Ціна твого голосу

Президент країни — це не лише найвища посадова особа в державі, це обличчя держави та її народу. Який буде наш Президент і як його сприйматимуть у світі, така буде й світова думка про нас із вами. Бо у світі всі давно знають: кожен народ обирає на цю відповідальну посаду найкращу, найпатріотичнішу, найерудованішу, найрозумнішу особу держави.

Нинішня суспільно-політична ситуація в Україні перед другим туром виборів Президента нагадує нам події листопада 2004 року.

Ситуація схожа, але в деяких важливих фрагментах — з точністю до навпаки, а водночас із майже анекдотичним розвитком у перспективу.

Намети є, але навіщо вони!? Сенс цієї «наметної» демонстрації не можуть пояснити ні самі «наметники», ні їхні «лідери».

У 2004 році сотні тисяч голосів на майдані Незалежності, скандуючи на весь світ «Ющенко! Ющенко!...», палали серцями в солідарному пориві на захист правди і справедливості під простими і всім зрозумілими гаслами: «Бандитам — тюрми!» і «Ні — брехні!».

Чесним людям тоді не Ющенко був потрібен, а правда і справедливість в їхній власній незалежній державі. Бо тоді чесні громадяни України цілком чітко усвідомили собі загрозу.

Помаранчева революція, як переконливий вияв рішучості мільйонів чесних людей в Україні у боротьбі за чесний вибір, знайшла схвалення по всьому світу.

На хвилі цього всесвітнього схвалення значно піднявся міжнародний авторитет нашої Держави, Українського Народу, надавши громадянину Ющенку унікальний кредит довіри, що супроводжувався авансом симпатії і співчуттям мільйонів людей з приводу його отруєння (як тоді нам казали, а ми цьому вірили)...

Нині я згадую, як у середині 1950-х років, коли після смерті «вождя народів», у розпал «хрущовської відлиги» з’явилися перші натяки на демократію, тоді дуже популярною була фраза з вірша, присвяченого культу особи: «Ми так Вам вєрілі, родной товаріщ Сталін, как может бить нє вєрілі сєбє!».

Кредит довіри до Віктора Ющенка був настільки унікальний, що й досі, у 2010 році, близько 5 відсотків виборців, що віддали йому свої голоси в першому турі, хотіли б йому вірити, незважаючи на всі його недолугі вчинки, які часом діяли проти України і Українського Народу.

Бо не обтічна лексика й патріотична риторика, які заколисують деяких наївних націонал-патріотів, а конкретні справи громадянина Ющенка переконливо свідчать про невдалу його діяльність на посаді Президента України.

Для тих, хто забув, нагадаю лише деякі моменти.

Йдучи на найвищу посаду в державі, В. Ющенко пообіцяв реалізувати свою програму з гарною назвою «Десять кроків назустріч людям». Скільки кроків впродовж п’яти років він зробив насправді? Жодного!

Замість здійснення обіцянки «Бандитам — тюрми!», він увійшов у тісний контакт з олігархами й надав їм майже необмежені повноваження.

У серпні 2005-го, виступаючи на Майдані під час святкування незалежності України, назвав Кабмін під керівництвом Ю. Тимошенко найкращим урядом за всю новітню історію України, а вже через два тижні раптово знімає її з посади без жодних пояснень.

Зрада набуває реальних рис, коли в Москві в ніч на 4 січня 2006 року, за сприяння В. Ющенка і за участю призначеного ним Прем’єр-міністра Єханурова, підписується міждержавна газова угода, за якою ціна російського газу для України безпідставно збільшується майже втричі.

Водночас Ющенко створює сумнозвісне «Росукренерго» з фірташевською посередницькою конторою у Швейцарії, через яку спрямовує газові розрахунки з Росією.

Тоді ж у столиці під крилом Ющенка призначений ним голова Київської державної адміністрації Черновецький продовжує нахабний грабіж місцевої громади шляхом необґрунтованого підвищення тарифів, дерибану землі та нечуваного розвитку корупції та хабарництва в Києві.

І при цьому всьому, за кожної нагоди виголошуючи у своїх виступах дуже правильні слова, В. Ющенко поводився не як відповідальний керівник держави, а як спостерігач, що лише вчора прилетів з Марса.

За його словами, він завжди був правий. Так подавав себе. А за справами?

Призначити гінеколога відповідати за національну безпеку і оборону країни — це не єдиний «шедевр» кадрової політики громадянина Ющенка.

Нагородження високими державними нагородами таких одіозних «діячів», як колишній Генеральний прокурор Потебенько, який активно блокував розгляд справи Гонгадзе, — це також яскрава характеристика «чесності», «відповідальності», «порядності» та справжнього «патріотизму» В. Ющенка.

