Майстри ще дивують світ

Вишивальниці і різьбярі, художники і майстри лозоплетіння, гончарі та флористи, писанкарі й умільці бісероплетіння приїхали на обласну виставку виробів декоративно-прикладного мистецтва «Зимовий вернісаж-2010». Понад півсотні членів обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва зібралися, щоб показати, що нового створили протягом року. А ще — подумати, як жити далі. Кожен із них творить власний художній світ, проте багато житейських проблем — спільні.

Усе просто: в гардеробі обох є вишиванки від подільської вишивальниці Гафії Клевець. Різними видами хрестика і півхрестиком, низинкою і занизуванням, білим по білому і гладдю — все зможе зробити Гафія Іллівна. Яких тільки сорочок і рушників не вишивала, де тільки не продавала їх, і хто тільки не купував? Аж до найвищих державних посадовців.

Такими покупцями може похвалитися не тільки вона. Кажуть, вирізані з дерева різдвяні вертепи Івана Нащубського для президентської оселі купували. А по яких світах тільки не розійшлись оздоблені шкіряні сумки, папки, шкатулки Ніни Косарєвої...

Майже всі майстри охоче розповідають і про свої роботи, і про деякі секрети. Якщо хочете, для вас тут-таки можуть провести і невеличкий урок майстерності. Охочих подивитися завжди багато. Шкода лиш, подібні нагоди повчитись у майстрів нечасті. Вернісажі закінчуються, всі роз’їжджаються. Хоча серед умільців і зустрічаються професійні викладачі мистецьких закладів, проте більшість — аматори, котрі по крихті збирають і зберігають у себе вдома і секрети, і традиції таких давніх, але таких вразливих промислів.

В обласній спілці мистецтво гончарства представлене нині роботами одного майстра — Миколи Карповича. Побачити на сучасних базарах глечики, миски і кварти подільських гончарів уже практично неможливо.

Пригадую, літ десять тому побувала в невеличкому селі Адамівка, що у Віньковецькому районі. Здавна воно славне своїми гончарями. Там глина — як золото. Мало не в кожного у дворі була піч-копанка і гончарний круг. І жоден базар не обходився без адамівського глиняного посуду.

Про все це розповідала мені стара майстриня — нині одна на все село.

Та неправдою було б сказати, що народні художні вміння геть занепадають і всіма забуті. Ні, час від часу спалахують вони сліпучо-яскравими зірочками. І виставка майстрів це підтверджує.

Не стало глиняних мисок? Зате он яка кераміка. Свистульки, забавні фігурки, медальйони — від них без щирої посмішки не відійдеш. Про роботи Галини Гоми взагалі окрема розмова. Її глиняні хвацькі козаки, молодиці з немовлятами чи чумаки на волах — це цілий світ щирої, чистої української душі.

А от коріння рукоділля, яким захоплюється Оксана Парацій, проросло у середньовічній Венеції, і лиш потім пустило пагони і в нас. Оксана каже, що вона раніше навчилася тримати вишивальну голку в руках, ніж ходити. Та коли побачила бісер, забула про хрестики і гладь. Тепер разом із колегами хоче створити гурток бісероплетіння, де навчатиме всіх охочих. А є ж охочі!

У чому ж проблема? Певно, в тому, що ми, як завжди, не вміємо належно оцінити і підтримати те, що маємо. Забуваємо про своїх майстрів і вперто даємо заробити чужоземним. Ялинкові прикраси, сувенірні фігурки, глиняний посуд, вишитий одяг — усе це є. І зроблено воно дбайливо, зі смаком та з любов’ю. От тільки... не українськими руками. З усієї Європи звозиться до нас вся ця продукція. А про китайські сувеніри вже й казати годі. Серед цього товару легко губиться своя дерев’яна ложка і глиняний кухоль, і виткана серветка, і вишитий рушник...

А й нашим майстрам усе це могло б приносити достаток. Якби не вишивка, хто знає, як сьогодні жилося б вишивальниці Гафії Клевець. Так розпорядилася доля, що з її народженням не стало мами, і в домі залишилось шестеро дітей-сиріт. Виживати і заробляти на життя доводилося самим. Гафійка, маленька, худенька, як горобчик, не один рік працювала на будівництві. Після тяжкої роботи сідала з голкою за білим полотном і білою ниткою гаптувала білу мережку.

Зате тепер, на пенсії, згодилося це вміння. Бо комусь радісна покупка в дім, а їй — підмога до дуже скромної пенсії. Щоправда, сучасна комп’ютерна вишивальна графіка така захоплива! Але хіба комп’ютерна досконалість зможе зрівнятись із першим, нерівним стібочком, котрий прокладе маленька рука на канві поруч з бабусиною чи маминою вишивкою?

Хмельницький.

На знімку: унікальність кераміки Галини Гоми засвідчена авторським свідоцтвом.