— Вважаю втраченим той день, коли не вдається пірнути в ополонку чи просто покупатися в річці, озері або ставку, — каже Валентин Ейсмонт (на знімку). «Моржем» він став 32 роки тому, коли був студентом Української сільськогосподарської академії. Запевняє, що відтоді не хворіє.
В області Валентина Ейсмонта знають як успішного лісівника. Він заслужений працівник сільського господарства України, нагороджений орденом «За заслуги» третього ступеня. Починав трудову біографію у своєму рідному Баранівському районі робітником фарфорового заводу. Але вчитися пішов на інженера лісового господарства. Потім була робота в Овруцькому міжколгоспному лісництві. Здібного фахівця помітили, і в 1992 році запропонували очолити Ємільчинський держлісгосп. Тоді це був відстаючий підрозділ. Виправдовували це різними причинами. Навіть такою: хіба можна тут успішно господарювати, якщо кругом суцільні болота? Швидко довів, що все залежить від умілої організації праці. 2000 року чекало нове призначення — директором Коростишівського держлісгоспу, теж проблемного на той час.
Запам’яталося інтерв’ю, яке дав Валентин Севастянович, роблячи перші кроки на новій посаді. Воно було про те, як важко знайти кадри для роботи в лісі. Коростишівський район специфічний. Тут кількість підприємств і підприємців, які займаються обробкою каменю, вимірюється сотнями. У них завжди свіжа копійка. А в лісівників із зарплатою були проблеми. Вважалося, що краще отримувати допомогу у зв’ язку з безробіттям, ніж працювати в цій галузі.
Нині Коростишівський держлісгосп ставлять у приклад, як треба господарювати. Продукція, яку тут виготовляють, кілька разів ставала лауреатом конкурсу «100 кращих товарів України». Багато робиться для того, щоб лісів ставало більше.
Валентин Севастянович робить ставку на молодь. Досить одного прикладу. Коли залишав Ємільчине, на своє місце запропонував призначити Олега Дідуса. Тоді той був молодим спеціалістом. Тепер уже заслужений лісівник України. Ще штрих. Спершу в Ємільчинському районі, а потім і в Коростишівському створив шкільні лісництва. Бо переконаний: кадри фахівців для лісу треба готувати зі шкільних років.
До речі, син, якого теж звати Валентином, пішов батьковою дорогою — працює лісничим. Лісогосподарський факультет Національного аграрного університету закінчила і дочка Світлана.
Валентин Севастянович похвалився, що залучив до купання всіх своїх рідних: тещу, дружину, дочку, сина. Правда, зізнається, що в жіночої частини такої твердості духу й мужності немає, особливо коли йдеться про крижану купіль серед зими. А от син, якщо випадає нагода, складає компанію батькові.
У Коростишеві не бракує послідовників Валентина Севастяновича, навіть створено клуб моржів. Щоправда, нагода пірнути разом з ними у воду випадає не часто. Адже в клубі багато пенсіонерів, які купаються серед дня. А директорові держлісгоспу доводиться пристосовуватися до розпорядку — вирушати до водойми або ранесенько, або пізно ввечері, коли всі справи на роботі вирішено. Такі регулярні водні процедури, незалежно від пори року, каже, і загартовують, і дисциплінують. Тож у роботі дуже допомагають.
Фото Михайла П’ЄХА.