«Не по словах, по справах пізнаєте їх», — вчить Ісус Христос.

Тому суть особи виявляється не тоді, коли бачимо «показуху» із запалюванням свічок перед телекамерами й публічну демонстрацію своєї побожності.

Суть полягає в тих десятках тисяч (!) справ, що їх розслідували слідчі органи МВС і передали за приналежністю до Генеральної прокуратури України.

Проте ГПУ, очолювана за призначенням Ющенка колишнім прокурором Донецької області, замість передачі цих десятків тисяч справ до суду, роками гальмує їх подальший розгляд, а отже, фактично створює режим сприяння для тих бандитів, яким було обіцяно тюрми.

Люди, які постраждали від наруги, злочинів і беззаконня, оббивають пороги інстанцій, вимагаючи розгляду справ, а В. Ющенко, маючи під рукою ГПУ, «переводить стрілки» на МВС, яке законодавчо не має права передавати справи до суду, а лише до прокуратури.

Зрештою, як ми могли переконатися, «переведення стрілок» із хворої голови на здорову — це чи не найулюбленіша забава громадянина Ющенка. Особливо завзято, із якимсь хворобливим запалом, не приховуючи своєї ненависті та з відверто злостивим задоволенням Віктор Ющенко «опікувався» Юлією Тимошенко.

Надіслані ющенківським президентським секретаріатом 844 (вісімсот сорок чотири!) «вказівки» на адресу Кабміну впродовж перших 100 днів прем’єрства Ю. Тимошенко в 2008 році (по 8,4 вказівки щоденно, включно з вихідними) залишаються неперевершеним світовим рекордом у системі управління державою. Ніде у світі немає нічого подібного!

Також ніде у світі ще не було випадку, щоб Президент країни двічі (у вересні 2008-го і вересні 2009-го) звинуватив голову свого уряду в державній зраді (!).

До того ж В. Ющенко не лише оголосив про це на весь світ, а й подав до Служби безпеки України за підписом голови секретаріату Балоги у вересні 2008 року 357 сторінок матеріалів, що мали свідчити про те, що Ю. Тимошенко є насправді державним злочинцем і зрадником України.

Але, незважаючи на те, що СБУ підпорядкована Президенту, її фахівці не знайшли жодних підстав для висування звинувачень на адресу Ю. Тимошенко і передали документи до ГПУ.

Генпрокуратура також, за всієї її залежності від Ющенка, навіть після майже цілоденного допиту Ю. Тимошенко, не взялася порушувати справу. Бо не знайшла предмета звинувачення, навіть якщо про це написано на 357 сторінках!

Натомість сам «позивач», тобто громадянин Ющенко, у грудні 2008 року разом із Головою Національного банку України Стельмахом упродовж одного тижня, на рівному місці, «провернули» через Нацбанк України валютну аферу, внаслідок чого курс гривні до долара знизився майже вдвічі (!).

При цьому «стрілки відповідальності» Президент знову-таки переводить на уряд.

А Прем’єр-міністр Ю. Тимошенко, котра внаслідок такого фінансового кульбіту «гаранта» опинилася перед величезною проблемою реального наповнення бюджету, була ще й вимушена пояснювати на всі боки очевидну істину, що Нацбанк — це виключна прерогатива В. Ющенка, а Кабмін, згідно із законом, не має жодних повноважень і можливостей для впливу на зміну валютного курсу.

Щоправда, ці справедливі пояснення не дуже задовольнили депутатів Верховної Ради від Партії регіонів, які на підтримку В. Ющенка добряче «потопталися» у спробах підмочити репутацію глави Кабміну.

Упродовж 2008-го, а особливо у 2009-му кризового року (зокрема, у зв’язку з президентськими виборами) антитимошенківська прискіпливість «гаранта» набула особливо агресивного характеру. Не раз він викликає пані Прем’єр-міністра до свого секретаріату, де в особистих і колективних розмовах вимагає від неї відмовитись висуватися кандидатом на посаду Президента.

До того ж навіть у публічних виступах В. Ющенко дозволяє собі відверто ображати Юлію Тимошенко, явно провокуючи її на скандал. Її витримці можна лише дивуватися, але це ще більше бісить «гаранта».

Водночас численні речники Президента майже щодня виступають з чорними прогнозами, повідомляючи в засобах масової інформації про те, що «Україні загрожує дефолт», «не вистачить грошей для виплати бюджетникам», «Кабмін не має чим розрахуватися за російський газ», «громадяни мерзнутимуть, бо у сховищах мало газу», «ціна газу значно зросте», «Тимошенко не може впоратись з епідемією грипу», «Україна перебуває на межі колапсу» і т. д. і т. п.

