Харчі-фальшивки, підробні етикетки, брехливі написи — все це має таку ж давню історію, як і сама продовольча індустрія. Бо завжди знаходився хтось готовий заробити на довірливості покупця. Краєзнавцю Сергію Єсеніну вдалося відшукати публікацію газети «Подолія» від 1908 року, в якій ішлось про масові продовольчі фальсифікації. Тож спробуймо порівняти, чим загрожував споживачу обман на початку минулого століття і сьогодні.
А різниця в ціні — величезна
«Настоящее прованское масло — дорогой продукт. Вместо него во многих местах под видом прованского продают хлопковое масло... Оно очень нежное и замечательно похоже на прованское, но разница в цене огромная. Прованское масло ценится 40 рублей пуд, а хлопковое 5—6 рублей».
Якби нині хтось надумав купити в гастрономі хоча б мінімальний набір натуральних продуктів, навряд чи це було б легким завданням. У м’ясних відділах такі спроби видаються просто смішними. Хто може повірити у справжність сосисок, сардельок чи вареної ковбаси вартістю від 30 до 40 гривень за кілограм, коли м’ясо на ринку в півтора разу дорожче?
Спокусилися бужениною чи баликом? Та кому не відомо, що з кілограма сирого м’яса тепер виходить не сімсот грамів печені, як колись, а майже два кілограми. Сучасні хімікати «розпушать» свинину чи яловичину так, що їхня маса збільшиться вдвічі.
Хочете молока? Де гарантія, що воно не створено на основі тих-таки хімічних домішок? Пригадую, як на одній із нарад сільських товаровиробників керівник господарства, де ще вдалось зберегти доволі потужну молочну ферму, навів таку статистику: у країні за рік морозива випускають більше, ніж заготовляють молока. То з чого те морозиво?
На упаковках молокопродуктів багато товаровиробників відверто зізнаються: до складу входять рослинні жири. От тільки що то за жири, дізнатися важче. Зрозуміло, що за нинішніх цін на соняшникову олію, котра вже в 3—4 рази дорожча за молоко, навряд чи хтось додаватиме її у свій продукт як здешевлюючий компонент. Інша річ — пальмове масло! І не біда, що жир цей розчиняється за температури, котра значно вище температури людського тіла, а отже, марно сподіватися, що така їжа буде перероблена і засвоєна! Головне, що ціна пальмового жиру навіть із доставкою, з розмитненням, з податками становить близько 4 гривень за кілограм. Чому ж не зробити його основним компонентом, скажімо, сиру, вартість якого вже разів у п’ятнадцять (!) вища?
Хто вистежить фальсифікатора?
«Перец черный фальсифицируется так: делают шарики из теста, по форме схожие на шарики перца, они окрашиваются в черный цвет, а затем покрываются перечной пылью. Будучи примешаны к настоящему перцу, они никакой разницы не составляют. Молотый перец фальсифицируется так: хлебные сухари промалываются с сухим красным перцем и черной пылью и идут в продажу».
Офіційно боротьбу з неякісними продуктами можуть вести до десятка державних установ і громадських організацій. Але в жодної немає набору сучасного устаткування, котре давало б можливість розкласти продукт на молекули, щоб з’ясувати його склад і вплив компонентів на людський організм. Тому, якщо ветеринарна служба і простежить за тим, чи є супровідні документи в імпортного м’ясного фаршу, то визначити частку шкіри, сухожиль та кісток у ньому вже не зможе. І хоча місцеві лабораторії СЕС дослідять присутність патогенної мікрофлори, проте визначити наявність більшості хімічних компонентів, які роблять продукт яскравим, з підкресленими смаковими якостями і майже безкінечним строком зберігання, практично не в змозі.
Здебільшого їм доводиться зосереджувати увагу на неправильному маркуванні та пакуванні. Бо ж показники жирності, вологості чи наявності крохмалю вже давно не є основними під час визначення якості продукту, як це було ще років десять тому. Невидимі оку, невідчутні за смаком, невідомі нашим лабораторним реагентам новітні складники набагато підступніші. Їх не можуть вловити контрольні служби, натомість вони дедалі настирливіше контролюють наш організм. І боротися з цим ні окремі служби, ні всі контролюючі державні органи разом не можуть.
Чи не хочуть? Якщо через кордони невпинним потоком йде низькопробний продукт, а паралельно з ним тонни наповнювачів, добавок, розрихлювачів, замінників, значить, комусь вигідно заплющити на це очі.
Винні гени...
Хотілося вірити, що з прийняттям закону, який зобов’язав товаровиробників указувати на присутність ГМО у продуктах, споживач буде убезпечений хоча б від цього. Але обіцяні штрафи і вилучення з продажу немаркованого товару, здається, нікого не злякали. Мені не вдалося знайти в магазині жоден продукт, на етикетці якого було б зазначено: виробник використав генно-модифіковані складники! Зате напис «Без ГМО» можна побачити. Та чи варто йому вірити? В області немає жодної лабораторії, котра могла б підтвердити чи спростувати це. До того ж у державних структур на такі дослідження немає грошей.
За законом, ми маємо право обирати: купувати продукти з ГМО чи ні, споживати їжу з консервантами, фарбниками, емульгаторами та стабілізаторами чи відмовитись від неї. Але насправді вибору в нас немає.
...Якщо когось це розрадить, то наостанок ще одна цитата столітньої давності:
«Молотого настоящего кофе почти нет в продаже. В мелких лавках под видом молотого кофе продается помол всяких отбросов».
