У шахтарів є така традиція: у момент дострокового завершення виробничої програми року вони підносять керівництву величезний шматок вугілля із зазначенням видобутих тонн «чорного золота» і запалюють новорічні ялинки. Прикрашені лісові красуні почали з’являтися на шахтах регіону з листопада минулого року, і що ближче було до кінця 2009-го, то активніше зростала кількість підприємств, що завершили рік надплановим вуглевидобутком. Загалом це створювало приємну картину й відповідний настрій. Проте минулий рік не дає великих підстав для радості й задоволення. Незважаючи на те, що загалом вуглевидобувні підприємства регіону з річним завданням упоралися достроково, порівняно з 2008-м вони не додали країні 3 млн. тонн вугілля.

 Непростий 2009-й

Якщо спробувати визначити, яким для луганських шахтарів був минулий рік (поворотним, кризовим, обнадійливим?), мимоволі напрошується всього одна оцінка — дуже важким. Достатньо згадати початок року, коли на складах державних підприємств нагромадилася величезна кількість видобутого вугілля — до 1,5 мільйона тонн, і були заморожені прямі контракти із закордонними партнерами. Скажімо, державне підприємство «Ровенькиантрацит» у той період здебільшого працювало на склад, «Свердловантрациту» насилу вдавалося триматися на плаву, завдяки затребуваній якості свого антрациту. Поступово ситуація з реалізацією вугілля налагоджувалася, але час був згаяний, можливості в тому числі. Найголовніша проблема полягала у недофінансуванні програм з боку держави. Особливість вугільного виробництва полягає у тому, що воно потребує постійної підготовки майбутнього фронту робіт. Немає нових нарізаних лав — немає вуглевидобутку. Торік гірничими роботами в області вдалося підготувати 46 лав, але 23 з них досі перебувають у неробочому стані. Щоправда, шість уже монтуються, але інші все ще стоять без устаткування. По п’ять готових лав мають «Ровенькиантрацит» і «Свердловантрацит», є підготовлений фронт робіт для вуглевидобутку на шахтах «Фащевська й «Черкаська» ДП «Луганськвугілля», готова лава у ДП «Первомайськвугілля». Чи надійдуть у найближчому майбутньому обіцяні кошти на технічне озброєння вибоїв — жодної ясності поки що немає.

Банківські кредити під гарантії уряду, що їх змушені сьогодні брати всі вугільні підприємства області, виручають відносно. Як відомо, рішенням уряду до 1 січня 2010 року для підприємств Мінвуглепрому прийнято відстрочку із проплатами в різні державні фонди — Пенсійний, з безробіття, від нещасних випадків на виробництві тощо. У цілому з обов’язкових платежів вуглярі сьогодні заборгували державі більше мільярда гривень. Закінчився термін мораторію, і настав час платити борги, а грошей немає. Та й звідки їм узятися? Окремі шахти «з’їли» більше, ніж заробили. Через недофінансування «Первомайськвугілля» досі не досягло своєї виробничої потужності, тому собівартість вугілля тут доволі висока. Схожа ситуація спостерігається у «Лисичанськвугіллі», у «Донбасантрациті» та на інших підприємствах області. Виходу поки що не видно.

Що більше грошей, то краще

Утім, вихід є, й логіка його проста: щоб підприємства вугільної галузі не працювали собі на збиток, потрібні серйозні інвестиції. Галузь завжди була дотаційною, а фінансово-економічна криза, що настала, посилила і без того напружену ситуацію. Уряд визнав за правильне рішення передусім розподіляти дефіцитні кошти на ті підприємства, де можна отримати прибуток сьогодні, а не завтра. У цьому є здоровий глузд, що, скажімо, можна підтвердити такими даними. Якщо за результатами минулого року «Ровенькиантрацит», «Свердловантрацит» і «Краснодонвугілля» видобули у середньому по 5 млн. тонн палива, то «Луганськвугілля» тільки 2,5 млн. тонн, «Лисичанськвугілля» — 640 тис. тонн, а «Первомайськвугілля» і того менше — всього півмільйона тонн палива. У цьому сенсі можна зрозуміти політику Мінвуглепрому, направлену на те, щоб вкладати кошти в устаткування лав, які дають 1,5—2 тис. тонн вугілля на добу, а не 450—500. Водночас луганські фахівці кажуть, якщо продовжувати цю тактику, то збитковість вугільної галузі й надалі становитиме одну з головних проблем економіки країни. У Луганську, приміром, вважають, що сьогодні варто звернути увагу на так звану газову групу підприємств, які добувають енергетичне вугілля. Цей вид палива останнім часом став досить затребуваний, тому є сенс уже сьогодні вкладати гроші у розвиток виробництва «Луганськвугілля», «Первомайськвугілля» та інших підприємств галузі. Керівники області підготували й направили в Кабмін уже не одну пропозицію з цього приводу. Зокрема, йдеться про шахту «Гірська», яку фахівці вважають дуже перспективною з вуглевидобутку. Наявні запаси палива тут величезні, але шахта не працює, оскільки відсутність коштів не дає можливості обладнати очисні вибої. Необхідно вкласти порядку 125 млн. грн. — й підприємство дасть країні додаткове вугілля. Але для цього грошей поки що немає.

