Рівно двадцять років тому, в січні 1990-го, будучи сьогодні майже ровесницею незалежності, а тоді — її передвісницею, на кіровоградських теренах з’явилась нова газета «Діалог». Біля її витоків стояли відомі на Кіровоградщині люди: Яків Бондар, тоді — голова федерації профспілок області, сьогодні — заступник голови обласної ради, і Станіслав Янчуков — головний редактор Центрально-Українського видавництва. Очолював газету протягом перших кількох років Юрій Сердюченко, сьогодні — голова обласної спілки журналістів, заслужений журналіст України, керівник представництва Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ» на Кіровоградщині.«...За два десятиліття ваше видання сміливо торувало шлях до сердець читачів і завоювало їхні довіру та прихильність. Ви досягли цього завдяки високому професіоналізмові, об’єктивності у висвітленні подій, послідовній громадянській і патріотичній позиції. Переконаний, що ваш колектив і надалі обстоюватиме принципи демократії, своїм словом служитиме правді й українському народові...»
Із привітання Президента України Віктора Ющенка.
На жаль, 1993 року через фінансові негаразди обласних профспілок, фінансування популярного тоді видання з доволі істотним на той час тиражем (близько 10 тисяч примірників) було припинено. Урятували газету дієва ситуативна допомога тодішнього голови ради федерації профспілок області Якова Бондаря та творчо-менеджерська діяльність головного редактора Анатолія Безтаки.
Згадуючи ті часи, обдарований досвідом і сивиною заслужений журналіст України Анатолій Безтака часто каже про те, що йому завжди щастило з журналістами. Перші серед них — Валерій Гончаренко, Анатолій Куманський, Марія Іванова... А ще він переконаний, що не обійшлося без Божого благословення і подарунків долі. Хоч і проливалися вони на життя його і газети суто об’єктивними речами — талановитими журналістами в колективі, власною унікальною редакторською інтуіцією... Подароване (чи набуте) чуття редактора Безтаки спонукало до дивних речей — з 1999 року тираж «Діалогу» став невпинно зростати. У 2000-му — 60 тисяч, у 2001-му — 77 тисяч, у 2002-му — 88 тисяч, у 2003-му — 100 тисяч! Тоді з таким вагомим досягненням видання привітали багато політиків з різних політичних таборів — В. Ющенко, Ю. Тимошенко, Л. Кравчук, П. Симоненко...
Вітання Віктора Ющенка (в ті часи — кандидат на посаду Президента України) колективу газети з п’ятнадцятиріччям переросло в невеличке листування між ним та головним редактором газети з роздумами про майбутнє країни, що продовжувалося на сторінках «Діалогу». Провінційні журналісти навіть наважилися дати кілька порад майбутньому лідеру країни, до яких, як тепер уже зрозуміло, Президент не дослухався («Діалог», спецвипуск, січень, 2005 р.)...
Нині «Діалогу» заздрять навіть у Харкові, Дніпропетровську, Донецьку, Одесі — містах-мільйонерах (не зрівняти з 250-тисячним Кіровоградом), де найтиражніші газети мають від 12 до 70 тисяч примірників. А загалом лише у трьох (!) регіонах України прописані власні «стотисячники» — в Києві (серед них і «Голос України»), у Львові і... в Кіровограді.
Розгадувати феномени — справа невдячна. Бо надто вже багато різних нюансів та обставин. Навіть наука частенько, замість пояснювати сутність процесу чи явища, обмежується констатацією певного факту. Тож нехай прискіпливий читач не осудить за спробу не зазирнути аж до дна, а тільки трішки підняти завісу над цим кіровоградським феноменом — всеукраїнською соціально-інформаційною газетою «Діалог».
У той час, коли тиражі різних, у тому числі і маститих, загальноукраїнських видань стрімко падають (пояснення цього — і навальний поступ телевізійно-інтернетного прогресу, і світова економічна криза...) стабільність любові читачів до «Діалогу» дивує і примушує по-доброму заздрити. Як тут не повірити в один із позитивних афоризмів, що знайшов своє місце біля назви видання: «Вірте: урешті-решт, усе буде добре!»?
Нині загальний місячний тираж усіх «діалогівських» видань становить близько 750 тисяч примірників! Наклад кожного з найтиражніших додатків, таких як «Домашня смакота», «Домашній адвокат», «Домашній лікар», «Друг пенсіонера», «Порадник...», — від тринадцяти до п’ятдесяти тисяч примірників. Ці видання читають жителі практично половини Кіровоградської області. І ще майже стільки ж за її межами й навіть у Росії, Казахстані та Молдові. Бо, виходячи українською і російською мовами, «Діалог» і його додатки мають своїх прихильників і в близькому зарубіжжі. Тут тобі й імідж рідним Кіровоградщині та Україні, й міжнародне спілкування, й державна інформаційна політика в дії...
У ці дні вийшов тисячний номер «Діалогу». До таких визначних ювілеїв газета прийшла з любов’ю сотень тисяч читачів, повагою колег-журналістів і, звичайно, з десятками найрізноманітніших нагород та відзнак. У 2003-му «Діалог» став переможцем у Всеукраїнській номінації із вдалого проекту в умовах ринкової економіки (конкурс проводила Національна спілка журналістів України). За підсумками 2008-го потрапив до десятки кращих колективів ЗМІ України за престижною версією державного підприємства «Інформаційно-аналітичне агентство», а головний редактор Анатолій Безтака став кавалером ордена Слави Українського народного посольства (почесний голова — перший Президент України Леонід Кравчук).
Того-таки року національний бізнес-рейтинг відзначив «Діалог» сертифікатом «Лідер галузі-2008», а його головного редактора — статус-нагородою «Професіонал галузі»...
Що ж, сьогодення творять люди, яких не лякають кризи і негаразди. Які у вершину кута ставлять передусім служіння іншим. І тоді їх не обходять стороною ні Боже благословення, ні подарунки долі. Хай буде так!
На знімку: головний редактор «Діалогу», заслужений журналіст України, депутат обласної ради Анатолій Безтака завжди у роздумах і нових планах.
Фото автора.
