Доволі часто гірка усмішка про те, що чоботар ходить босоніж, на жаль, стає реальною об’єктивністю. Особливо тепер, у пору зародження дрімучого капіталізму, коли кожний, хто хоча б скільки-небудь наділений певними владними повноваженнями, має змогу з іншого здерти три шкури. У нашій історії під жорнова такого драконівського «помолу» намагаються заштовхати шахтарів. При чому це роблять, здобрюючи приправою словоблудних турбот начебто щодо пресловутої реалізації нового Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці».

Яблуко розбрату

Інший законодавчий акт — Гірничий закон України передбачає, що шахтарі в нашій державі забезпечуються безкоштовним твердим побутовим паливом на зиму. Це стосується тих гірників, які нині працюють на копальнях, тих, які мешкають в зоні шахт, що закриваються, і тих, котрі належать до зони так званої реструктуризації, коли вугледобувні підприємства уже закрили, а нових, через розкрадання коштів чиновниками, так і не зуміли відкрити, перетворивши все на мертві анклави. На обігрів цих людей, відповідно до чинного законодавства, з державного бюджету щорічно виділяються сотні мільйонів гривень. Ось ці кошти і стали яблуком розбрату між певними владним структурами.

Очоливши Мінвуглепром у кінці 2007 року, Віктор Полтавець звернув увагу на те, що жодного разу в нинішньому столітті шахтарі і передусім люди, які проживають у зоні реструктуризації, і на половину не були забезпечені вугіллям відповідно до норм Гірничого закону. Натомість на керівників обласних дирекцій із реструктуризації, наче за якимсь дивним диявольським планом, регулярно заводилися кримінальні справи. Справжніми ж постраждалими в цій ситуації завжди виявлялися гірники: казенні гроші розкрадалися, вугілля їм у ліпшому разі завозили лише по відру на грубку. «Нема, — розводили руками мордаті чинодрали, —всім не вистачило...»

Ситуацію міністрові роз’яснили самі притягнуті до кримінальної відповідальності директори обласних контор із реструктуризації і ті, хто мали бути наступними кандидатами на детективне розслідування. Вони звернулися до керівника Мінвуглепрому з проханням позбавити їх контори (а таких в областях було шість) права юридичної особи. Чому?

Та тому, що, маючи статус юридичної особи, вони на початку кожного нового року повинні були проводити тендерні торги із визначенням переможців — комерційних структур, які повинні закупляти за бюджетні кошти вугілля для шахтарів, а також завозити його до осель гірників. Так ось, місцеві керівники викликали в свої кабінети директорів виконавчих дирекцій з реструктуризації і розписали, яка комерційна фірма має виграти тендер, хто і який куш має отримати із грошей, виділених державою на обігрів шахтарів. Зрозуміло, що привілейовані контори, яких «дахували» обласні чиновники, знали лише одне — справно брати гроші і ніколи не виконувати своїх договірних обов’язків. Отож усе закінчувалося розтратою грошей, холодними домівками шахтарів і кримінальними справами, які під наглядом місцевих вождів спускалися на гальмах. Найбільш постраждалою стороною завжди виявлялися бідні люди, які не мали ні роботи, ні вугілля на зиму, ні будь-якого захисту від такої чорної напасті.

Мінвуглепром поламав цю абсурдну практику — позбавив шість обласних контор статусу юридичної особи, централізувавши всю роботу із забезпечення шахтарів зон реструктуризації вугіллям на зиму. Право юридичної особи уособило державне підприємство (ДП) «Укрвуглеторфреструктуризація».

На початку нинішнього року вище згадуване ДП провело тендерні торги. Право забезпечувати шахтарів паливом на цьогорічну зиму виграла комерційна фірма «Метал-трейдинг» із міста Антрацит Луганської області. На сьогодні вона загалом по Україні пільговим вуглеотримувачам доставила 243 728 тонн твердого побутового палива. Це — 95 відсотків. Все робилося для того, щоб всі шахтарі із зон реструктуризації вперше за багато років отримали все до останньої грудочки тверде побутове паливо. І як уже неважко зрозуміти, впоратися з цим завданням є реальна можливість.

Тепер звернімо увагу на такі цифри. На 25 грудня позаторік тим же шахтарям було доставлено лише 133 029 тонн, і це становило лише 47 відсотків до завдання.

А ось конкретна ситуація із виконанням цієї роботи в Луганській області.

Повна потреба забезпечення пільговиків цього регіону Донбасу становить 115 601 тонну вугілля. На 25 грудня минулоріч вивезено до осель шахтарів 107 119 тонн. А це понад 93 відсотки до необхідного. Водночас торік, на цю дату, вуглеотримувачам було доставлено тільки 57 231 тонну, що становило лише 45 відсотків до потреби.

Ви не повірите, але це факт

3 грудня цього року сесія Луганської обласної ради замало не весь світловий день розглядала питання про те, як повернути обласній конторі з реструктуризації статус юридичної особи. Щоб вона, а не в Києві, проводила тендерні торги на визначення фірм, які мають поділити поміж собою понад 103 мільйони гривень, котрі виділяються на забезпечення шахтарів вугіллям.