Реанімувати чи побудувати заново?

У новому році галузеве міністерство зобов’язало підприємства вугільної галузі Луганщини видобути 23,6 млн. тонн вугілля. Це всього на 200 тис. тонн більше, ніж луганські шахтарі видобули у 2009-му. Іншими словами, завдання до снаги. Судячи з успішних результатів роботи окремих шахтарських колективів у січні, можна сказати, що вуглярі регіону можуть видобути й більше, але за умови достатнього фінансування.

Сьогодні уряд веде активні розмови про пошук інвесторів для вугільної галузі й про відродження закритих шахт, що мають запаси палива. До речі, на тих підприємствах, які мали приповерхневі шари вугілля, воно або вже добуте, або такі ділянки віддані у приватну власність. Маючи ліцензію на розробку запасів, ці невеликі підприємства добувають вугілля, але великих перспектив у них немає. Інша справа — будувати нові потужні шахти. Одним із найбільш перспективних проектів вважається будівництво шахти «Новосвєтловська» у Краснодонському районі. Реальні запаси палива тут становлять близько 180 млн. тонн, глибина розробки запасів — від 200 до 1350 м., а можлива проектна потужність цього підприємства — 6000 тис. тонн на рік. До бізнес-проекту з будівництва цієї шахти зверталися вже не раз, але далі проектних робіт справа не просунулася. Питання, як завжди, передовсім впирається у фінансові проблеми.

До речі кажучи, сьогодні область видобуває 32 відсотки всього вугілля України, а якщо узяти до уваги підприємства, що належать безпосередньо Мінвуглепрому, то цей показник буде ще кращим — 45 відсотків вугілля, що добувається в країні. Майже половина. Балансові запаси вугілля на території області становлять 2,5 мільярда тонн. І якщо врахувати, що річна проектна потужність шахт сумарно становить 28 млн. тонн добутого вугілля, неважко зробити висновок, що своїх запасів «чорного золота» Луганщині вистачить на сотні років.

Ставлення до інвестора в області неоднозначне. Керівники вважають, що проблеми галузі на даному етапі можна розв’язати тільки за допомогою інвестицій з боку великого бізнесу. Така впевненість насамперед базується на наявному в регіоні досвіді. Скажімо, за допомогою інвестицій більш результативніше запрацювали шахти «Комсомольська» і «Партизанська» ДП «Антрацит», а як кращий приклад того, як працюють інвестиції, називають ВАТ «Краснодонвугілля». На жаль, у регіоні є й сумний досвід, коли орендар не справляється з виконанням узятих зобов’язань. Наприклад, по шахтах «Краснопольєвській», ім. Артема й «Никанор-Нова». Насамперед тут постраждали гірники, шахтарські селища, тому питання про оренду підприємств, про їхню передачу у приватну власність — болюча тема для населення. На думку багатьох жителів Луганщини, шахти, які становлять стратегію держави, повинні бути в її власності, а приватнику віддавати тільки нерентабельні виробництва. Хоч як дивно, але утвердитися цьому переконанню допомогла криза у країні. Треба визнати, що, незважаючи на великі труднощі у кризовий період, уряду все-таки вдалося втримати вугільну промисловість від розвалу.

Луганськ.

На знімку: перевезення вугілля.

Фото з архіву прес-служби облдержадміністрації.