Крізь скло вікна спорудженого 1907 року будинку в кімнату лучанки Христини Фесенко майже щоночі заходить чоловік у чорному фраку та циліндрі.
Звідкіля й коли взявся Мокрий луг
На зупинці Братський міст, що на вулиці Ковельській в Луцьку, після кожної вантажівки і навіть тролейбуса під ногами тремтить земля. Гостям міста це в дивину, а старожили Луцька пам’ятають, що в довоєнний період неподалік протікав один із рукавів Стиру — Глушець. У 1928 році на ньому збудували з бетону міст, прикрасивши його скульптурами визначних діячів культури і науки Польщі. Кажуть: з моста відкривався найкращий вид на старе замчище з його високими мурами і зубчастими вежами.
Якщо ж повернутися років так на 800, то на місці нинішнього майдану Злуки вирувало головне річище Стиру. Бігла річка попід кручами Святої гори, повз теперішній Центральний ринок, через майдан Злуки. Згодом вода, підмивши кручу в районі теперішнього Київського майдану й обрушивши в річку сотні кубометрів глини, вибрала для себе нове (нинішнє) русло. А старим, заглушеним природною греблею, ледве жебоніла вода. Весною Глушець розливався, підступаючи з півночі до самих замкових мурів. Місце, де тепер зупинка Братський міст, початок вулиць Ковельської і Набережної називалося Мокрим лугом. Перед війною Глушець засипали, міст закатали під асфальт. Але десь у нетрях цієї землі все-таки залишилася пам’ять про потужну річку Стир, яка колись текла саме тут.
Розповідаю про все це не випадково. Бо саме в місцях старих і засипаних річищ, як вважає відомий спеціаліст з біолокації лучанин Ігор Кордунов, найчастіше трапляються геопатогенні зони, місця з різними аномаліями. Мова ж сьогодні піде про дива, які відбуваються в одному з будинків, розташованому саме на території колишнього Мокрого лугу.
«Кавалєрка» й досі бентежить людей
Цю болотисту колись місцину, за інформацією автора книжки «Вулиці та майдани Луцька» Вальдемара Пясецького, почали забудовувати лише наприкінці ХІХ століття. Більшість із споруджених тієї пори кам’яниць збереглися до нашого часу. Найцікавіша з них — млин Птіца. Саме у ньому було встановлено першу динамо-машину для виробництва електрики, а згодом показано перший у Луцьку фільм. За млином, углибині вулиці, 1909-го звели першу в місті електростанцію. На жаль, цю ошатну будівлю бездумно розібрали в 1970-х роках під час спорудження середньої школи №3. Будинок, до якого ми сьогодні завітаємо, теж має чітко визначену і зафіксовану цегляною кладкою на фронтоні дату народження — 1907 рік. З’ясувати прізвище його власника не вдалося, а ось про функціональне призначення будинку стало відомо від того-таки Вальдемара Пясецького.
— Це так звана «кавалєрка», тобто будинок для винаймання житла неодруженими чоловіками. За царату жили у ньому переважно військовослужбовці Охотського та Ізюмського полків. Чутки, що це колишній готель, неправдиві.
Чоловік у чорному крізь стіни заходить у дім
Скільки ж бурхливих романів і любовних історій пам’ятають ці стіни, подумалось, тільки-но переступили поріг колишньої «кавалєрки». На першому поверсі коридор із безліччю дверей. Вочевидь, квартир як таких у будинку не було, а лише кімнати для винаймання. До кожної — окремий вхід з коридору. Відшукуємо потрібні двері, стукаємо.
— Хто там? — чути немолодий жіночий голос. — То ви домовлялись про зустріч? Заходьте, будь ласка.
Кімната, куди ввійшли, простора, на три вікна, до того ж кутова. Мимохіть закидаю вгору голову.
— Стелі високі, 3,70, — ловить мій допитливий погляд господиня, 73-річна Христина Фесенко. Вона тут живе з 1961 року. Ще раніше у цій же кімнаті доглядала немічну бабцю Поліну.
