Сергій ЮРІЙ: «Якби довелося, прожив би ці роки так само...»

Долі Тернопільського національного економічного університету і його ректора Сергія Юрія тісно переплелися між собою. З того далекого вересня 1971-го, коли він абітурієнтом переступив поріг новоствореного вузу, який саме того року став самостійним (доти був підрозділом столичного інституту, його факультетом). І ось уже майже 40 літ вони — єдине ціле. Проходив становлення вуз: інститут, академія, університет, згодом — національний. Робив кар’єру у кращому розумінні цього слова його випускник Сергій Юрій: аспірант, кандидат економічних наук, доктор, професор, завідувач кафедри, директор інституту, ректор...

Проте був момент, коли шляхи нинішнього ректора і його альма-матер мало не розійшлися. Заради матері Сергій вирішив залишити рідний вуз, де його кар’єра набирала обертів, і перевестися до Чернівецького університету, де треба було починати все майже з «нуля». Там його не зрозуміли, думали, що чимось провинився. Мовляв, хіба то аргумент, що сільська жінка не може жити на міських поверхах і проситься додому? Нічого особливого Сергій Ілліч і сьогодні в цьому не вбачає, а я запитую, в тому числі й себе: чи багато з нас готові кардинально змінити своє життя заради найріднішої людини? Мати ніби щось відчувала, коли так рвалася додому: невдовзі її не стало. Похоронивши її, син повернувся до Тернополя. До речі, батьківське обійстя у селі Шишківцях Новоселицького району на Буковині Сергій Ілліч не продає. При першій-ліпшій нагоді приїжджає, щоб вклонитися рідним могилам, попити води з отчої криниці, доглянути за садом, зустрітися з односельцями. Вони, між іншим, зазначають, що їхній Сергій, досягши у житті немало, анітрохи не загордився, такий же привітний та доброзичливий.

Ще одна подія могла круто змінити життя Сергія Юрія. На зорі незалежності України приїхав до Тернополя тодішній віце-прем’єр Ігор Юхновський сватати молодих вчених на державні посади у столиці. Усі, кому зробили таку пропозицію, погодилися. По-різному склалися їхні долі. Єдиний, хто відмовився під приводом захисту докторської, був Юрій. І не шкодує. На його думку, людина може реалізувати себе будь-де, було б бажання. А таке бажання у нього було завжди.

Епізод з дитинства. Його можна назвати символічним. Сам не пам’ятає (було йому років 2,5—3), мати розповідала. Коли Буковину приєднали до України, влада взялася ліквідовувати неписьменність. Приходила вчителька і до них додому вчити маму, на руках у якої на той час було двійко малих дітей. Під час одного з уроків син, котрого Антоніна Іллівна тримала на колінах, потягнувся до олівця, вона ляснула його по руці. Малий заплакав. Дідусь усе те бачив і насварився: «Диви-но, яка грамотна. Може, до Москви тебе заберуть? А дитину не смій бити». Мати розпереживалася і відмовилася від занять. Так і померла неписьменною. Зате дітей Юрії вивчили: донька стала кандидатом історичних наук, син — доктором економічних наук. Пишалися б, мабуть, і онуком — кандидатом фізико-математичних наук.

Від матері у Сергія Ілліча м’якість і лагідність, від батька — відповідальність і лідерські риси: Ілля Петрович був першим сільським головою у Шишківцях. Великий вплив на хлопця мав дідусь Петро Степанович, якого він дуже любив. А долати труднощі вчило саме життя. Ходив до школи за п’ять кілометрів, після уроків допомагав батькам у полі, по господарству, а ввечері при каганці готував уроки. Вчився добре, тож після школи вступив до Чернівецького фінансового технікуму. Там захопився  спортом, особливо волейболом, грав за збірну області. Спорт та служба в армії стали добрими вчителями, загартували, тож до Тернополя, встигши якийсь час попрацювати у райфінвідділі, Сергій прийшов сформованою особистістю. Допитливого, наполегливого юнака оцінили викладачі, до нього потягнулися однокурсники. Хто б що не казав, а життєві щаблі, які довелося долати післявоєнному поколінню, формували справжніх лідерів: амбітних, працелюбних, наполегливих, відповідальних, тих, які могли повести за собою, окреслити завдання і добитися їх виконання.

— Воно полягає в тому, щоб бачити за два-три повороти наперед, — каже Сергій Ілліч. — Належить продумати свої дії так, щоб, образно кажучи, бути готовим до весни швидше, ніж вона прийде. Якщо працювати за принципом «сьогодні на сьогодні», далеко не заїдеш.

