Розділене горе — півгоря, розділена радість — подвійна. Це народна мудрість. Та значення цих слів по-справжньому розумієш тоді, коли сам здатний бути великодушним.
На життєвому шляху 55-річної Марії Миронівни Прохорової із села Новокрасне доля не скупилася ні на радість, ні на журбу. Не раз кликали музики земляків у її двір на весілля. І не раз односельці з нею ж ішли за домовиною, проводжаючи в останню путь батьків, чоловіка, дочку Ганнусю...
Два роки тому Марія Миронівна стала опікуном п’яти неповнолітніх онуків.
Її горе сколихнуло весь район: у лікарні померла породілля, а хлопчика, її сьому дитину, лікарям вдалося врятувати.
Арбузинка — один із найвіддаленіших райцентрів. Відсутність обласного пологового будинку, на жаль, часто позначається на долях жінок із глибинки. Усунути складну патологію, що виникла у вагітної під час переймів, не було жодного шансу, оскільки сільські лікарі не мали можливості невідкладно застосувати новітнє медичне обладнання (це згодом довела експертна комісія).
Покійна Ганна Додон із тих людей, про яких кажуть: «В її руках будь-яка робота горить». Трудівницю, щиру і чуйну, поважали односельці й досі бережуть добру пам’ять про неї.
Ганна в неповні сімнадцять років мала вже донечку. Однак потім вимушена була розлучитися.
Згодом вийшла заміж та залишилася вдовою з п’ятьма дітьми.
Якось зустріла роботящого доброго чоловіка. Подружжя придбало у довготривалий кредит невеликий будинок, незабаром у них народилася донька. А в 2007-му Ганна померла, народивши сина.
Горе ледь не зламало батька малюків. Та все-таки він оговтався. І вчинив, як підказало йому серце: рідних дітей — дворічну Софійку та сина-немовля забрав, а про старших почав перемовини з бабусею Марією. На його думку, їх треба було віддати в дитячий будинок.
Та реакція Марії Миронівни була передбачувана.— Про дитбудинок не може бути й мови, — заявила теща.
На той час вона жила з молодшим сином та невісткою в будинку, що складався із двох тісних кімнат та крихітної веранди з низькою стелею.
Виконком Новокрасненської сільської ради прийняв рішення не розлучати дітей.
Це було, вважайте, рішення громади. Бо кому краще, ніж їй, знати, що працелюбна енергійна жінка, хоч і має скромні матеріальні статки, але дасть дітям раду.
Проте непривабливі, м’яко кажучи, умови проживання не давали спокою сільському голові Тамазі Шавлуташвілі. І коли напередодні Нового року йому випала нагода зустрітися з головою обласної ради Тетяною Демченко, Тамазі Шакрович висловив прохання подбати про долю онуків Марії Миронівни.
Тетяна Демченко пояснила, що не можна порушувати межі правового поля, в яких діє обласна програма «Власний дім», передбачена для підтримки молодих працездатних сімей. Але водночас завірила, що вивчить ситуацію докладніше і зробить усе можливе, щоб поліпшити житлові умови проживання сиріт та їхньої бабусі. І вже наступного дня за її особистої участі питання вирішилося.
— Перший керівник, з яким я телефоном говорила про багатодітну родину, відреагував позитивно, — ділиться Тетяна Василівна. — Я гадала, що кошти, можливо, доведеться збирати частинами в господарствах області, та коли керівник АП «Благодатненський птахопром» Олег Юрченко дізнався про мету благодійних пожертв, вирішив самостійно подарувати будинок.
За щасливим збігом обставин у селі саме продавалася садиба.
Олег Олександрович Юрченко не лише сумлінний орендатор, який чесно розраховується з односельцями, підтримує соціальну сферу села, надає матеріальну допомогу ветеранам війни і праці, школі. За словами сільського голови, спонсор — небагатослівна, але надійна людина. Хоч би що робив — усе щиро, за порухом серця. Порожніх обіцянок не дає, але якщо вирішив щось...
...До Марії Прохорової несподівано приїхав Шавлуташвілі з доброю новиною. Та повідомлення негайно переїжджати у подарований їй будинок сприйняла з недовірою. Переконувала: «Шакровичу, ви ж спочатку розберіться, це якесь непорозуміння, повірте, я ні в кого нічого не просила. Може, злі люди в такий спосіб хочуть відібрати в мене дітей?». Та коли він усе пояснив, тихо заплакала...
— Хочу, щоб діти вивчилися, були добрими, чесними. Сподіваюся, вони не забудуть тих, хто їм допомагає. Я ж щиро дякую голові обласної ради Тетяні Демченко, яка зробила все, щоб у наше життя прийшла радість... Безмежно вдячна Олегу Юрченку, котрий продемонстрував великодушність і милосердя до знедолених діток, сільському голові, що постійно турбується про нас.
* * *
...З кольорової фотографії всміхається вродлива молода жінка.
— Ця світлина п’ятирічної давності, — пояснює Марія Миронівна. — Моя Ганнуся тут — як королева в казковому царстві. А це ось — журавлиний ключ. Це ж треба, журавлі в небі над Ганнусею. Тепер поки житиму, серце зупинятиметься, як побачу, що летять журавлі...
На подвір’ї бавилися двоє діток.
— А це теж мої внуки, — пояснила господиня. — Я, крім Ганнусі, маю двох синів. У старшого, що живе в місті, п’ятеро діток. Гостюють у мене найменші. Тішуся, що є біля кого ходити, є для кого жити.
Арбузинський район
Миколаївської області.
На знімку: родина Прохорових біля подарованої оселі.
Фото автора.
