Робота журналіста в зоні АТО — це не лише збирання інформації про події, а й волонтерська робота. Коли йдеться про допомогу мешканцям окупованих міст, журналіст береться за телефон, використовує свої зв’язки і красномовство, залучає знайомих і незнайомих людей. Прохання в ці дні сиплються дуже різні. «Шукаю таксиста, згодного вивезти бабусю з онуком із Тореза». «Як передати ліки з Тернополя до Донецька? Ліки привезли з-за кордону під замовлення, але потяги не ходять». «Привезли біженців із Шахтарська. Люди без речей, без зміни білизни, на одну родину видають одну зубну щітку».
Та найбільше вразила за останній тиждень історія двох літніх мешканців Шахтарська, прикутих до ліжка. До розв’язання проблеми підключився і кореспондент «Голосу України». Коли вирішувалося питання евакуації, писати про деталі було небезпечно: операція могла зірватися в будь-який момент. Але тепер про події трагічних днів можна розповісти. Типова і повчальна історія.
Пенсіонер Анатолій Григорович мешкав сам у будинку по вулиці Суворова. За тяжкохворим доглядали двоє сиділок, оскільки діти були далеко: донька — у Великобританії, син — у Росії. Коли в місті почалися бойові дії, налякані доглядальниці втекли, і дідусь залишився без допомоги. Пенсіонера перевезли до лікарні. Сусіди розповіли, що повертатися немає куди: житло знищене, снаряд влучив у будинок.
А за два дні в лікарні, яка також опинилася в епіцентрі обстрілів, не залишилося нікого з медперсоналу. В місті горіли будинки, рвалися снаряди, люди сиділи в підвалах і відчайдушно шукали шляхи евакуації. У п’ятницю увечері донька Анатолія Григоровича написала автору цих рядків: «Зараз сиджу, серце розривається. Закрили тата і ще одного безногого інваліда в лікарні й пішли. Все, лікарня закрита, а ви — як хочете. Ані їжі, ані пиття, нічого! Лежать у лікарні і чекають смерті. Обіцяють, що вивеземо. Але коли? Стукаю в кожні двері, а все ніяк».
У контакт-центрі обласної державної адміністрації прізвища двох лежачих пацієнтів із Шахтарська записали і передали організаторам евакуації — представникам фонду «Розвиток України». Але два дні автобуси фонду не пропускали до міста на блокпосту бойовиків. Мешканці залишали Шахтарськ на власних автомобілях або платили шалені гроші за таксі. Але як вивезти двох інвалідів? До того ж автобуси фонду з міркувань безпеки не під’їжджають до лікарні: пацієнтів потрібно було доставити до місця посадки. «Швидка» в Шахтарську стояла в гаражі: не було бензину. Пожежні також не виїздили на виклики.
«Прийшла старша медсестра, але допомоги немає. Знайшли людину, яка принесла їжу і пиття. Що далі? Ані допомоги, ані інформації», — поскаржилася донька пацієнта в суботу вранці.
У неділю — знову крик відчаю: «Новини поки що невтішні. Людина, яка принесла татові обід, не змогла потрапити до лікарні — вона зачинена. Тож тато і його сусід по палаті востаннє їли в суботу вранці — і все».
Усі ці дні родина шукала інші варіанти, як вивезти пенсіонера та його сусіда, 70-річного Володимира Ілліча. Інвалід, який втратив обидві ноги, виявився бездомним і жив у лікарні. Потурбуватися про нещасного не було кому. До пошуків транспорту залучилася волонтерка Альона. Їй вдалося знайти автомобіль, водій якого погодився забрати пацієнтів.
— У лікарні не залишалося нікого, а коли ми телефонували медсестрам і просили їх прийти до хворих, ті кидали трубку: «У нас війна, залиште нас у спокої!». Носила їжу і пиття зовсім випадкова людина — сторож, — розповіла волонтерка. — У неділю до Шахтарська виїхав водій, щоб забрати пацієнтів. Але на блокпосту «ДНР» його затримали, авто забрали. Знадобилися чотири години, щоб визволити людину з полону. За цей час ми знайшли іншого водія, він вирушив за хворими. Благополучно проїхав весь шлях, ми тримали контакт. Хлопець зателефонував із лікарні, запитав, на якому поверсі і в якій палаті лежать люди. Це був останній дзвінок, після чого контакт із водієм пропав. Досі ми не маємо від нього жодних звісток.
І лише наступного дня, в понеділок, Альона повідомила радісну звістку: «Наші підопічні — по дорозі до Донецька! Вдалося вмовити водія одного автобуса, які зараз вивозять мешканців Шахтарська, зробити ще одну зайву «ходку», під’їхати прямо до лікарні й забрати наших пацієнтів. Але ми поки що не маємо підтвердження, в якій лікарні можуть прийняти бездомного інваліда...»
Інформація про це надійшла надвечір. Знову дзвінки до облдержадміністрації, прохання взяти під контроль саме цей випадок. І поки автобус їхав до обласного центру, в лікарні приготувалися зустрічати нових пацієнтів.
На Анатолія Григоровича уже дві доби чекав син на пропускному пункті в Новоазовську. Наступного дня він із батьком вирушив до Росії. А Володимира Ілліча госпіталізували до донецької міської лікарні №15, яка спеціалізується на лікуванні пацієнтів із інвалідністю. Тут і догляд, і харчування. Тільки спокійним містом Донецьк уже перестав бути...
