Цукор дорожчає через бездарну державну аграрну політику та жадібність компаній-монополістів
Нонсенс: сезон переробки солодкого піску закінчився й склади багатьох компаній, причетних до його виробництва, «тріщать» від готової продукції, а цукор навіть не збирається дешевшати. Це при тому, що за вікном зима, коли рівень споживання цукру громадянами завмер до настання періоду консервацій. Зменшила свої апетити й харчова промисловість. Уже навіть невиліковним мрійникам зрозуміло — годі очікувати появи у крамницях білих кристалів по 3,5—3,7 гривні за кілограм, як це було на початку минулого року. Тепер вдача для покупця натрапити на цукор вдвічі дорожчий, бо здебільшого доводиться втішатися ціною у вісім гривень за кілограм. Звісно, споживачам можна взяти на віру пояснення, мовляв, сезон видався важким і цукру зварено мало. До таких висновків промовисто підштовхує статистика. І справді, за попередніми даними, виробництво цукру з буряків скоротилося до 1,27 мільйона тонн. Хоча позаторік було півтора мільйона. Загалом такі здобутки на ниві продукування солодкого піску-2009 — це принаймні на чверть менше річного внутрішнього споживання, яке оцінюється в 1,7—1,8 мільйона тонн. Бо буряків, за даними Держкомстату, накопали заледве 10 мільйонів 20 тисяч тонн (у 2008-му — 13,4 млн.).
Є й така, малоприємна для виробництва, статистика: у нинішньому сезоні працювало 56 заводів, роком раніше — 70. І лише трьом підприємствам вдалося поробити три місяці, саме скільки часу, стверджують фахівці, треба переробляти буряки, щоб виробництво було рентабельним.
Отже, підсумки несолодкі й малообнадійливі як для споживача, так і для розвитку галузі. У світі цукор також подорожчав, причому за кордоном він користується попитом. Якби ми наварили цукру, як у минулі роки, то продати його зараз з вигодою для себе за межі держави можна було б не витрачаючи великих зусиль. Але цей сценарій, на жаль, тепер годиться хіба що для передачі «Очевидне-неймовірне».
Хоча можна міркувати інакше, відкинувши на хвильку замішані на крокодилових сльозах коментарі керівників вітчизняних компаній-монополістів, які сконцентрували в своїх руках левову частку звареного у державі цукру. 1,27 мільйона тонн виробленого солодкого піску — чимала цифра. Тобто за нинішньої ситуації все одно солодкі кристали в магазинах мали б подешевшати. Але навіщо тим монополістам шукати ринки збуту за межами держави, коли є українські покупці, тобто ми з вами. Цукрові магнати небезпідставно вважають, що ми купимо — куди дінемося, й вони «піднімуть» свої мільйони. На те вони й монополісти, а перевірок так званих контролюючих органів, які покликані обмежити їхні апетити, вони давно не бояться. Тобто нам, споживачам, у цьому плані годі чекати порятунку. Звісно, рецепти, як збити ціну на солодкий пісок на внутрішньому ринку, можна знайти (хоча навряд чи тепер їх активно шукатимуть — у владних структурах більше переймаються виборами). Можна спробувати спинити подорожчання цукру імпортом закордонного тростинного сирцю. Тим більше, що Україна під час вступу до СОТ зголосилася щорічно пускати 260 тисяч тонн такої сировини фактично без митних обмежень. Але і цей процес, переважно, віддано на відкуп тим самим великим компаніям. А вони навряд чи рубатимуть гілку, на якій сидять. Адже куди вигідніше тепер реалізувати буряковий цукор за завищеними цінами, ніж возитися з сирцем. Є, приміром, компанії, котрі виробили п’яту частину солодких кристалів від наявних у країні. Таким створювати дефіцит солодкого піску у нашій державі вигідно — на ажіотажі більше заробиш. Хоча сирцем тепер не збити ціну ще й тому, що імпортована тростинна сировина подорожчала більш як удвічі з початку минулого року.
Навряд чи варто чекати, що влада намагатиметься боротися зі створюваним штучним дефіцитом, викидаючи до магазинів дешевший цукор з запасів. Чиновники вже використали цю можливість, причому надто невдало, й таких запасів тепер обмаль. Торік, коли цукор лише почав дорожчати, 36 тисяч тонн солодкого піску було продано за «соціальною» ціною з Аграрного фонду, 38 тисяч — з Держрезерву. Але такі інтервенції очікуваного ефекту не спричинили. Бажання втихомирити ціну на рівні 4 гривні за кіло лише підігрівало попит. Надто низькою виявилася планка. Злі язики до того ж стверджували, що дешевий держрезервівський цукор масово віддали цукерковим магнатам. З нього, мовляв, зробили карамель, яка має підвищений експортний попит.
Таким чином у цукрових пертурбаціях знов виграли монополісти й посередники. Відома сторона, яка несе збитки. Насамперед програли ми, споживачі.
