У Вінниці знищено ще одне працююче підприємство. Розпочата Господарським судом процедура банкрутства заводу «Керамзит» викликала неоднозначну реакцію.

 

Голова правління підприємства Артур Соколов пояснює проблеми зупинки заводу складною економічною ситуацією в державі, а також фінансовими труднощами власника контрольного пакета акцій «Керамзиту» — будівельної компанії з Естонії. Діаметрально протилежна думка в робітників заводу, особливо тих, хто працював на підприємстві з перших днів його створення. Вони вважають, що треба було шукати нового інвестора. Кажуть, не можна було допустити ліквідації виробництва уже тому, що таких заводів в Україні дуже мало. Тому висловлюють докір на адресу місцевої влади за те, що не заступилася за колектив.

Планували будувати, а не руйнувати

— Вінницький завод перший у моєму житті, який доводиться зупиняти, — каже Артур Соколов. — До цього я тільки будував нові підприємства. До речі, у Вінниці також планували будівництво ще одного керамзитового заводу. Навіть документи почали готувати. Мали попередні домовленості про отримання кредиту в банку. На жаль, криза внесла свої корективи. Довелося не тільки відмовитися від нового будівництва, а й зупинити старе.

За словами співрозмовника, найбільше «виснажила» підприємство нова ціна на природний газ. До того ж оплату за паливо постачальники вимагали наперед. Із підвищенням ціни на газ зросла вартість продукції. Вона стала дорожчою, ніж у Білорусі чи Польщі. Керамзит почали завозити звідти. Ще одна причина фінансових втрат пов’язана з реконструкцією печі. На це витратили немалі кошти. Згодом з’ясувалося, що даремно старалися. Після зупинки заводу довелося демонтувати всі три печі. Зняте з них обладнання продали.

Як пояснили фахівці підприємства, спершу мали намір залишити все-таки хоча б одну з печей. Ту, в якій провели реконструкцію. Щоб і далі виробляти продукцію. Таку пропозицію внесли робітники заводу. Колишній начальник цеху Володимир Іващук згадує, що печі демонтували власними силами. Так само, як колись, на початку становлення заводу, проводили монтаж обладнання. Знищувати те, що створено власними силами, непросто. Не з технічної точки зору. Морально важко руйнувати завод-годувальник. Ось робітники й пішли до керівництва з пропозицією зберегти технологічну лінію. Коли економісти підрахували всі витрати, їхній висновок був невтішний. Виробляти керамзит за таких умов — збитково. Тільки робота усіх трьох печей може забезпечити високу продуктивність, а відповідно, позитивний економічний результат.

Вигідніше привезти з Білорусі чи Польщі

— Якщо керамзит вигідніше везти з Білорусі чи Польщі, бо він там дешевший, ніж у нас, про яку конкуренцію може йтися? — не приховує невдоволення Артур Соколов. — У названих країнах краще дбають про свого виробника. Коли у нас був газ дешевший, ми теж могли конкурувати з сусідами. Навіть мали домовленості про постачання керамзиту у ту ж Польщу. Його купували в інших країнах Європи. Коли паливо подорожчало, опинилися в нерівних умовах. Тому, погодьтесь, не наша вина у тому, що сталося. Хто б різав курку, яка несла яйця?

Підприємство мало немалий борг із зарплати. «Добре, що вдалося його повернути, — каже голова правління. — Але для цього довелося продати все — і обладнання, і техніку. Залишилася тільки будівля заводу. Однак вона вже нам не належить. Принаймні нині, поки у банківській заставі».

Повернути позичку банку підприємству вже не вдасться. Це очевидно. Бо заводу нема. Його власникам у далекій Естонії, схоже, також навряд чи буде вигідно витрачатися на те, щоб розрахуватися з банком грішми. Найбільш ймовірно, що розрахунковою монетою за взятий кредит стане будівля заводу. Таким чином у Вінниці поставили хрест на ще одному підприємстві. Врятувати підприємство могла б держава. Такої думки дотримуються в колективі заводу. Зробити це можна б відомим шляхом пошуку ефективного власника, про що згадувалося вище, або придбання у державну власність і створення належних умов для налагодження виробництва. Нові заводи будувати важче, ніж руйнувати старі. Розмови про відновлення виробництва, про які йдеться в деяких ЗМІ, пан Соколов називає порожніми балачками. «Якщо в цехах нема жодного обладнання, а робітники залишили підприємство, про який запуск печей може йти мова? Нема вже у Вінниці керамзитового заводу. Ось де правда. Хоч і дуже гірка».

Наша довідка

Керамзит — утеплювач з обпаленої за спеціальною технологією глини. Без керамзиту не будують жоден будинок. В Україні його виробляють на п’яти заводах. Один з них донедавна працював у Вінниці. З 1971 року, відколи запустили підприємство, тут випалювали керамзит декількох фракцій. Сировиною служила глина, яку видобували тільки в одному кар’єрі. Незважаючи на значну відстань, її брали звідти тому, що з неї отримували екологічно чисту продукцію. Про таку особливість були добре обізнані споживачі. Цим пояснюють черги на вінницький керамзит. Найбільші обсяги продукції закуповував столичний будівельний холдинг «Київміськбуд». Її також поставляли у Польщу, Словаччину, Угорщину. Контрольний пакет акцій підприємства належить естонській будівельній компанії Kolle. Влітку 2009-го власники підприємства припинили випуск керамзиту у зв’язку з фінансовими труднощами. На початку 2010-го суд відкрив провадження у справі про банкрутство заводу.

 

Фото автора.

 

Коментар начальника управління економіки Вінницької облдержадміністрації Андрія Гижка:

Прибалтійський інвестор заводу «Керамзит» не розраховував на таке стрімке зростання ціни на природний газ, яке відбулося у нас. Після цього значно погіршилися економічні показники. Річ у тім, що на підприємстві морально застаріле, енергоємне обладнання. Реконструкція однієї з трьох печей не врятувала ситуацію. Інвестор планував замінити все обладнання. На жаль, йому не вдалося це зробити.

Ми вели пошук нового інвестора. Зокрема, спілкувалися з власниками таких підприємств з інших регіонів держави. Проте вони відмовилися підставити плече заводу «Керамзит» з тієї ж причини — усіх відлякувала велика енергозатратність технологічного обладнання. Незважаючи на те, що на заводі налагодили виробництво керамзиту низки різних фракцій (такий асортимент є не на кожному аналогічному підприємстві), вінницький «Керамзит» не зацікавив потенційних інвесторів. Прикро, бо через таку ситуацію втрат зазнали всі — працівники залишилися без роботи, будівельники — без необхідного матеріалу, бюджет — без надходжень коштів.