Ось лише кілька прикладів його далекоглядності. Коли Юрій надумав від’єднатися від загальноміської студентської поліклініки і створити власний медичний підрозділ, колеги його не розуміли: для чого зайвий клопіт? Тепер, коли міська поліклініка на грані існування, не перестають дивуватися його передбачуваності. Він співчуває керівникам, які не мають спеціальної освіти, але змушені щодня займатися економікою, фінансами. Йому в цьому плані легше усе прорахувати, передбачити. Ніхто не змушував ректора дбати про працевлаштування випускників. Цю важку ношу університет добровільно взяв на себе, організувавши центр працевлаштування, який влаштовує «Ярмарки вакансій», «Дні кар’єри», «Дні стажування», презентації фірм, у ході яких студенти можуть поспілкуватися з потенційними роботодавцями, а ті — придивитися до майбутніх кадрів. Нерідко, отримавши диплом, випускник уже має місце роботи. У плані працевлаштування університет тісно співпрацює з Мінфіном, Державною митницею, ДПА, Держказначейством, страховими компаніями, службою зайнятості, підприємствами, кадровими агенціями, з якими укладено понад 200 угод. Власне ноу-хау: постійні зв’язки з випускниками, які обіймають певні посади і можуть допомогти у працевлаштуванні молодшим колегам. Не дивно, що деякі напрацювання Сергія Юрія згодом стають обов’язковими для усіх вузів.

Він будує грандіозні і водночас реальні плани. Скажімо, у місті Чорткові, де є підрозділ ТНЕУ, днями готуються відкрити палац спорту. У ньому буде не лише ігровий зал, який відповідатиме міжнародним стандартам, а й басейн на 25 метрів, тренажерні зали, інформаційний центр, роздягальні, душові, готель. У ньому можна буде проводити євротурніри. Палац стане центром розвитку спорту не лише для південної зони Тернопільщини, а й для сусідніх районів Чернівецької та Івано-Франківської областей. Нинішній рік взагалі має бути багатим на новосілля: планується ввести два гуртожитки, бібліотеку. Проектується спортивний зал і басейн у Тернополі. А ректор виношує новий задум. За університетом закріплено 1,4 тисячі гектарів землі, тож він має намір змусити їх «працювати»: хоче збудувати сучасні ферми з виробництва молока і м’яса, вирощувати овочі. Як для потреб студентства і колективу, так і мешканців Тернополя загалом. Адже колись приміське село Кутківці, де розміщені ці землі, забезпечувало овочами весь обласний центр. Будуть нові робочі місця, якісна продукція, якої нині так бракує. Незважаючи на те, що не всі розділяють ці погляди (приміська земля — ласий шматок), вірю, що ректор свого доб’ється, він наполегливий у досягненні мети.

А те, що господар — ніхто не сумнівається. Поки вранці дійде до свого кабінету, в кожну шпарину загляне. Набудував, відколи очолив вуз, нівроку. Тут навіть створили свій будівельний підрозділ. Власними силами споруджують житло для викладачів. «Коли підрахували, — ділиться Сергій Ілліч, — вийшло наполовину дешевше, ніж у місті, то для чого переплачувати?». Капіталовкладення вуз в основному заробляє самостійно, тільки ректор не розуміє, чому останнім часом він не може розпорядитися своїми ж коштами: казначейство блокує рахунки.

Цитата. Леонід Каніщенко, перший ректор університету, голова наглядової ради: «Сергій Юрій — один з найкращих моїх студентів. Університет перетворюється на справжній осередок навчання, науки й культури. Суттєво змінилися загальний вигляд території, навчальних корпусів, аудиторій, гуртожитків, наукових лабораторій, поліпшилося забезпечення технічними засобами. Велика увага — естетичному оформленню всіх об’єктів. Незважаючи на кризу, триває капітальне будівництво нових споруд».

Ректор не боїться викликати вогонь на себе. Так було, скажімо, з міжнародною акредитацією. Минулого року ТНЕУ успішно пройшов міністерську акредитацію до 2019 року. Здавалося, що ще треба? Але Юрій з власної ініціативи напрошується на міжнародну акредитацію. До Тернополя двічі приїжджали експерти — ректори провідних європейських університетів, які дали схвальну оцінку діяльності ТНЕУ. До того ж робили це публічно, висновки доповідали на засіданні вченої ради.

— Якби Україна інтегрувалася у європейську спільноту такими темпами, як це робить ваш університет, то могла б уже бути у ЄС, — сказав, перебуваючи в ТНЕУ, посол однієї з європейських країн.

