Чим можуть обернутись нові закупівельні ціни для галузі?
Постанова уряду про встановлення мінімальних закупівельних цін на м’ясо, здається, зуміла надати нового підтексту навіть давньому біблейському виразу про те, що не варто розкидати перли перед свинями. Нові розцінки стали такими «перлами», що керівники господарств досі не можуть оговтатись. З другого боку, сільський люд не приховує задоволення: хоч на гривню-дві, а їх праця коштуватиме дорожче. То радуватись чи печалитись новим правилам гри на м’ясному ринку?
Платитимуть менше, дотації відсутні
Теофіпольський район ще поправу можна називати «м’ясним». Бо, скажімо, із близько 85 тисяч голів свиней, що утримуються в господарствах області, понад 17 тисяч вирощують саме тут, і це практично кожна п’ята свиня краю. Навіть минулого, доволі несприятливого для всіх галузей аграрного сектору року, тут наростили поголів’я більш як на чотири тисячі. Тринадцять господарств району зуміли збільшити обсяги. Тільки у місцевому ТОВ «Старт» на кінець року утримувалось майже вісім тисяч свиней.
Усі ці показники були добрим знаком того, що м’ясна галузь зуміла таки пристосуватись до кризових умов: свині почали приносити прибутки, бо ж інакше хто брався б за цю справу. Її продовжили б і далі, якби не сум’яття, яке внесли в голови керівників нові закупівельні ціни. Відтепер мінімальна вартість живої ваги свинини не може бути нижчою від 12,3 гривні за кілограм. Добре це чи погано? Міркуйте самі.
Як розповів начальник районного управління сільського господарства Петро Нікітчук, на ринку складались такі умови, коли хазяйства продавали свинину вже по 17—18 гривень за кілограм. На кінець року ринок вніс свої корективи, і ціна впала в середньому на дві гривні. Та навіть при цьому тваринники були задоволені, отримуючи прибутки.
На цьому тлі встановлення нових розцінок виглядало щонайменше нелогічним. З одного боку, зрозуміло, що визначена лише нижня межа, котра начебто не повинна впливати на верхню. Але ж давня практика свідчить: якщо є фіксована ціна, то відступитись від неї важко. І чи не вийде так, що всі ті цінові здобутки, котрих вдалось досягти шляхом довгих суперечок і поступок як з боку тваринників, так і заготовачів, раптом зведені нанівець?
Цілком логічно було б компенсувати ці втрати за рахунок дотацій. Однак і тут немає нічого втішного. Хоча торік офіційне дотування для тваринництва ще зберігалось, проте реально господарства так і не отримали ці кошти. Якщо позаминулий рік приніс тому ж Теофіпольському району сімнадцять мільйонів гривень всіх видів доплат, включаючи і на тваринництво, то минулий — лише два мільйони. Та й ті були пов’язані лише з кредитами та виробництвом молока, але так і не торкнулись м’яса.
Економіка дядьківського хліва
Якщо хтось і дотепер вважає, що сало — воно і в Африці сало, то глибоко помиляється. І сало, і м’ясо у свині, вирощеній на фермі і в дядьківському хліві, істотно різняться. Не так за якістю і смаком, як за ціною. Бо скільки не крути, але ставити в одні цінові умови ферму на кілька тисяч голів і хлів з одним-двома поросятами, просто абсурдно.
Як свідчить обласна статистика, у листопаді середня реалізаційна ціна м’яса та птиці у живій вазі впала до 10,6 гривні за кілограм. Чому ж у Теофіпольському районі наводили цифри ледь не удвічі вищі?
Спробуймо пошукати відповідь саме з огляду на те, де вирощувалась живність. Понад дві третини корів і стільки ж свиней належать саме господарствам населення. А там зовсім інша арифметика, ніж у сільгосппідприємствах.
Економіка дядьківського хліва має приблизно такий вигляд. Щоб відгодувати свиню, треба затратити десять місяців. За цей час вона з’їсть п’ять-шість центнерів пшениці, ледь не тонну картоплі з буряком. Тож у графу витрат сміливо можна внести з півтисячі гривень.
Коли ж продати свиню у 120 кілограм за згаданою середньостатистичною ціною, то й півтори тисячі гривень не набереться. Забувши про трудові затрати, можна легко підрахувати, що навіть тисячі гривень прибутку від кабанчика не буде. І це майже за рік праці!
Зрозуміло, що багато в чому ці підрахунки умовні. Та не відкинеш і того, що навіть оті півтори — дві гривні надбавки, котрі обіцяють нові мінімальні закупівельні ціни, стануть довгоочікуваною радістю для селянина. Принаймні для того, хто захоче продати плоди своєї праці.
Адже переважна більшість господарів тримають худобу не для реалізації. Лише в крайніх випадках, коли гостро потрібні гроші, селянська сім’я повезе свиню на продаж. Печеня до свят, трохи собі, а решту — дітям — саме так ділять кабанчика. Що при цьому залишається міському покупцеві? І які нові цінові сюрпризи очікувати йому на ринках і в магазинах, спрогнозувати неважко. Адже протягом уже багатьох років ми не говоримо не те що про зниження (окрім сезонного), а хоча б про стабілізацію цін на харчі взагалі і м’ясо зокрема.
Якщо нова закупівельна ціна і принесе додатковий прибуток кожному господарю у півтори — дві сотні гривень, навряд чи це зможе стати серйозним стимулом для істотного збільшення виробництва, а головне — для того, щоб селяни масово повезли свій товар на ринок.
Виробництво скоротили — дорожче з’їли
Ціново-споживча задачка розв’язується дуже просто: що більше продукції, то коштує вона дешевше. Так от, як свідчить статистика, торік протягом одинадцяти місяців в області було реалізовано на забій у живій вазі майже 55 тисяч тонн всіх видів м’яса. При цьому спад виробництва за цей період у сільськогосподарських підприємствах становив майже дванадцять відсотків, у господарствах населення — три.
Цілком закономірно, що в такій ситуації обсяги реалізації свинини зменшились до 86 відсотків, зате середня реалізаційна ціна зросла майже на 23 відсотки.
Останню цифру можна вважати незначним здобутком товаровиробників. І суттєвим програшем покупців. