«Кандидатські дисертації» на тему «Як нам організувати владу»

На шляху до здобуття влади кандидати на пост Президента роздають щедрі новорічні та різдвяні обіцянки. Та чи вистачить у них в разі перемоги владних повноважень, щоб виконати обіцяне? Чи не вийде так, що черговий переможець згодом розповідатиме, що для втілення задуманого в нього не вистачило влади? Саме тому напередодні президентських виборів ми вирішили проаналізувати передвиборні програми на предмет того, якою б кандидати хотіли бачити організацію влади в державі. Відразу ж зауважимо, що більшість претендентів на булаву схиляється до парламентсько-президентської, президентсько-парламентської чи суто президентської або парламентської форми правління. Ще близько третини «кандидатських дисертацій» розкривають цю тему лише в загальних рисах.

Логічно, що Олександр Мороз, як один з ініціаторів політреформи 2004 року, виступає за збереження парламентсько-президентської форми правління, а основною причиною всіх бід вважає «брутальне порушення владою законів та Конституції». Отож, на відміну від більшості кандидатів, О. Мороз переконаний, що порядок у країні можна навести в рамках чинної Конституції. Разом з тим він наголошує на необхідності завершення конституційної реформи, що передбачає ліквідацію районних держадміністрацій та надання органам місцевого самоврядування фінансових і організаційних можливостей для здійснення влади.

Володимир Литвин також вважає, що головною передумовою ефективності влади є чітке дотримання норм чинної Конституції. «Якщо не виконуватиметься нинішня Конституція, то немає впевненості, що інша, навіть найкраща, Конституція буде виконуватись», — заявляє він. Проте не виключає, що після президентських виборів політикум повернеться до розгляду змін до Основного Закону. Поряд з цим серед нагальних завдань В. Литвин бачить перехід до парламентських виборів за відкритими списками, запровадження заборони на обрання народних депутатів більш як на два терміни поспіль, повне скасування інституту недоторканності, ліквідацію державних адміністрацій та створення на рівні областей і районів виконавчих комітетів.

Віктор Янукович у своїй передвиборній програмі обіцяє забезпечити вдосконалення механізмів державної влади та зміцнення засад парламентаризму і демократії. При цьому значну роль має відігравати місцеве самоврядування, котре має стати надійним та міцним фундаментом народовладдя. Виходячи з цього, В. Янукович насамперед пропонує розширити повноваження місцевих рад та максимально усунути бюрократичний апарат від вирішення питань розвитку територіальних громад. З цією метою пропонується реформувати міжбюджетні відносини на користь місцевого самоврядування. Проте й він не виключає перегляду конституційної реформи 2004 року, однак робити це пропонує після подолання кризи, а до того часу йому «вистачить тих повноважень, які є».

Арсеній Яценюк однією з найголовніших проблем влади вважає закорінену в політичній системі корупцію, що «продукує та обслуговує кланово-олігархічний лад». В разі перемоги на виборах Президента він виступатиме за негайне обрання нової Верховної Ради та місцевих органів влади. Ці вибори мають відбутися на основі нового виборчого закону, за яким партійний список буде відкритим та закріплюватиме конкретних партійних кандидатів у депутати за конкретними виборчими округами. Натомість право змінювати Конституцію А. Яценюк пропонує передати виключно до відання народу, тобто будь-які зміни повинні ухвалюватися тільки через загальнонаціональний референдум. Виходячи з цього, він не підтримує закликів до негайної зміни Конституції. «Не можна поспішати в конституційних питаннях, тим більше не можна підлаштовувати норми Конституції під ситуацію, як це відбувалося в середині року, коли дві політичні сили фактично намагалися кардинально підлаштувати країну під себе й поділити її на двох», — заявив А. Яценюк. Замість цього він бачить потребу в тому, «щоб усі виконували чинну Конституцію».

На думку Юлії Тимошенко, однією з причин нинішньої кризи є руйнація вертикалі влади, повний хаос та некерованість країною. «Це трагічні наслідки безвідповідального внесення змін до Основного Закону в грудні 2004 року. Конституцію в новій редакції треба ухвалювати невідкладно», — зазначається в її передвиборній програмі. Щоправда, програма не містить чіткої відповіді на запитання, якою Ю. Тимошенко хотіла б бачити владну вертикаль, проте в ній декларується необхідність знищення «корупційного союзу влади та олігархії». А щоб наблизити відповідальність влади за корупційні дії та за порушення законів і Конституції, вона пропонує надати опозиції право призначати голову Рахункової палати та керівників контрольних парламентських комітетів з одночасним наданням парламентським слідчим комісіям права звертатися до суду стосовно притягнення до кримінальної відповідальності окремих посадових осіб. Стосовно процедури зміни Основного Закону, то, загалом вважаючи, що ухвалити нову Конституцію можна лише шляхом об’єднання політичних сил у парламенті, Ю. Тимошенко не виключає винесення на всенародний референдум питання про те, яка форма правління, президентська чи парламентська, повинна бути в країні.

