Цього тижня в Києві зустрілися одесити, які вже давно за місцем проживання й місцем роботи — кияни. Та серце одесита б’ється у грудях цих небайдужих, відданих великий нашій країні й своїй малій батьківщині людей. По-одеськи енергійні, неспокійні, що прагнуть діяти і впливати на «успіх підприємства» ті, хто зібрався цього разу, аж ніяк не жартували. Народжені в Одесі в різні часи й народжені в різних місцях під Одесою, вони обговорювали серйозні питання впливу земляцтва на рішення серйозних державних проблем у рідному й дорогому їм регіоні.
Неформальне об’єднання одеситів, що має повну назву «Міжнародна громадська організація «Одеське земляцтво», утворилося лише п’ять років тому. Відтоді беззмінно в ньому президентствує відомий у країні економіст і фінансист Валентин Симоненко (на знімку), керівник найсерйознішого й реально незалежного органу фінансового контролю в бюджетній сфері — Рахункової палати. Народився, навчався й трудився Валентин Симоненко в Одесі. І він же ініціював об’єднання земляків, які нині проживають у Києві.
Президент земляцтва впевнений, що сьогодні, в умовах нинішньої політичної, економічної, соціальної мультикризи розв’язання проблем саме у регіональному контексті здатне врятувати й усю країну. Адже відродження держави легше й розумніше розпочати з регіонів. А роль громадських організацій, особливо таких, як земляцтва, — щонайвпливовіша й щонайважливіша. «Ми не повинні бути благодійним товариством з роздачі пряників, — сказав Валентин Симоненко, підбиваючи підсумки роботи земляцтва у 2008—2009 роках. — Ми зобов’язані організувати свою роботу таким чином, щоб впливати на державному високому рівні на процеси прийняття рішень, коли йдеться про рідні нам місто й область».
Рада земляцтва вийшла на зустріч із співвітчизниками з конкретною діловою пропозицією: перетворити центр Одеси на «зелений острів», відгородивши рекреаційні території від втручання бізнесу й поклавши край відчуженню земель в історичній зоні. Проект «Зелений острів у центрі Одеси» земляцтво запропонувало включити в Генплан перспективного розвитку міста, і архітектори прийняли цю ідею. Ще б пак, адже до розробки проекту підключився перший віце-президент земляцтва, такий відомий у країні одесит, як голова Міжнародного фонду сприяння інвестиціям, заступник голови Нацради з питань науки, інновацій і сталого розвитку України Віктор Івченко.
До речі, Валентин Симоненко нагадав членам земляцтва, що серед них чимало високих керівників, великих підприємців, відомих учених, лікарів, діячів мистецтва — як кажуть в Одесі, «великихх пуріців». От вони й будуть двигуном у справі впливу й надання допомоги рідному регіону.
Стурбованість земляцтва викликає і стан Одеських портів, а також ставлення до цієї проблеми нинішнього уряду, і стан морського узбережжя, і доля острова Зміїний. «Проблеми Одещини не повинні проходити повз нас, — казали учасники зборів. — На вівтар любові до Одеси-мами ми повинні покласти конкретні справи, горою ставати на захист її екології, її моря, природи, її людей».
Цікаво, що під час двогодинної зустрічі ніхто жодного разу не згадав про політику. «От і добре, — відповідаючи на запитання журналістів, посміхнувся Валентин Симоненко. — Вважаю, що нас повинна об’єднувати лише любов до місця, де ми народилися чи виросли. За політичними інтересами об’єднуються в інших структурах. Одеса вчить: «Жити — це вже велике щастя». І тому кожну мить цього життя треба цінувати і конструктивно діяти на благо людей і країни».
Учасники зборів висловили впевненість у тому, що разом з іншими земляцтвами у перспективі вони можуть стати новим оплотом громадянського суспільства, своєрідними «групами тиску». Перебуваючи поза політикою у прямому розумінні слова, земляцтва повинні активно лобіювати інтереси певних груп населення. Земляцтва й створювалися як потужні суспільні об’єднання, але, на жаль, політика сьогодні руйнує ці об’єднання. А ось Одеське земляцтво, незважаючи ні на що, набирає обертів. Секрет — у величезному патріотизмі, що вихлюпується, як синє море, далеко за межі малої батьківщини. Така потужна енергія любові до Одеси. Але ж тільки той, хто вміє по-справжньому любити свою рідну вулицю, своє селище, свій дворик, — істинно любить і всю країну.