Будь-які заяви Прем’єр-міністра Тимошенко про те, що Україна поступово долає кризу і треба оптимістично дивитися в майбутнє, президентська «рать» одразу накриває хвилею інсинуацій на адресу лідера БЮТ та звинувачень її в популізмі, у використанні адмінресурсу тощо.

І все це відбувається тоді, коли саме Кабмін залишається єдиною гілкою державної влади, яка бореться з кризою, бореться успішно, взявши на себе всю відповідальність за господарчу ситуацію в Україні.

Усе це відбувалося (і відбувається!) на наших очах.

Але невгасима, сліпа й безвідповідальна любов (чи, може, конформізм?) певної частини наших націонал-демократів до В. Ющенка, якого вони перетворили мало не на ікону, досі дає можливість обманювати наївних громадян, яких, на щастя, залишилося вже небагато.

«Систему Ющенка» яскраво характеризує не лише те, що він наробив, а й те, чого він не зробив.

За п’ять років його каденції гривня впала вдвічі, українське військо стало ще менш боєздатним, досі по всій Україні стоять пам’ятники Леніну та іншим антиукраїнським діячам комуністичної доби, про створення Єдиної української помісної церкви залишилися лише балачки, тоді як по всій Україні вибудовано сотні (!) храмів Російської церкви, русифікація у сфері культури та інформації набула вкрай загрозливого розмаху, проблема кордонів стала ще гострішою, відносини з Росією — ще принизливішими для України, гасло Майдану «Схід і Захід — разом!» відкинуто на манівці, проблема національної безпеки стала ще більш актуальною, тоді як перспектива вступу до європейської системи колективної безпеки і ЄС стала ще більш далекою, а факт тимчасового перебування російського війська на нашій території ризикує перетворитися на вічність...

Нагадаймо також про антиукраїнські заяви провідних політиків Росії, на які Президент України ніяк не реагував.

Не реагував так само, як і на неодноразові (навіть у столиці України) виступи мітингувальників під російськими прапорами, тоді як Росія неухильно й послідовно поширює свою присутність в Україні практично в усіх сферах життя: політиці, фінансах, торгівлі, культурі, засобах масової інформації.

Наведу лише два значні кроки в цьому напрямі: викуп російським капіталом українського «Промінвестбанку» і перенесення його центрального офісу з Києва до Донецька, а також нещодавній продаж російському власнику контрольного пакета акцій величезного українського концерну «Індустріальний Союз Донбасу».

Додайте до цього ще й той не афішований факт, що впродовж останніх п’яти років саме на сході й півдні України з’явилося чимало громадян України з російськими паспортами.

Варто ще нагадати про активну антиурядову діяльність так званого «опозиційного уряду», створеного за підтримки Ющенка.

За мовчазної згоди «гаранта» Конституції цей «опозиційний уряд» офіційно поширював (і надалі поширює!) інсинуації на офіційних бланках з гербом України.

Але йому постійно заважала Прем’єр-міністр Ю. Тимошенко, яка вивела на чисту воду їхню аферу з «Венко Прикерченське» та ліквідувала улюблене дітище Ющенка — «Росукренерго».

Нинішньої президентської кампанії технічні кандидати на чолі з Ющенком мали на меті розтягнути голоси виборців так, щоб Ю. Тимошенко не пройшла до другого туру. Для цього впродовж останнього тижня перед першим туром «гарант» зі шкіри вилазив, істерично поливаючи брудом ненависну йому главу Кабміну.

Шановні громадяни незалежної України!

Нині, у другому турі голосування, ми повинні обрати не лише центральний політичний символ державної влади, а передусім найсвітлішу в Україні голову і найвідповідальнішу особу.

Повинні обрати особу, яка всім серцем служитиме Українській Державі й Українському Народові, достойно представлятиме нашу Батьківщину в світі, на міжнародній арені.

А головне — ми повинні обрати особу, яка, як добра господиня, після 18 років «експериментів», наведе справжній порядок у державі й організує життя суспільства на основі дотримання законності, справедливості, громадянського спокою й упевненості в завтрашньому дні.

Чи усвідомлюєте Ви, дорогі мої співвітчизники, чи усвідомлюєш Ти, громадянине України, який читає зараз ці мої слова, чи усвідомлюєш собі, Український Народе, ЦІНУ ТВОГО ВИБОРУ?!

Стоїш перед вибором своєї дороги життя, дороги для твоїх дітей.

Не ухиляйся від свого вибору. Прийди і проголосуй.

Бо якщо Ти не проголосуєш за добро і справедливість, тоді інший проголосує замість Тебе за торжество зла і дерибану.

Використай свій голос на добру справу збереження України.