На схожих позиціях стоїть і Людмила Супрун, котра також переконана, що «конституційна реформа, започаткована в грудні 2004 року, виявилася хибною як за концептуальним спрямуванням, так і за практичною реалізацією» та що внаслідок політико-бюрократичних маніпуляцій український народ практично усунуто від участі в здійсненні координаційно-управлінських завдань, що мають стратегічне загальнонаціональне значення. Отож вона виступає за обгрунтоване оновлення Конституції, котра має стати новим суспільним політико-правовим договором, спроможним консолідувати український народ, удосконалити взаємодію органів державної влади та інститутів громадянського суспільства. Поряд з цим потрібно створити дієві механізми для кадрового очищення керівних інститутів, відкликання депутатів і державних службовців, які скомпрометували себе корупційними й аморальними вчинками. Також Л. Супрун обіцяє ініціювати підготовку законодавчих актів, що відкриють простір для реальної децентралізації виконавчої влади та зміцнення системи місцевого самоврядування. «Державний центр повинен поділитися з регіонами владними повноваженнями та матеріально-фінансовими ресурсами, створити умови для правової, економічної та організаційної самодостатності територіальних громад українських міст, селищ і сіл», — вважає вона.

Найактивніше за необхідність ухвалення нової редакції Конституції впродовж минулого року виступав Віктор Ющенко. Отож, констатуючи в передвиборній програмі, що країна досягла б більшого, якби деструктивні зміни до Конституції від 2004 року не розбалансували державний механізм, нинішній глава держави відсилає виборців до власного проекту Основного Закону. Нагадаємо, що його варіантом конституційної реформи пропонувалося утворити двопалатний парламент — Національні збори та сенат. Основне завдання сенаторів — затвердження законів, ухвалених нижньою палатою. Стосовно посади Президента, то, з одного боку, його повноваження пропонується дещо скоротити (глава держави втрачає право пропонувати кандидатури глав МЗС і Міноборони та призупиняти дію актів Кабміну з економічних питань), а з другого — Президент може в будь-який момент розпустити парламент та звільнити Генпрокурора і керівників спецслужб. Однак призначати нових керівників цих відомств глава держави може лише за згодою парламенту. Крім того за Президентом зберігається право скасовувати урядові акти з питань зовнішньополітичної діяльності, оборони та безпеки держави.

Варто зауважити, що В. Ющенко не є стійким прихильником президентсько-парламентської форми правління. Зокрема, наприкінці минулого року він зазначив, що на сучасному етапі країні краще підійшла б президентська модель влади. «Я переконаний, що країна з перехідною економікою краще б долала бар`єри, якби в нас була президентська модель влади. Не прем`єрська і парламентської більшості, а як була за Кучми. Вона б концентрувала повноваження на Президенті і можна було б легше та оперативніше реагувати на виклики, які виникають», — зауважив він.

Найчіткіше свою позицію викладають кандидати, котрі обстоюють президентську форму правління. Зокрема, Анатолій Гриценко, пропонуючи власну Конституцію Порядку, наголошує, що Президент має особисто формувати та очолювати уряд. «Президент сам виконує те, що обіцяв. У приміщенні Кабміну. Решта будівель звільняються», — наголошує він. Паралельно пропонується посилити місцеве самоврядування, для чого на місця передаються повноваження і ресурси. Одночасно підлягають ліквідації районні держадміністрації, а функції обласних адміністрацій зводяться до координації та контролю. А. Гриценко обіцяє на 30 відсотків скоротити кількість міністерств та відомств, на 50 відсотків — кількість керівних посад у них та на третину — чисельність апарату по всій владній вертикалі. «Якщо впровадити такий механізм, у новообраного Президента з’явиться реальна можливість реалізувати програму, з якою він ішов на вибори», — зазначає Гриценко та додає, що це допоможе усунути всі протиріччя між нинішніми трьома урядами — Кабміном, секретаріатом Президента та РНБО.