Депутати обласної ради і словом не обмовилися про те, що торік всі шахтарі, уперше за всю новітню історію, мали змогу отримати повну норму палива на зиму. Їх цікавило виключно одне — повернути до своїх рук розподіл бюджетних грошей на цю роботу. Хоча саме життя підтвердило, що це тупиковий шлях. Пряма дорога до розквіту корупції, криміналу. І тому для дискредитації того, що є, було використано просто-таки брудний шантаж.

Спеціально до засідання обласної сесії було знято і змонтовано фільм начебто про неподобства, які чиняться при завезенні шахтарям вугілля. В ньому демонструвалося побутове паливо вкрай низької якості, в камеру висловлювалися люди, яким начебто завезено недоброякісне вугілля.

Але творці цього «шедевру» не врахували однієї обставини, яка працювала торік при забезпеченні паливом пільговиків. Якщо вантажівка шахтарю доставляє його вугілля в двір, людина, оцінивши його придатність для використання, має право і відмовитись від нього. У разі, коли вона приймає вугілля, повинна це тут же підтвердити розписом у спеціальному талоні. Фірма, яка здійснює доставку побутового палива, отримує кошти за виконану роботу від ДП «Укрвуглеторфреструктуризація» тільки при пред’явленні саме цих талонів, у яких ставлять свої автографи люди.

Тому дивно було чути заяви про те, що шахтарям доставляють вкрай неякісне вугілля. Як і вірити в невідомо де і ким відзняті кадри буквально не палива, а справжнього сміття. Як і епізодам з тими людьми, котрі вигукували перед камерами непристойності на адреси постачальників.

Особливо в цій ситуації екзотичними були слова голови обласної державної адміністрації, які практично з диктофонною точністю повторює в своєму звіті з обласної сесії газета «Луганська правда». Вдумайтесь лишень у них (подаємо мовою оригіналу): «Уголь смешивается с породой с терриконов, с углем из копанок, и такой уголь развозят людям. Это полнейший беспредел!»

Виходячи із цього, варто, напевне, зазначити таке. Коли шановний пан має такі конкретні, переконливі докази, факти, про які відважується публічно заявляти з трибуни обласної ради, як про уже кимсь здійснене, чому він у такому разі не зажадає, як відповідальна посадова особа, як той же головний керманич області, щоб винні ділки тут же були притягнуті до суворої відповідальності? Якщо ж він цього не робить, тоді він або в спайці із тими, хто «змішує вугілля із породою з териконів і з «копанок», або повинен відповідати згідно зі статтею чинного законодавства за недонесення до правоохоронних органів фактів про злочинні дії, які йому стали відомі.

У запалі ненависті до того, що шахтарі отримають нарешті виділене для обігріву їх домівок вугілля, і всі чималі бюджетні асигнування спрямовані на ці цілі будуть використані за призначенням, а не підуть до кишень обласних чиновників, як це траплялося раніше, керівництво Луганщини для компрометації справи вдалося до безпрецедентних дій. Одразу після закінчення роботи скандальної за своїм характером обласної сесії декілька днів поспіль на території області силовими структурами було заблоковано вивезення вугілля шахтарям. Не працювали склади із видачі палива: їх перевіряли якісь люди на наявність і якість продукції шахт. Працівники ДАІ зупиняли автомобілі, завантажені твердим побутовим паливом, і забороняли водіям рухатися за призначенням... до темряви. Відтак, декілька діб в області вивезення вугілля було зведено до нуля, і це, підкреслю, серед зими.

Із цього приводу міністр Віктор Полтавець звернувся до колеги — міністра внутрішніх справ Юрія Луценка із проханням вияснити, хто ж віддав таку команду — блокувати дороги з вугіллям до шахтарських осель. У кого на подібне вистачило і совісті, і розуму.

А поки відповіді на це питання не надійшло, в Луганській області широко обговорюється ще одна ідея, яка пролунала того-таки дня на сесії обласної ради. Тамтешні депутати вирішили, що оскільки Мінвуглепром навідріз відмовляється від пропозиції повернути обласній дирекції з реструктуризації статус юридичної особи, про що сесії категорично заявив заступник міністра Юрій Грядущий, то, за їх баченням, місцева влада повинна перебрати до свої рук питання забезпечення вугілля шахтарям. Зрозуміло, що тоді всі бюджетні грошики розподілятимуться в кабінетах феодальних князьків. Тоді шахтарі вже сповна «обігріються».

Заради істини лише зазначу, що відповідно до чинного законодавства, якщо шахтарів твердим побутовим паливом забезпечує Мінвуглепром, то норма виділення вугілля на шахтаря становить 5,9 тонни на рік. У разі, коли цим займатимуться органи місцевого самоврядування, вона зменшується до 3,5 тонни на гірника.

В останньому варіанті, схоже, холодніше буде шахтарям, зате зовсім розтепліє на душах місцевих чиновників.

Є між чим вибирати.