У Музеї книги і друкарства України відкрилася виставка «Тугий сніп з української ниви», присвячена 75-літтю від дня народження журналіста, письменника і кінодраматурга Миколи Шудрі.
Експонати розповідають про життєвий та творчий шлях ювіляра. Народився і виріс він у колишньому маєтку козацької старшини — Веселому Подолі Семенівського району на Полтавщині. Там колись гостювали Шевченко і Пушкін, у сусідньому селі Брусовому вчителював Степан Васильченко, а неподалік у селі Груньки прийшов у світ композитор Микола Лисенко. У Веселому Подолі народився й поет-байкар Леонід Глібов. Тож, коли виріс в такому краї, — потяг до літератури цілком закономірний.
Після закінчення факультету журналістики Шевченкового університету працював у пресі. Зокрема, в «Літературній Україні», куди його привів сам Андрій Малишко, далі в журналах — «Народна творчість і етнографія», «Зоряний ключ», «Скарб», «Україна».
Найбільш характерними в його творчості стали історичні, літературні й мистецькі статті, архівні публікації листів, спогадів та невідомих творів видатних людей. Серед них щоденники Юрія Яновського, записники Григора Тютюнника, оповідання й щоденник Леся Курбаса, невідома повість Василя Симоненка «Огуда», листи Миколи Леонтовича до дружини, дослідження про Катерину Білокур, Тетяну Пату, Макара Муху, Марію Примаченко, Георгія Нарбута, Олександра Богомазова, Василя Касіяна, Юрія Кондратюка-Шаргея, Сергія Корольова — всіх не перелічити. Він за архівними свідченнями довів, що понад півсотні народних пісень мають своїх авторів — композиторів і поетів.
Ще 1960 року його визнала кращим нарисовцем редколегія газети «Радянська Україна», а через рік кращим публіцистом визнали редколегії журналів «Україна», «Знання та праця» і газети «Колгоспне село» (нині «Сільські вісті»).
Для «Укркінохроніки» й Київської студії науково-популярних фільмів написав понад сто сценаріїв, текстів для кіножурналів. За сценарії до стрічок «Відкрий себе» про Григорія Сковороду і «Тарас» удостоєний Шевченківської премії.
Після Чорнобильської аварії Микола Шудря поїхав у небезпечну зону і тривалий час журнал «Україна» друкував його репортажі звідти. За ці публікації він удостоєний премії Спілки журналістів України «Золоте перо».
У вітринах виставки немало й книг Миколи Шудрі. Вони наповнені не хрестоматійними відомостями про нібито відомих людей. Як-от монографія «Геній найщирішої проби» — своєрідне дослідження про життя і творчість Олександра Довженка. До речі, Микола Шудря знайшов і опублікував листи Довженка, сповнені ніжності та любові до першої дружини Варвари Крилової.
А ось книга «Верховіть черещатого дуба», написана у співавторстві з Олексієм Дмитренком, — повість-есе про Тараса Шевченка. Є й збірка власних поезій Шудрі — «Пізні солов’ї». Поряд фотокнига «Наш перворозум», створена разом з Володимиром Стадниченком, — про Григорія Сковороду. А ще книги «Чолом сягнув зірок», «В рокотанні-риданні бандур», «Перстень вірності» та інші.
Прізвище Шудря в перекладі з санскриту означає сіяч пшениці. А відомо ж: що посієш, те пожнеш. Отже, ця виставка — ніби символ того ужинку.