— У цій кімнаті стільки дивних речей траплялося, що вам не переповісти! — без довгих вступів розпочинає свою оповідь Христина Михайлівна. — Пригадую, мама поспішала на роботу і попросила мене доглянути за Поліною. Вона на той час уже була тяжко хвора, мала рак кишечника. Нагодувала її, прибрала зі столу. Бабця лежала в ліжку, я сиділа навпроти на дивані. Раптом вона як засміється: «Подивись, хто біля тебе сидить!». Повертаю голову і бачу поруч із собою на дивані чоловіка-здорованя в чорному фраку, білій сорочці з метеликом і з циліндром на голові. Вищирив такі величезні зуби і сміється до мене. Сказати, що злякалася, — нічого не сказати. Мало двері не виламала, тікаючи в коридор. Сама ж баба Поліна не знала страху: та й чого можна боятися, переживши жахіття гітлерівських концтаборів?!
Після смерті бабці привид мало не щоночі навідувався до кімнати: гуркотів у темряві, стукав, чулися його кроки. Коли все це вкрай набридло Софії Михайлівні, викликала священика. Батюшка свяченою водою окропив кімнату, і маком посипав, і хрести над дверима і вікнами намалював. Після цього примара притихла, але продовжувала навідуватись. Якось сусідка, проходячи повз, побачила у вікні чоловічий силует.
«Михайлівно, хто ж це в тебе ввечері був у гостях?» — поцікавилася вранці. І була дуже здивована, довідавшись, що ніхто до Христини Фесенко не приходив. Бачила дивного чоловіка мешканка сусіднього будинку, яка якоїсь ночі залишилася ночувати в цій квартирі. Заходив він і до однієї жінки на другому поверсі будинку. Хтось запримітив, як він пробирався через балкон. Покійна вже нині пенсіонерка не раз просила Христину Михайлівну переночувати в неї.
— Вона мене вночі будить: «Христино, вставай!». Дивлюся, той самий чоловік. Невістку мою Аню теж налякав. Вона саме варила холодець, коли він підійшов до неї зі спини й обняв за плечі холодними як лід пальцями. Та з переляку під ковдру залізла. Кажуть, що то примара колишнього власника будинку навідується до нас.
Світ не поспішає розкривати свої таємниці
Кілька років тому, довідавшись про дива у старому будинку, сюди завітав оператор з біолокації Ігор Кордунов. На щастя, він не виявив в оселях нічого аномального. Цікавіші результати дали дослідження двору. В одному його місці рамка в руках оператора почала швидко обертатися. Енергетичний фон тут був у 5—6 разів нижчий від інформаційного фону людини. На думку Кордунова, це пов’язано з раптовою смертю на цій ділянці, найімовірніше, старшого чоловіка. Пережитий під час смерті жах, він передав оточуючим предметам, вікнам будинку і навіть землі. Можливо, це був власник цього дому, якого в роки війни знищили фашисти.
Якби така ділянка була всередині будинку, пояснив фахівець, то люди там постійно хворіли б. Як почуваюється в таких аномальних зонах, автор цих рядків відчув одинадцять років тому, коли разом з Ігорем Кордуновим досліджував геопатогенні зони на магістральних шляхах Волині. Знадобилося півмісяця, щоб вийти з постійного відчуття дискомфорту.
Ще з одним дивовижним явищем довелося зустрітися під час підготовки інтерв’ю з відомим журналістом-синоптиком Володимиром Лисом, чиї довготермінові прогнози погоди завжди з цікавістю чекають читачі «Голосу України». Так ось, коли мова зайшла про надто вже таємну кухню погоди і пов’язані з нею містичні явища, комп’ютер, на якому набирався той матеріал, почав друкувати лише різні дивовижні знаки. Варто ж було перейти на іншу тему, все ставало на свої місця. І так повторювалося багато разів. Свідком цього інформаційного бунту став і сам Володимир Лис. Коли ми дещо змінили зміст інтерв’ю, згладивши деякі аж надто неймовірні факти творення погоди, комп’ютер знову запрацював як належить. Невідомий нам світовий цензор дозволив оприлюднення цієї інформації. Давши водночас знати: за певну межу ви не маєте права виходити.
Тож див і загадок у нашому житті вистачає. Можливо, настане час і ми розкриємо їхні таємниці. І чоловік-примара, який навідується в дім на вулиці Ковельський, ще розповість нам про свій потойбічний неспокій.
Луцьк.
На знімках: лучанка Христина Фесенко до візитів чоловіка-примари вже звикла; дім на Ковельській, де відбуваються дивовижні речі.
Фото автора.
