Історія українсько-польських відносин багата не лише на трагічні події — є в ній чимало й світлих сторінок, прикладів бойового союзу в боротьбі зі спільним ворогом. Нещодавно підписано угоду про створення спільної українсько-польсько-литовської бригади, і ця подія на тлі неоголошеної російсько-української війни набуває особливого значення. Вона є логічним продовженням бойових традицій, скріплених кров’ю синів наших трьох народів. Адже колись Україна входила до складу польсько-литовського князівства як рівна з рівними на паритетних засадах, і давньоукраїнська мова була в цьому союзі народів державною, саме нею написаний «Литовський статут» — кодекс законів Князівства Литовського, за яким жили, рядили й судили аж до сімнадцятого століття включно.
Українці разом із поляками боролися проти російського гніту
Та й спільні походи і переможні битви українсько-польського війська теж закарбувалися в історії, коли після взяття царської столиці загони українського козацтва глибоким рейдом дійшли ледь не до Архангельська і Білого моря. Згадаймо хоча б походи на Москву чи переможну битву з османськими ордами під Хотином, у яких уславилося українське козацтво під проводом гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Про той період українсько-польської історії зворушливо писав Тарас Шевченко в своїй поезії «Ще як були ми козаками», що під назвою «Полякам» була надрукована в газеті «Dzіennіk Lіterackі» за 30 липня 1861 року. Тож коли після знищення Речі Посполитої на теренах Царства Польського почали вибухати повстання проти колоніального гніту Російської імперії за відродження незалежної польської держави, в них брали участь і чимало українців. Особливо багато було їх під час польського повстання 1863 року, 150-ліття якого на державному рівні відзначила Республіка Польща.
Саме про цей період українсько-польської історії йдеться в книзі «За нашу і вашу свободу», яку нещодавно ми разом із польським колегою Іренеушем Дереком випустили в київському видавництві «Літопис ХХ». В ній — розповіді про долі десятків українців, які загинули в боях з царськими карателями за визволення Польщі під гаслом «За нашу і вашу вольность» на прапорах повстанців. Вдалося встановити двісті імен українців, що загинули в повстанні проти царської Росії або ж засуджені її каральним апаратом: як правило, до страти. Серед них і видатний український революціонер загальноєвропейського масштабу, брат геніального українського вченого Олександра Потебні Андрій Потебня. Йому не виповнилося і 25 років, коли він у березні 1863-го загинув у бою з російськими карателями, ведучи свій загін в атаку біля містечка Пяскова Скала. Та за своє коротке життя він устиг багато чого: після закінчення кадетського корпусу і військового училища в Санкт-Петербурзі він, направлений на службу у Варшаву, організував в царській армії підпільну революційну офіцерську організацію, здійснив замах на царського намісника генерала Лідерса і, вже перебуваючи на нелегальному становищі, готував майбутнє повстання. Соратник Гарібальді, Мадзіні, Герцена, Огарьова, Домбровського, Сераковського та інших видатних діячів дев’ятнадцятого століття, він був помітним діячем у революційному русі Європи. В цій же книзі й розповідь про видатного сина польського народу друга Тараса Шевченка Зигмунда Сераковського, «українця з правого берега Дніпра», як він називав себе в листі до Кобзаря. Він народився на Волині й, будучи офіцером Генерального штабу, став одним з керівників повстання 1863 року. Пораненого в бою Сераковського захопили в полон і повісили 27 червня 1863-го у Вільно (Вільнюсі). І таких героїчних біографій у книзі «За нашу і вашу свободу» наведено багато.
Спільна бригада — вдячність за героїчне минуле
Тож глибоко символічно, що в цей доленосний для нашої держави час саме братня (за визначенням Тараса Шевченка) Польща чи не найбільше переймається долею України, допомагає їй всіляко вистояти і перша вдається навіть до прямої військової допомоги — ініціює створення спільної бойової бригади. Так спрацьовує історична пам’ять про минуле, а вона буває іноді не тільки справедливою, а й вдячною. І це треба цінувати. Тож пропоную назвати цю бригаду «За нашу і вашу свободу», присвоївши її батальйонам імена: польський назвати на честь Зигмунда Сераковського, український — на честь Андрія Потебні, литовський — на честь Антанаса Мяцкявічуса: будучи ксьондзом, він очолив повстання у Литві, його, як і польського побратима, захопили в полон і стратили — повісили в Ковно (Каунасі) 28 грудня 1863 року. Якщо в цій бригаді буде четвертий батальйон, то його варто було б назвати іменем Кастуся Калиновського — одного з керівників повстання в Білорусії, полоненого в лютому 1864 року й повішеного 22 березня. Його могила — на Замковій горі у Вільнюсі, поряд із могилою Зигмунда Сераковського та інших героїв Січневого повстання 1863-го, котрі боролися проти колонізаторської політики Російської імперії під гаслом «За нашу і вашу свободу».
Нещодавно Всеукраїнський благодійний фонд імені Петра Калнишевського подарував Збройним Силам України тисячу примірників книг патріотичного змісту, виданих за останні роки. Ще сто, а, може, й більше примірників книжки про братерство наших народів найближчим часом хочемо передати новосформованій українсько-польсько-литовській бригаді. Назва «За нашу і вашу свободу» нині набула особливої актуальності.
Данило Кулиняк, письменник, директор Всеукраїнського благодійного фонду ім. Петра Калнишевського.
