На україно-канадській конференції, яка відбулася у Верховному Суді, списи ламали судді та журналісти. Говорили про співробітництво гілок влади. Заокеанські партнери розповідали про плідну взаємодію слуг Феміди, ЗМІ та громадськості.
Багато повчального тоді почули учасники дискусії. Але на зустрічі з’ясувалося, що і ми не ликом шиті.
Віктор Городовенко, голова Апеляційного суду Запорізької області, буквально заінтригував акул пера і мікрофона скупою розповіддю про продуктивну спільну роботу суддів і журналістів регіону.
Пам’ятаючи про численні контакти з хамами в мантіях, захотілося написати про нетипові, на жаль, але, безумовно, гідні наслідування стосунки вершителів людських доль і журналістів.
Одразу зазначу, вони можливі тільки в середовищі професіоналів, очолюваних людиною, котра дивиться на правосуддя очима простого громадянина. Тому що важко знайти розуміння із суддями не лише сторонам судових суперечок, а й представникам ЗМІ, громадськості, якщо сам керівник (а отже, і його колеги) відчувають себе безкарними пупами землі.
Це у них найчастіше не вистачає місць у залі засідань. Це вони безпідставно забороняють відео- та аудіозаписи. Це вони часом безцеремонно демонструють вседозволеність, зневажають норми права.
У таких храмах правосуддя бояться відкритості, не люблять допитливих шукачів правди.
Можу назвати десятки судів, де панують схожі порядки, де голова свої малодушність, байдужність, прагнення відчистити заплямовану мантію колеги ховає за голосною фразою про незалежність суддів. Грішив цим і запорізький обласний.
З приходом Віктора Городовенка на посаду головного судді тут, схоже, забувається приказка «ворон воронові око не виклює».
Час розповісти, чому судді стали вимогливішими до себе й один до одного, чому тут моральні якості вважаються пріоритетними (професіоналізм високий апріорі).
Кілька років тому, коли антикорупційний маховик тільки запускали, в коридорах апеляційного обговорювали новації Віктора Городовенка. Він активно відвойовував поверхи, які за законом належать суду, що, втім, робить і тепер; не словом, а ділом сприяв поліпшенню житлових умов колег. А тут голосно заявив про корупцію: вона, мовляв, боїться світла, тому потрібно освітити її увагою громадськості, як прожектором. А хто це може зробити краще за неї й працівників телебачення, радіо, газет?
Нерозумно і даремно приховувати від ЗМІ недоліки судів, гріхи, факти «геройства» знахабнілих суддів. Журналісти рано чи пізно дізнаються про них, але, як буває, у запалі сенсаційності спотворюють події. Чи можна винити їх у тому, що вони не одержують інформацію з перших вуст, а використовують «сарафанне радіо» і, у результаті, стріляють із гармати по горобцях?
Акули пера і мікрофона мають стати партнерами, наполягав Городовенко. Що більше вони знатимуть, то професійніше й ефективніше висвітлюватимуть діяльність судів. Одне слово, геть берлінську стіну між Фемідою, ЗМІ та громадськістю!
А тут і вони з’явилися. Правозахисна ліга «Універсал» і громадська організація «Укрпростір» запропонували взяти участь у проекті «Поінформованість суспільства про судову систему». Мета і завдання збіглися — підвищення прозорості судів, зміцнення довіри до них шляхом продуктивного співробітництва.
Так при Апеляційному суді з’явився Комітет взаємодії судів, ЗМІ та громадськості.
— Серед спільних заходів — семінари, «круглі столи», конкурси на краще висвітлення роботи судів, консультації, — розповідає голова комітету, суддя обласного суду Оксана Кримська. — Багато уваги приділяємо «розбору польотів» — аналізуємо публікації, розглядаємо претензії журналістів до суддів і навпаки, розв’язуємо конфлікти, розсилаємо в районні суди рекомендації. Спільні зусилля сприяють зміцненню партнерських відносин. Головне в них — прагнення не наступати на ті самі граблі.
Результати відчувають насамперед громадяни, котрі звертаються до Феміди, ЗМІ, правозахисників.
Знайомий мені розповів, як журналіст допоміг розв’язати його проблему, не вдаючись до публікації критичного матеріалу. Зв’язався з Оксаною Кримською, і конфлікт було розв’язано, що називається, малою кров’ю.
— У нас здорові амбіції, серйозний потенціал, ми готові до відкритого діалогу з будь-якої проблеми, — зазначає Віктор Городовенко.
— А чи є претензії до журналістської братії?
— Претензій немає, є побажання. Робота, упевнений, буде корисніша, якщо правову тематику висвітлюватимуть не випадкові репортери, а ті, хто спеціалізується на ній. Пам’ятати треба про моральну етику, презумпцію невинності.
Якось Віктор Валентинович прочитав у газеті інформацію про те, що громадська організація збирає скарги про бездіяльність і хабарництво суддів.
— Але чому акція проходить за нашими спинами? — дивувався голова апеляційного. — Надрукуйте в газеті наші телефони, адресу. Ми зацікавлені, щоб заяви надходили до нас. Невже не довіряєте?
Запоріжці судам, хочеться вірити, довіряють. Але заяви не надсилають. Ось уже вісім років (після скандального засудження голови суду за хабар) обґрунтованих скарг на хабарників немає.
Останнім часом у запобіганні корупції, вважаю, вирішальну роль відіграє прожектор — Комітет із взаємодії судової влади, ЗМІ та організацій.
І якби такий працював при кожному апеляційному суді...
Запоріжжя.
