Квартира для підполковника

З позовом до суду щодо неправомірних дій чиновників Міноборони звернувся підполковник Вінницького льотного підрозділу Повітряних сил України Володимир Рудницький. За відстоювання свого права на отримання квартири йому погрожують звільненням зі служби. Принаймні про це стверджує офіцер.

Трохи більше року тому, першого грудня 2008-го, у підполковника Рудницького і ще двох офіцерів з його частини з’явилася надія на отримання нової трикімнатної квартири. Члени житлової комісії підтримали їхні кандидатури на внесення до списку тих, кому мали розподілити три службові квартири. Командир частини, на підставі рішення житлової комісії, видав наказ про розподіл службового житла. Документ, як і належить, узгодили з керівниками вищих інстанцій, зокрема, начальником Вінницького гарнізону, головою ради офіцерів гарнізону, головою гарнізонної житлової комісії. Далі передали до квартирно-експлуатаційного відділу для подальшого оформлення службових квартир сім’ям названих офіцерів. Однак згодом до списку претендентів на житло внесли зміни. З Києва до Вінниці прибув генерал-лейтенант. Не з інспекторською перевіркою. У нього була інша мета. Генерал повідомив особовому складу частини, що приїхав перевірити скарги на неправомірно розподілене житло.

Як розповів підполковник Рудницький, знову зібрали засідання житлової комісії частини. Генерал, за словами підполковника, запропонував перерозподілити житло. Але його пропозиція не знайшла підтримки. Тоді військовий чиновник запропонував ще одну схему визначення претендентів — шляхом жеребкування. «Квартири стали розігрувати у лотерею, — каже підполковник Рудницький. — До того ж запросили на засідання усіх військовослужбовців, які перебувають у черзі на отримання трикімнатних квартир...» Утім, таку лотерею військові не схвалили. Гість зі столиці ще раз виступив перед особовим складом частини, повідомив, що, на жаль, не знайшов порозуміння у розподілі житла з командиром частини та членами житлової комісії. Перед від’їздом до Києва генерал поспілкувався з керівництвом квартирно-експлуатаційного відділу Вінницького гарнізону. Саме туди передали наказ командира частини про розподіл трьох службових квартир і список претендентів на їх отримання, погоджений і затверджений у згаданих інстанціях.

Прокурорською перевіркою встановлено, що список з прізвищами офіцерів, яким мали надати службове житло, «підкоректували» у квартирно-експлуатаційному відділі. У зв’язку з цим прокуратура винесла припис про усунення порушень закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Керівництво житлової групи квартирно-експлуатаційного відділу, грубо порушуючи вимоги Житлового кодексу, закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей», виключило із затвердженого списку розподілу службової житлової площі прізвища підполковника Рудницького та ще одного офіцера. Замість них до вказаного списку внесено інші прізвища — підполковника У. та молодшого сержанта Х. Для цього змінили записи у першому та п’ятому аркушах списку. Між тим посада підполковника У. виключає можливість забезпечення його службовим житлом. Ці факти встановлено перевіркою прокуратури Вінницького гарнізону, в результаті чого тимчасово виконуючий обов’язки прокурора виніс припис про усунення виявлених порушень.

У Головному управлінні військових прокуратур Генпрокуратури України вважають, що перевірка проведена поверхово. Військовій прокуратурі Центрального регіону дано доручення провести додаткову перевірку та усунути порушення житлового законодавства у Вінницькому гарнізоні. Про це йдеться у відповіді з Генпрокуратури України, яку отримав підполковник Рудницький.

— Але ж факт очевидний — сторінки переписали потайки від житлової комісії, — каже підполковник Рудницький. — Скільки б додатково не перевіряли, його все одно ніхто не спростує. Замість того, щоб той, хто зробив це, поніс відповідальність, відтягують час.

Відстоювати своє право на отримання житла підполковник Рудницький вирішив у суді. Однак і там зіткнувся з непорозумінням. У Замостянському суді міста Вінниці його позовну заяву до Міноборони, квартирно-експлуатаційного відділу та ще трьох фізичних осіб спершу прийняли до розгляду. Але згодом повідомили про те, що позов має розглядати інший суд — адміністративний. Офіцер звернувся й туди. Минув час — і вже у Вінницькому окружному адмінсуді йому відповідають так само — позов не у компетенції їхнього суду. Після чого порадили звернутися до того самого Замостянського суду, який уже відмовив у розгляді. Позивач оскаржив такі рішення. Чекає роз’яснень з судових інстанцій зі столиці.

— Там свої суди, а на службі мені влаштували ще одне судилище, — каже підполковник. — Уже два рази викликали на розмову до Міноборони. До речі, ще один офіцер, який опинився в такій ситуації, як і я, після розмови в Києві забрав свою заяву із суду. Частіше стали перевіряти очолюваний мною підрозділ. Якщо за підсумками минулого року його визнали одним з кращих, то тепер мене, як командира, взагалі не атестували. На мене налетіла військова контррозвідка. Намагався потрапити на прийом до міністра оборони, але це мені не вдалося, хоча в приймальній провів майже весь день. Дивно було чути, коли навіть у приймальні мене постійно відмовляли від візиту до міністра. При цьому нічого не говорили, чому не дають можливості поспілкуватися з міністром. Командир частини теж відчував на собі тиск. Зліг в лікарню. На лікарняному ліжку провів не один місяць. Після чого звільнився зі служби.

А от якої думки прес-служба Вінницького окружного адмінсуду: «Справу Рудницького розглядала колегія суддів Вінницького окружного адмінсуду, прийнято рішення про закриття провадження. Виносячи таке рішення, колегія суддів в першу чергу керувалася існуючою практикою розгляду спорів даної категорії судами вищих інстанцій, оскільки в даному разі йшлося про те, чи є цей спір публічно-правовим. Як відомо, відповідно до п.1 ч.1 ст.3 КАС України справа адміністративної юрисдикції — це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Однак визначення публічно-правового спору у вітчизняному законодавстві немає (як, до речі, немає його і в законодавстві інших держав). Тому це питання у всьому світі регулюється переважно судовою практикою та теоретичним обґрунтуванням відмінностей публічно-правових спорів від приватно-правових.

Не є публічно-правовим спір за участю суб’єкта владних повноважень, з одного боку, та суб’єкта приватного права, фізичної особи, коли управлінські дії суб’єкта владних повноважень спрямовані на створення, зміну або припинення її цивільних прав.

У такому випадку це є спір про цивільне право, хоча однією із сторін у ньому виступає особа публічного права, а спірні правовідносини врегульовані нормами як цивільного, так і адміністративного права. У спірних правовідносинах в цьому випадку реалізується приватний, а не публічний інтерес.

Спір про захист права конкретної фізичної особи на одержання житла не є публічним, а приватноправовим. У Кодексі адміністративного судочинства України не передбачено винятків з установленого ЦПК правила, зокрема щодо розгляду забезпечення житлом військово-

службовців».

Та підіб’ємо підсумки: уже півроку заяву Рудницького передають із Замостянського суду Вінниці до Вінницького окружного адміністративного суду, а звідти — знову до уже згаданого Замостянського районного суду. «З чиновниками воювати важко, — каже підполковник, — але мені відступати нікуди, у мене в сім’ї двоє малих дітей. Усі четверо тулимося в однокімнатній квартирі».

До речі, квартира, яка була розподілена підполковнику Рудницькому, нині під арештом. Кому ж вона дістанеться?

Вінниця.

На знімку: підполковник Рудницький переконаний, що кожен повинен нести відповідальність за свої вчинки.