Для влади стабільна нестабільність — не масло масляне

Резонансну звістку про перехід контрольного пакету акцій ІСД до швейцарської компанії «Карбофер» сприйняли як російський слід, бо посередником угоди виступив Зовнішекономбанк. Цього достатньо, щоб дійти певних висновків. Спонукальних мотивів для здійснення купівлі-продажу контрольного пакету акцій ІСД більш ніж досить. Нагадаю, що ІСД — холдингова корпорація, до складу якої входять Алчевські металургійний комбінат та коксохімічний завод, Дніпровський комбінат імені Дзержинського, а також сталеливарні активи в Угорщині (ІСД-Дунаферр) та Польщі (ІСД-Гута Ченстохова). І модернізація та становлення цих активів, і забезпечення їх сировиною та енергоресурсами потребує значних капіталовкладень. Цим, власне, і пояснюється кількамільярдна кредитна заборгованість корпорації, яка виявилася непідйомним тягарем в період глобальної економічної кризи.

Вочевидь, акціонери ІСД вбачають у приході нового інвестора, з яким його поєднують і ринки збуту, і партнерські стосунки, шанс реструктуризувати борги. З новими власниками прийдуть нові гірничорудні активи, які здатні внести істотні корективи у собівартість металургійної продукції. Не так давно голова ради директорів ІСД Сергій Тарута підкреслював, що головна проблема не у збуті, а в собівартості, яка не дає можливості виробляти метал за привабливими цінами. Водночас перші повідомлення про можливу угоду свідчать про технічну заміну одного акціонера іншим — Віталій Гайдук залишає бізнес. Це відкриває нові перспективи, але не закриває старі борги.

Перспективи справили враження передусім на учасників фондового ринку. За лічені дні котирування ліквідних акцій Алчевського меткомбінату зросли на 18 відсотків. Борги ІСД, судячи з усього, не обходять російського покупця — поза сумнівом, ціна передбачатиме неабиякий дисконт.

Чимало промислових активів, які перебувають нині у кредитних заставах, може стати транзитними з ласки російського капіталу. Це може справити позитивний вплив на подальшу модернізацію підприємств ГМК і відкритість великого бізнесу, але на відчутний розраховувати не варто. Це може навести чиновника на думку про багатомільярдні втрати держави, але то вже вчорашній день. Хоче того влада чи ні, а бізнес консолідуватиме капітали для свого виживання і примноження своїх прибутків ще більш завзято, ніж дотепер. Унаслідок приватизаційних процесів рентабельність економіки знизилася, але це не привід відмовлятися від пошуку ефективного власника, бо ліпшого людство не вигадало. А потім пізно, батечко, пити боржомі — бізнес вже має таку потугу, яка здатна зігнути будь-яку гілку влади.

І це при тому, що неефективних управлінців — хоч греблю гати! На тому тижні вже вкотре в Харкові страйкували працівники комунального підприємства «Міськелектротранс». Водії зупинили трамваї біля міськради з вимогою заплатити їм заробітну плату за останні півроку, до них приєдналися тролейбусники. Ще не стерлися з пам’яті протести харківських транспортників з аналогічними вимогами, які відбулися минулої осені. Виявляється, тоді поміняли одного керівника на іншого, але з відповідальністю допотопного трамвайчика. Бо як іще пояснити, що одразу після зупинки геть усього рухомого складу керівники «Міськелектротрансу» демонстрували страйкарям документи, що підтверджують проходження грошей через Держказначейство? Про те саме говорив і міський голова Михайло Добкін. Як на мене, це вказує тільки на неефективність управління комунальним майном міста.

Кажуть, напередодні на нараді міськради прийняли рішення спрямувати на погашення заборгованості транспортникам частину коштів, зарезервованих на будівництво метрополітену. Але якщо страйк розпочався, то це ще один доказ нерозторопності і безвідповідальності місцевої влади. Важко уявити, що ефективний власник зупинить завод через заборгованість у заробітній платі. Не дивно, що під час страйку чимало маршрутних автобусів піднімали плату за проїзд, спекулюючи і заробляючи на власну зарплату.

Так само не можу собі уявити непрацюючий електротранспорт у день виборів глави держави. Очевидно, не уявляли і водії, і кондуктори, які фактично відмовлялися везти харків’ян на виборчі дільниці, доки їм не погасять борги. І добилися свого на прагненні влади від’їхати від гріха подалі. Тепер, не виключено, знову поміняють одного керівника на іншого. Але якщо не підвищувати відповідальність за справу на усіх рівнях, то транспортники Харкова страйкуватимуть з того самого приводу ще не раз.

У середу комерційні банки купували американську валюту в середньому по 8,10 грн./дол., а продавали вже по 8,18 грн./дол. Це стало наслідком суттєвого девальваційного стрибка напередодні на міжбанківському ринку, де гривня послабшала на 0,7 відсотка. Середній курс купівлі євро проти вівторка підвищився на 0,7 відсотка (11,70 грн./євро), а курс продажу підскочив більш як на 1 відсоток (11,91 грн/ євро). В. о. міністра фінансів Ігор Уманський списав таку високу турбулентність курсу на політичну нестабільність. Важко не погодитися, хоч є й інші пояснення — повернення на ринок стерилізованої у грудні гривні або закриття боргів перед бюджетною сферою.

Водночас Нацбанк вдовольняють і поточні зміни в платіжному балансі, і динаміка монетарних показників, яка збігається з грошово-кредитними орієнтирами. Але, скажімо, торгівля звикла до того, що таку халепу, як вибори, розумніше пережити з твердою валютою, а не з гривнею. А судячи зі всенародного попиту на долар, такої думки й інші. Для Нацбанку не питання врегулювати курс, стерилізувавши частину гривні або підкинувши доларів США для потреб позичальників. Ці «пожежні» заходи дали змогу зняти девальваційний тиск на гривню, котра за триждень програла «зеленому» лише 0,5 відсотка. Але якщо вибори Президента принесуть стабільну політичну нестабільність, то гривня вже до кінця січня може послабшати до 8,5грн/дол. Нові настанови регулятора керуватися його середньозваженими курсовими значеннями, а не клієнтськими заявками, тільки підігрівають спекулятивний попит на долар серед банків та їхніх клієнтів.

Міністерство фінансів тим часом оприлюднило графік розміщення облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) на 2010 рік. Звинувачення на його адресу щодо нібито надмірних і нібито фантастичних запозичень на внутрішньому ринку виявилися, м’яко кажучи, перебільшеними. Торік Мінфін провів 261 аукціон. На них розмістив 18,84 мільярда гривень боргових зобов’язань, тоді як бюджет дозволяв значно більшу емісію ОВДП — до 26 мільярдів гривень. Середньозважена доходність торік становила 20,07 відсотка річних, у грудні — 24,86 відсотка. А з урахуванням випуску ОВДП для капіталізації комбанків і НАК «Нафтогаз України», для переоформлення боргу перед Нацбанком, загальний обсяг емісії торік становив 74,53 мільярда гривень, а середньозважена доходність — 12,21 відсотка (дані Нацбанку). Як на мене, обійшлося без фанатизму.

До слова, серед тижня Мінфін знизив ставку розміщення ОВДП на 2—3 відсоткових пункти. Шестимісячних — до 22,5 річних, дев’ятимісячних — до 23, дворічних — до 25 відсотків річних.