Село хоче повернути колишню славу

У кабінеті сільського голови Амета Чабанова в селі Курському, що в Білогірському районі Криму, тепло й затишно. Тепло в усьому будинку, де розташована сільрада. А нещодавно в цих приміщеннях було холодніше, ніж на вулицях села. Втім, не опалювався і весь бюджетний сектор. У ті складні часи сільраді не було звідки брати кошти.

Сьогодні не порожня бюджетна скарбничка. «Ще в 2006 році в нас був бюджет виживання та проїдання», — розповідає А. Чабанов. Реальний рух розпочався одразу після виборів сільського голови в березні 2006 року. Відрахування за оренду землі, за використання надр і водойм. Адже земля сьогодні — це одна з бюджетоутворюючих статей сільської ради. Одні на ній розоряються, а інші виживають та ще заробляють з її допомогою. Нещодавно Курська сільрада пасла задніх у земельних відносинах. «Розгрібати завали» своїх попередників довелося А. Чабанову. «Після зборів пайовиків люди здали по 170 гривень на виготовлення техдокументації, — згадує сільський голова. — На руках 491 сертифікат, з них 150 без руху. У роботі 74 держакти. З рештою селян почали працювати, переконувати їх. І результат не забарився. Сьогодні практично всі члени громади мають держакти на землю».

Грошей стало вистачати. Відремонтували дитячий садок, ФАП. Не забули й про школу, якій разом зі спонсорам виділили більш як 100 тисяч гривень.

Постала проблема з вивезенням сміття й випасом худоби. Але на сільській раді і її розв’язали. Лише за чотири гривні з кожного двору раз на місяць по суботах трактор збирає побутові відходи та вивозить на полігон. Люди зі свого гаманця платять за цю послугу тільки десяту частину. «Через сільгоспкомунгосп за рішенням сесії ми сформували дві громадські череди в селі. На сході вирішили оголосити конкурс пастухів. Люди самі вибирали їх», — каже Амет Чабанов. Після цього пастухи уклали договори в СКГ, здали трудові книжки. Їм пішов стаж і зарплата, відрахування в Пенсійний фонд. Селяни повірили, що можна чесно працювати й заробляти гроші.

«У деяких людей є таке кредо: хто хоче працювати, той працює, а хто не хоче — шукає причини», — зазначив у розмові зі мною мешканець села Федір Вахненко. — Чабанов молодець, старається. І в нього майже завжди виходить. Нам стало легше дихати, та й жити простіше. Ми за Амета — горою».

Федір Микитович Вахненко — ветеран праці, інвалід Великої Вітчизняної війни. В Курському проживає з післявоєнних років. «Останнім часом ми «хворіли» на голову, — каже він з гумором. — Десятки тисяч гривень закопали в землю на свердловини. А води в Курськом так і не було. Прийшов Амет у СКГ і розв’язав проблему. Вода виявилася на поверхні».

Майже півроку А. Чабанов разом із головним бухгалтером сільради Зеліхою Абібуллаєвою сиділи без зарплати. Селу потрібна була вода. В сусідньому селі Тополівці є каптаж Ак-Су (джерело під назвою «Біла вода». — Авт.). У селі в землі лежить старий водогін. Тому вирішили від Тополівки до Курського (а це 3,3 км) прокласти новий водопровід за рахунок бюджетних грошей. Але, на жаль, водопровід і мережі в Курськом виявилися теж зношеними.

«Ми розробили систему засувів на вулицях Леніна та Радянській, — розповідає А. Чабанов. — Якщо різко відкрити три засуви — 200 кубів спричинять гідроудари й підірвуть систему. Тому я щодня о 7-й ранку особисто відкриваю й регулюю подачу води. На сесії ухвалили рішення: оплата за договорами зі СКГ і абонентськими книжками — п’ять гривень із господаря двору (у Курськом більш як 550 дворів. — Авт.), плюс гривня з кожного повнолітнього. Звикають селяни, оплата за воду поки що в межах 60 відсотків. Сильна звичка до дарівщини».

До 1944 року в селі Курському проживали болгари. І називалося воно — Кишлав. Славилося село своїми садами, великими отарами овець. Місцеві майстрині ткали гарні килими, виготовляли вироби з вовни. А червоної черепиці, якою були покриті всі хати Кишлава, виробляли стільки, що її продавали по всьому Криму.

Болгарський колорит у селі зберігся і донині. Хоча після депортації в село повернулася лише одна родина. Сьогодні в селі проживають в основному росіяни, переселенці з Курської області, звідси й назва. Після прийняття програми з повернення та облаштування депортованих, тут чекали господарів. Але повернення болгар, на відміну від кримських татар, масовим не стало. Сьогодні четверту частину мешканців села складають кримські татари. От і сільського голову обрали із кримських татар. Селяни зрозуміли, що коли живуть разом, то мають із повагою й любов’ю ставиться одне до одного. Так і чинять.

На сході громадян вирішили встановити пам’ятний знак, присвячений жертвам депортації. Послухали голову Білогірського районного товариства болгар «Відродження» Ангеліну Олексіївну Каражову й увічнили пам’ять про загиблих у депортації колишніх мешканців Кишлава. Голова сільради Амет Чабанов від щирого серця її підтримав.

Тепер у центрі села стоїть камінь, на якому напис болгарською і кримськотатарською мовами: «Пам’ять про кримських болгар, які тут жили, і про кримських татар, яких спіткала доля депортації».

А. Чабанов каже: «Наші народи поєднує спільне горе в минулому, спільні проблеми сьогодні, нехай наші нащадки приїжджають сюди. Ми завжди збиратимемося біля цього каменя, і 18 травня, коли депортували кримських татар, і 24 червня, у день депортації болгар».

Мешканці села, незважаючи на те, що більшість із них росіяни, пропонують повернути Курському його колишню назву Кишлав. І сільрада цю пропозицію підтримує. От тільки необхідне рішення парламенту країни. Сільський голова вважає, що це буде справедливо стосовно колишніх жителів, та й самої історії.

«Коли почав щось, то зупинятися не бачу сенсу, поки свого не доб’юся, — каже А. Чабанов. — От уздовж траси Сімферополь—Керч, неподалік села, наглядів місце для міні-ринку. Нехай селяни продають свою сільгосппродукцію — огірки, помідори, зелень, картоплю. І їхній сімейний бюджет поповниться, і гроші з’являться на облаштування села». Але для того, щоб оформити документи на цей ринок, треба десятки інстанцій виходити, сотні паперів написати.

— А що чекає на громаду цього року? — запитую в А. Чабанова. Адже 2010 рік буде непростим для селян.

— Надходження до бюджету, напевно, скоротяться, — відповідає голова. — Але будуть все-таки. На виплату зарплати бюджетникам, обігрів приміщень та інші поточні проблеми вистачить.

У планах в Амета Чабанова — залучити інвесторів для будівництва заводу з виробництва гіпсокартонних перегородок і виготовлення металопластикових вікон, це близько 60 робочих місць. Ще — ремонт дитячого садка й водопроводу Тополівка—Курське.

Сімферопольська фірма «Економіст» узяла під оренду в пайовиків 550 га землі й засіяла зерновими. А це ще додаткові надходження до сільського бюджету, плюс робочі місця для селян. Розвиток рибного господарства в селі — ще одна складова зайнятості населення Курського. Благо, є два ставки. Мріє сільський голова відновити виноградарство та садівництво, щоб село повернуло свою колишню славу квітучого саду.

Крим.