Крок за кроком університет входить у міжнародний освітянський простір. Членство у Європейській асоціації університетів, Великій Хартії Університетів, прийняття Сергія Юрія до Ради ректорів Європи, видача спільних з Дрезденським технічним університетом дипломів, створення спільних факультетів, міжнародних програм, впровадження основних принципів Болонської декларації — усе це працює на імідж університету. Але є один важливий момент: запроваджуючи позитивні тенденції, напрацьовані за кордоном, у Тернополі пам’ятають настанови Кобзаря про те, що й свого не слід цуратися, особливо у плані моралі, духовності. Якщо процес навчання за кордоном спрямований на вузьку спеціалізацію, то це не означає, що нам слід відмовлятися від фундаментальної подачі економічних дисциплін. Такі знання знадобляться під час прийняття рішень, допоможуть брати відповідальність на себе. До всього нового, переконаний ректор, слід підходити творчо, а не сліпо копіювати чужий досвід. І це дає свої результати. Щороку майже 200 студентів проходять короткотермінове навчання за кордоном, зокрема, у Данії, Польщі, Швеції, Франції. До Тернополя приїжджають читати лекції зарубіжні викладачі, приймають іспити. Велику увагу тут надають вивченню іноземних мов. Випускників вузу охоче беруть на роботу на спільні підприємства, в зарубіжні компанії, торгові представництва, вони викладають в університетах Європи. У свою чергу, у ТНЕУ навчаються вихідці з країн Азії, Африки, Близького Сходу.

Студент для ректора — головна дійова особа, центр, навколо якого все обертається. Якщо вже він переступив поріг університету, то керівник несе передусім відповідальність перед ним і його батьками, а вже потім — перед колективом і державою. Головне — створити всі умови не лише для навчання (один штрих: нині університет може з’єднатися у системі он-лайн з будь-яким вишем світу), а й для духовного, фізичного розвитку. Вже те, що ТНЕУ є найспортивнішим серед непрофільних вузів України, багато про що говорить. Його вихованці стають призерами Олімпійських ігор, чемпіонатів, універсіад тощо. Але високі спортивні здобутки — не самоціль. Головне — навчити молодих людей здорового способу життя. Той, хто має таланти до музики, співу, танців, також може себе реалізувати уповні. Ансамблів, гуртів, гуртків — на всі смаки.

Останнім часом Тернопіль зажив слави «маленького Давосу». На наукові конференції сюди охоче їдуть молоді вчені не лише з України, а й із-за зарубіжжя, недарма його визнано кращим вузом з постановки наукової роботи серед студентів. Створено раду молодих вчених. Тон задає ректор, стимулюючи до наукової роботи викладачів. По ланцюжку це передається до студентів. Сергій Ілліч усвідомлює, що черпати наукові кадри провінційному вузу немає звідки, треба самим плекати. Хоч щодо провінційності ще треба посперечатися. Без сумніву, в Тернополі створено авторитетні наукові школи за кількома напрямами, зокрема, з фінансів, грошового обігу і кредитів, засновником якої є Сергій Юрій.

Авторитетна думка. Андрій Фліссак, перший заступник голови облдержадміністрації, кандидат економічних наук, заслужений економіст України: «Влада тісно співпрацює з економічним університетом і його ректором. Сергій Юрій — член колегії облдержадміністрації, наш головний консультант із залучення іноземних інвестицій, міжнародної кооперації. Уже кілька років міжнародні інвестиційні форуми проходять саме на базі ТНЕУ. Вуз і його ректор впливають на всі інноваційні заходи, які відбуваються в області». Додам, що не лише в області. Сергій Юрій є позаштатним консультантом Комітету Верховної Ради з питань економіки, бере активну участь у законотворчому процесі.

Нещодавно престижний міжнародний журнал преміум класу «Імідж-ua», який покликаний формувати позитивну репутацію та інвестиційну привабливість України, порівняв Тернопільський національний економічний університет із всесвітньо відомим Гарвардом. Дослівно це звучить так: «Він (ТНЕУ. — Авт.) позиціонує себе як альма-матер економічної еліти країни, Гарвард завжди підкреслював свою елітарність. Якщо з його стін вийшов поки що один президент, а з Гарварду аж сім, то у ТНЕУ все ще попереду». Нещодавно у «Новій газеті», що видається у Нью-Йорку, я знайшла розгорнуту розповідь про тернопільський вуз. Отже, він їм цікавий, якщо популяризують у такий спосіб. Для його керманича таке визнання — приємна несподіванка.

А ось 60-річний ювілей, який доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки, академік Академії економічних наук Сергій Юрій святкуватиме 30 січня, прийшов за розкладом. Хлопчик, який тягнувся за олівцем, упіймав свою жар-птицю. Каже, що якби довелося, прожив би ці роки так само. Це слова самодостатньої людини.

«Голос України» приєднується до всіх побажань, що пролунають цього дня на Вашу адресу, вельмишановний Сергію Іллічу! У Вашій особі Україна має вірного сина, наша газета — уважного читача і надійного друга. З роси й води Вам, здоров’я, благополуччя, ласки Господньої на многії літа!

Тернопільська область.