Про «Праникову хмару» у Круглому почали говорити лиш після того, як Україна здобула незалежність. Бо те, що сталось у селі Круглому Сватівського району в 1929 році, було не на користь комуністичному режиму.
Як почали організовувати сільгоспартілі, райком партії направив у село активістку на ім’я Оляна. Прізвище жінки до нашого часу не дійшло. Може, й звали її трішки по-іншому — Уляною, наприклад. Це слід ще з’ясувати. Так ось, за розповідями старожилів, Оляну надіслали у Кругле — агітувати селян вступати у колгоспи. Невідомо, як довго жінка мала тут затриматись, але якщо їй виділили хату, Оляна, певно, мала якісь перспективи в тім селі. Судячи з усього, комуністці працювалося тут нелегко. Нащадки козаків, яких ще у 1883—1884 роках переселили в цю місцевість через їхню непокору, були гордими, волелюбними і незалежними. В артілі йти не хотіли і майно своє віддавати «совєтам» не збирались. Причому воду каламутили здебільшого жінки. Особливо поміж інших вирізнялась Софія. Вона збирала людей і агітувала їх не вступати у колгоспи. Набула такого авторитету, що змогла організувати цілий загін із 40 селянок і озброїти його. Щоправда, зброя була суто жіноча — вила, праники, чаплійки, кочерги тощо. Свій загін жінки назвали «Праниковою хмарою» і погодилися прийняти до себе лише двох чоловіків, у одного з яких була рушниця.
Докупи жінки зібрались, а що діяти далі — не знали. Хоч і мали войовничий характер, але ж були зовсім безграмотні. Добре освіченою в селі вважалась лише Оляна, і вирішили селянки, що саме вона повинна очолити їхній загін. Пішли всі до Оляниної хати. Почали грюкати у двері та лаятись, викликаючи комуністку вийти до людей. Та Оляна, мабуть, злякалась оброєного жіночого натовпу, зачаїлась у хаті, ніби її нема. Тоді жінки підставили драбину, розібрали солом’яну стріху і через дах пролізли до Оляни в хату. Витягнули її надвір ледь живою від страху і наказали: «Будеш нашим командиром!» Можна уявити стан цієї жінки! Кажуть, вона не суперечила, розуміла, що за відмовою стоїть смерть.
Очолювана комуністкою жіноча банда «Праникова хмара» почала громити артілі у Круглому та в навколишніх селах району — Дем’янівці, Маньківці, потім подалась у сусідній Білокуракинський район. Там жінки не лише агітували проти створення колгоспів, а й били активістів, громили їхні контори. Оляні, як командирові, дали коня, озброїли нагайкою. «Праникової хмари» боялись навіть чоловіки. Коли вона з’являлась у селах, люди ховали дітей, зачиняли вікна і двері домівок. Жінок називали антихристами і боялись їх так, що не вступали в артілі, а ті, хто вже там був, вважали за краще з них вийти.
У Круглівській сільраді досі збереглися спогади людей, які були свідками подій. За розповідями, «Праникова хмара» «поколошматила колективістів спершу в Коноплянівці, а потім посунула на Дем’янівку та Маньківку». В останнє село спершу вислали розвідку з двох чоловіків на конях. Один з рушницею, другий — з люшнею. Першими на їхньому шляху зустрілися Василь Сухоручка та Роман Хоба.
— Ви комуністи? — спитали вершники.
— Ні, — відповіли ті, — ми переписуємо артільне добро.
Після цих слів чоловік з люшнею так ударив по ногах Василя, що той завив від болю, як собака, а Роман побіг до чужого двору і сховався. Бунтівники тим часом до школи поїхали, де стояли уповноважений Волков, чекіст у шинелі, вчитель Снагицький та спеціаліст з ліквідації собак. Обійшлося без конфлікту. Вершники лише поцікавились у чекіста, чи він комуніст, і поїхали геть. Але не надовго.
Коли в Маньківці стали гавкати собаки, пролунали постріли і стали кричати люди, Волков та його товариші спершу не надали цьому значення, а коли оговтались, було вже пізно. Один з вершників, що повернулись, нагайкою вибив у чекіста наган і переслідував його, доки той не заховався у школі, а Снагицького застали на місці і добряче побили. Волкова й уповноваженого зі знищення собак збили з ніг і примусили лежати в пилюці. Хтось почав у них стріляти, але не влучив. Конюх Роман зумів добратися до трійки запряжених коней, що стояли за школою, і галопом полетів у Покровське за 18 кілометрів від Маньківки. Звідти зателефонували до Харкова, з Харкова — до Сватова, і викликали загін міліції.
А жінки «Праникової хмари» тим часом зібрали на збори селян і почали скочувати діжки з пальним, щоб спалити школу, де заховався чекіст. Люди благали цього не робити, і бунтівники зглянулись. Хто зна, що було б далі, але хтось повідомив, що в село заходить кіннота з кулеметом. Бутівники кинулись тікати і вже дійшли до свого Круглого, як під горою їх наздогнала кіннота червоних. Стріляли поверх голів, але цього було досить, щоб жінки «Праникової хмари» попадали на землю, стали голосно кричати і рвати на собі волосся. Може, по-жіночому хотіли викликати до себе жалість. Їх усіх заарештували й погнали до Старобільської тюрми. Жінки залишилися там, а Оляна чомусь того ж дня повернулась у Кругле.
Що далі сталося з Оляною та бійцями жіночого загону, невідомо. Свідки тих подій давно померли. В обласних архівах, у тому числі й управління СБУ в Луганскій області, ніяких документальних свідчень про «Праникову хмару» не збереглось. Але пошук триває. До нього підключилися журналісти.
Луганськ.