Увійти у двері, що не відчинилися з першого разу...

Цікава передісторія створення А400М: коли в 90-ті роки низка провідних європейських країн—членів НАТО ініціювала організацію системи спільної безпеки, то стало зрозуміло, що їхня військово-транспортна авіація не відповідає сучасним вимогам. Тоді виникла ідея, яка здавалася як неможливою, так і цілком... реальною: військово-політичне керівництво цих країн оприлюднило намір розглянути можливість приєднання до російсько-українського проекту створення військової модифікації літака Ан-70.

Але не заладилося. Щоправда, деякі експерти вважали, що «антонова» використали в ролі лише «страшилки», щоб збити ціну з програми А400М, яку просили розробники, а інші — що Європа не захотіла віддавати 40 тисяч робочих місць українцям і росіянам. Навіть усупереч тому, що, на думку фахівців, Ан-70 за технічними параметрами значно переважає європейця, до того ж значно дешевший від нього. Хоч як прикро, але розробники «антонова» в Європі не мали для цього потужного лобі.

Новий військовий транспортник, за задумом розробників і замовників, має доправляти війська і вантажі у важкодоступні регіони військових конфліктів, приміром, Африку чи Афганістан, здійснювати їх десантування парашутним або посадковим методом у будь-яких метеоумовах — також і вночі з використанням непідготовлених злітно-посадкових смуг, у тому числі ґрунтових. Крім того, машина має виконувати польоти на високій дозвуковій швидкості на малих висотах у складі групи та інші параметри. Вартість програми — 6 млрд. євро. Але виробники вже значно перевищили планований кошторис і відстають від графіка. Керівники EADS навіть заявили про можливе припинення програми, якщо до 31 січня учасники проекту — Бельгія, Великобританія, Франція, ФРН, Люксембург, Іспанія і Туреччина не нададуть відповідне фінансування.

Тим часом європейський довгобуд викликав невдоволення деяких країн — замовників транспортника. А міністр оборони ФРН Карл-Теодор цу Гуттенберг навіть заявив, що Німеччина та Франція очікують «фінансового жесту» від концерну Аеробус — скидок. Днями представники країн-учасниць проекту та концерну EADS збиралися у Берліні, щоб обговорити майбутнє транспортника. Німці, французи та інші замовники літака не відмовляються від участі в проекті, проте не будь-якою ціною, бо їхні бюджети теж переобтяжені боргами. Але оскільки під загрозою опинилися десятки тисяч робочих місць, а також з огляду на створення спільної політики європейської безпеки, урядовці сподіваються, що до кінця січня досягнуть компромісу.

Утім, критики проекту занепокоєні: його реалізація відстає на чотири роки, кошторис перевищив запланований на 7 млрд. євро, а конструктори й досі б’ються над розв’язанням деяких технічних проблем. Адже, як сказав в одній з дискусій генерал-лейтенант у відставці Гайнц Марзі, котрий донедавна обіймав посаду заступника інспектора військово-повітряних сил Бундесверу, деяку техніку, приміром, крани, у «черево» А400М не вдасться запхнути.

Тим часом деякі німецькі експерти у галузі авіабудування сумніваються, що літак з такими заданими технічними параметрами і вантажопідйомністю узагалі зможе будь-коли злетіти. Але якщо навіть вони помиляються, то А400М усе одно не зможе розв’язати всі авіатранспортні проблеми європейських сил швидкого реагування. Тому фахівці дедалі більше згадують українсько-російський проект Ан-70, вважаючи, що ставку потрібно робити саме на нього. Тим паче що в перевагах «антонових» тутешні користувачі вже переконалися: упродовж кількох останніх років їх орендують з метою доставки вантажів у недоступні зони військових конфліктів. Тільки за шість місяців минулого року вони налітали понад 11 тис. годин і перевезли за цей час 67 тис. 800 т вантажів. Основні клієнти — Німеччина та Франція. Приміром, вартість лише одного перельоту з Німеччини до Афганістану, за даними газети «Берлінер цайтунг», становить приблизно чверть мільйона євро.

Про те, що потреби в таких машинах дедалі зростають, недавно йшлося під час дискусії військових фахівців і авіабудівників у Берліні. Жодна з європейських країн НАТО, за винятком Великобританії, вважають вони, не має можливостей для розв’язання стратегічних військово-транспортних завдань. Тож без українсько-російської участі європейську концепцію швидкого реагування реалізувати неможливо. Частка, приміром, ФРН — 14 тисяч вояків, яким належить уміти нести службу водночас у п’яти різних «гарячих точках» планети.

Саме тут може стати в нагоді український досвід: АНТК імені Антонова впродовж півстоліття розробляє такі літаки, а «Авіалінії Антонова», що є одними з головних експлуатантів Ан-124 («Руслан») та контролюють 40% світового ринку авіаперевезень, на 90% забезпечують фінансування проекту Ан-70. Тож добре відома у світі марка «Ан» знову привертає увагу Заходу. Можливо, двері, які не відчинилися в Європу з першого разу, відчиняться з другого?