За сильну президентську владу та дієвий механізм імпічменту, котрий убезпечить від узурпації влади, виступає й кандидат на посаду глави держави Сергій Тігіпко. З цією метою він обіцяє ініціювати ухвалення нової редакції Конституції, в якій «буде зафіксовано роль Президента та підконтрольного йому уряду як реального та незаперечного центру державної та виконавчої влади». Щоб радикально підвищити ефективність влади та ліквідувати підгрунтя для корупції, пропонується скасувати практику призначення на державні посади за квотами політичних сил та заборонити політичну діяльність чиновників. На підтвердження того, що нинішня політична еліта не готова працювати в умовах парламентської республіки, С. Тігіпко пропонує звернути увагу на ситуацію в парламенті, де «колективна відповідальність швидко виродилася в колективну безвідповідальність».

Олег Тягнибок у своїй передвиборній програмі також зазначає, що Україна має бути унітарною, президентською республікою, парламент має складатися з 300 депутатів, обраних на три роки за відкритими виборчими списками. До цих заходів пропонується додати виборність місцевих суддів та просту процедуру відкликання депутатів, місцевих керівників та тих само суддів.

Петро Симоненко своїм найголовнішим завданням вважає ліквідацію самого поста Президента та перетворення України на парламентську республіку. На місцях влада має перейти від призначуваних зверху голів держадміністрацій до виконкомів рад, повноваження яких істотно розширяться. При цьому рішення з найважливіших питань пропонується ухвалювати під час всеукраїнського референдуму. «Мною буде запропоновано для прийняття у встановленому Основним Законом держави порядку проект нової редакції Конституції -справді народної Конституції. На її основі буде проведено в 2010 році парламентські вибори та вибори до органів місцевого самоврядування. Перед новообраною Верховною Радою я складу повноваження Президента», — зазначає П. Симоненко.

Решта кандидатів на пост Президента стосовно майбутньої організації влади в державі висловилися в загальних рисах. Зокрема, Юрій Костенко обіцяє «запровадити ефективну владу через проведення виборів до парламенту за відкритими партійними списками, що дасть змогу громадянам контролювати персональний склад законодавчого органу, зменшить можливості для політичної корупції, запровадити заборону «іменних» блоків як способу свідомого обдурювання виборців».

Олег Рябоконь, вбачаючи корінь зла в «порочній системі влади» (коли Президент-директор вирішує, кому і скільки належить державного ресурсу), не хоче «рулювати» цією системою та ставати її частиною. Натомість він вважає, що «Президент повинен очолити рух формування громадянського суспільства», щоб за наступні п’ять років «побудувати альтернативу існуючій системі влади шляхом створення умов для самоорганізації громадян». Починати наведення порядку О. Рябоконь пропонує з власного будинку та двору, а далі — «об’єднавшись з іншими будинками, ми наведемо порядок у мікрорайоні, після мікрорайону, міста — наведемо порядок у країні».

Сергій Ратушняк закликає запровадити «конституційне і законодавче закріплення жорсткої відповідальності від Президента до останнього голови сільради за взяті на себе передвиборні обіцянки». При цьому має функціонувати чіткий та прозорий механізм щорічного звіту з можливістю відкликання будь-якого обраного представника влади. Виходячи з останнього посилу, С. Ратушняк виступає за розширення принципу виборності на керівників регіонів, суддів, керівників фінуправлінь. Стосовно майбутніх повноважень Президента, Верховної Ради та уряду, то ці питання він пропонує вирішувати виключно через референдум.

Удвічі скоротити кількість чиновників та провести повну атестацію державних службовців на професійну та моральну відповідність посаді обіцяє Інна Богословська. Вона також виступає за проведення реформи державної служби, коли міністр як політична фігура визначатиме політику міністерства, а державні секретарі забезпечуватимуть професійну та деполітизовану роботу державних службовців. Серед інших пропозицій — запровадження мажоритарної системи виборів до місцевих органів влади та змішаної системи (50 на 50) до Верховної Ради і парламенту АРК, а також радикальне обмеження депутатської недоторканності, повернення місцевим органам влади узурпованих центром функцій.

Михайло Бродський, піднявши над своєю програмою гасло «Друзі, давайте жити дружно», разом з тим усім державним службовцям обіцяє, що вони відповідатимуть за свої рішення у сфері публічних фінансів та національної економіки, в тому числі й за завдання збитків державі внаслідок ухвалення помилкових чи корупційно вмотивованих рішень.

Олександр Пабат порівнює розбудовану в Україні систему влади з болотом та висловлює готовність провести повну й беззастережну люстрацію влади на всіх рівнях і гілках.

І, нарешті, Василь Противсіх також не проти «поміняти на всіх ділянках влади людей — на тих, хто своєю чесністю, патріотизмом, працездатністю та професіоналізмом довів, що справді служить українському народові, нашій державі». Але де їх таких узяти, та ще й для всіх ділянок влади?