Коли лютували січневі морози, у центрі селища випадково зустрівся з пенсіонером Дмитром Божком. Ми давно не бачилися, тому зупинилися поговорити про те про се. Із целофанового пакета у нього виглядав край махрового рушника, але ж серед тижня в баню не ходять.
— Іду купатися на ставок! — пояснив Дмитро Онисимович. Мене аж пересмикнуло. Напросився в супутники. Хвилин через сім ми були вже на місці. У Куйбишевому кілька ставків, ми прийшли до того, що оперізує центр селища. Неподалік від водоспуску я побачив чималу ополонку, прикриту гілкою дерева. Це для того, щоб хтось ненароком не вскочив у крижану пастку.
Поки ми розмовляли, Дмитро Онисимович неквапно роздягся, акуратно склав одяг на сніг, узяв до рук гілку й розбив її окоренком кригу в ополонці. Потім рукою вигріб осколки й скидав у купу неподалік, а вже тоді чоловік, який уже розміняв восьмий десяток зайшов у воду.
Від такого видовища рибалки, котрі сиділи неподалік, ще глибше сховали носи в коміри кожухів.
Після купелі ми потихеньку рушили у селище, і по дорозі Дмитро Божко розповів про своє захоплення.
— Купаюсь у холодній воді скільки себе пам’ятаю, — пояснив він. — Нас було у батьків восьмеро, тож ніхто з нами не панькався. А я ще й відчайдушністю відзначався. бувало з хати вискочу босим — і по снігу, по кризі... Неподалік від дому — невеликий ставок, з якого не вилазив до перших морозів. А пізніше захопився вченням Порфирія Іванова, який вважав, що у воді закладена велика чудодійна сила для людського організму. І не шкодую, бо завдяки загартуванню до цього часу зберіг життєві сили і не простуджуюся.
Не полишав заняття водними процедурами Дмитро Онисимович і під час служби в армії: спочатку в Каспійському морі плавав, потім — у матінці Волзі.
Відтоді минуло більше півстоліття. Повернувшись у рідне селище, працював водієм у райвузлі зв’язку та в пожежній частині. І в будь-яку пору року знаходив час, щоб сходити на ставок скупатися. Не полишає цього заняття й тепер, бо має стільки енергії, що багатьох молодих заткне за пояс.
