Телець дивиться на схід, а біжить на захід. Це — Україна

Луганський майстер В’ячеслав Козак зумів прочитати майбутнє України на фрагменті декору королівської галери «Ля реаль» Людовика ХІV. Майстер вважає, що образи сюжету, зображеного на різьбленому панно 300 років тому, запозичені з української міфології.

Якщо художник називає свою роботу медитацією — він досяг вершини духовності, і його можна назвати вибраним. А ще цю людину можна назвати рабом свого таланту. Не в тому сенсі, що вона втратила свободу, а в тому, що талант ставить її в якусь залежність від постійного прагнення до пошуку іншої істини, іншого прочитання образу. Є ще одна дуже важлива деталь, яка характеризує цього майстра. Його роботи можна розглядати годинами. Принаймні зі мною це сталося.

П’ять років тому за офіційним запрошенням уряду Франції луганчанин В’ячеслав Козак проходив стажування в Національному Морському музеї в Парижі. Відбулося це після того, як Посол Франції в Україні побачив одну з найвідоміших робіт майстра — розріз носа французького 74-гарматного корабля XVІІ століття. На той момент ця модель уже завоювала дві золоті й дві срібні медалі чемпіонатів світу із судномоделювання. Дипломата вразила не тільки висока майстерність, а й те, що В’ячеслав, котрий з дитинства живе на сухопутній території країни, так добре знає морську тематику.

Найбільше враження від експонатів Національного французького музею у В’ячеслава залишило різьблене панно королівської галери «Ля реаль» Людовика XІV, яке, на щастя, дійшло до наших днів. Точніше, різних за розміром панно було чотири — за порами року. 

Ця чудова робота древніх майстрів привернула увагу В’ячеслава насамперед складністю виготовлення. Тоді він запитав себе: а чи зможе сучасний майстер, використовуючи більш досконалий інформаційний, технологічний і навіть астрологічний рівень, зробити таку роботу? Виявилося — зміг!

Розуміючи, що копія не може бути краща від оригіналу, все-таки наважився. Два роки накопичував необхідну інформацію і готував дерево. В оригіналі робота виконана з горіха й склеєна із трьох складових. Те саме зробив і В’ячеслав, зменшивши свою копію в 300 разів. З інформації, яку вдалося роздобути, було відомо, що ці дерев’яні фрагменти виготовляли в майстерні морського декору в Марселі шість років — з 1696-го по 1702 рік. Авторство сюжету приписують Жанну Батисту Олері — художнику фломандського походження, котрий 30 років виконував обов’язки майстра скульптури військового порту Марселя. Довідавшись про те, що над декором працювали декілька майстрових, В’ячеслав припускає, що деякі фігури і фрагменти можуть бути наклеєні. Цю версію перевірити неможливо, оскільки оригінал покритий золотом, і всі вади творчого процесу приховані. Така обставина підбадьорила майстра, і він ускладнив своє завдання. Треба було поміркувати, погодити сюжет з текстурою деревини, чого, зважаючи на все, його древні колеги не робили. А в роботі В’ячеслава, наприклад, у правій частині панно, де триває боротьба дня і ночі — весни і зими, текстура переходить зі світлого в сірий і темний колір, немов ілюструючи зав’язку й розв’язку сюжету. В’ячеслав використав дуже рідкісний ефект «сонячного дощу», який значною мірою залежить від структури деревини. Можливо, уперше в сучасному різьбленому панно досягнуто гри світла й тіні — те, що вміли робити голландські майстри минулих століть.

Перше панно під назвою «Весна» уже готове. У технічному плані В’ячеслав працював над ним два роки. За його словами, вийшла «бомба в інформаційному плані».

Судячи з описів тих документальних свідчень, з якими В’ячеславу вдалося працювати, французи не до кінця розуміють знаковий сюжет, який містить панно. Вони вважають, що для його основи послужила древня греко-римська філософія, тому глибокого наукового вивчення не проводили. В’ячеслав узявся заповнити цей пробіл. На збір повної інформації пішло багато часу, але відкрита істина просто потрясає. Майстер вважає, що персонажі декору французької королівської галери запозичені з української міфології й припускає, що 300 років тому в самому сюжеті закладена доля України. Чи можливо таке?

— Тут представлені всі персонажі української міфології, — переконує Слава. — Звідки в греків такий сюжет? Я переглянув гори спеціальної літератури й зрозумів, що тут зображено наших персонажів. Наприклад, я звернув увагу, що анатомічна будова й форма голови всіх дійових осіб оригіналу дуже нагадує будову й форму голови Деметри — богині землеробства й родючості. Золота підвіска, на якій вона зображена, знайдена в селі Велика Білозірка Запорізької області й дотується четвертим сторіччям до нашої ери. Чи не здається цей зв’язок цікавим?

Але найголовніше, що вразило В’ячеслава, це зодіакальна дуга, точніше, її зміст. Зображений на ній Телець дивиться на схід, а біжить на захід. Якщо взяти до уваги той факт, що астральним знаком України є саме Телець, зміст, закладений 300 років тому, легко читаємо. А хіба сьогодні Україна в іншій ситуації? Хіба не прагне вона в Європу, намагаючись вирвати своє генетичне коріння у східного сусіди? Другий персонаж зодіакальної дуги Овен, якого вважають символом християнства, також біжить на схід. І цьому В’ячеслав знаходить пояснення. Він звертає увагу ще й на такий нюанс.

— На панно зображено три Музи — Скульптури, Архітектури і Живопису. Вони стоять поруч одне з одним, а Музика зовсім окремо від них. Чому? Та тому, що за давньою українською міфологією музики повинні одержувати дозвіл на заняття цим видом творчості у самого диявола. Тому три подруги і не взяли Музику до свого гурту. Або взяти такий персонаж, як Дана. Це Богиня води й річок, жіночого початку Всесвіту. Вона з’єднує чоловічі й жіночі води, створюючи тим самим умови для «розвитку насіння, яке виткали Дух Долі й Макоша, і яке очистила від гріха Морена». Це все з української міфології. Саме в ній уперше зустрічається згадування про чоловічу й жіночу воду. Історія всіх цих персонажів налічує приблизно сім тисячоліть. Сюжет зображує все, що нам необхідно для життя — сонце, воду, землю, захист. Це програма життя України. І якщо я правильно її прочитав, то можу сказати, що з нашою країною все буде добре, у неї є гарне майбутнє, принаймні, персонажі сюжету древніх майстрів на це вказують.

А як розуміти цей персонаж? Аж унизу зодіакальної дуги один з майстрів «Весни» замаскував голову ... поросяти. Втім, вона проглядається дуже чітко. У давні часи свиня вважалася символом багатства й достатку, і 300 років тому вона також мала позитивний характер. Але французи цей персонаж не помітили. Принаймні у жодному з описів сюжетів різьбленого панно ця деталь не пояснюється й навіть не згадується. Більше того, залишився непоміченим даний персонаж і в другому панно, що прикрашало галеру, яке називається «Осінь». Оскільки новий рік у давньослов’янській, давньоукраїнській міфології починається першого березня, тобто навесні, то на першому панно цей персонаж зображений зовсім юним, а вже в «Осені» обзавівся дорослим великим п’ятаком, великим вухом і оком. Можна вірити й не вірити, можна посміятися й іронічно посміхнутися, але те, що у творі французів йдеться про український національний продукт, — це факт.

Якщо вимкнути яскраве світло й створити сутінки, створюється враження, що у персонажів панно розширюються очі. Цей ефект такий реалістичний, що захоплює дух. Не знаю, чи має таку властивість оригінал у Парижі, але твір В’ячеслава робить людину, котра споглядає панно, учасником зображеного дійства. Очі й руки фігур виконані на 10—12 відсотків більшими, ніж вони мають бути за параметрами. Це зроблено навмисно, у такий спосіб майстер поставив на них свій акцент. Тому що руки й очі — це зір і відчуття, те, що зближає душі. У плані візуального сприйняття робота розрахована на те, щоб на неї не тільки дивилися, простежуючи сюжет, а й уважно розглядали, звертали увагу на дрібні деталі — пальці, нігті, волосся, пелюстки квітів. Це просто ювелірна робота. Горіх — гарне дерево за структурою й текстурою, але працювати з ним складно. Один неправильний рух інструмента — «і образ вмить стане інвалідом». Усе доводиться робити спочатку, переміщаючи картину на кілька міліметрів.

Панно «Весна» — не комерційна робота. Майстер називає її своєю медитацією. Швидше за все, це підсумок його творчого життя. 1 січня 2010 року В’ячеславові Козаку виповнилося 50 років. Це за паспортом, а по життю складається враження, що його час зупинився на рівні 35. Цей феномен його зовнішності, мабуть, можна пояснити тим, що на свою подальшу життєву й творчу перспективу Славко заклав досить серйозну мету, досягнення якої потребує не тільки здоров’я, а й довголіття. З другого боку, не можна виключати, що, переміщаючись в іншу епоху, В’ячеслав якимось чином навчився зупиняти час.

На знімках майстер за роботою. Головний інструмент — різець, головний помічник — збільшувальне скло, воно ж і головний контролер; фрагмент панно «Весна».

Луганськ.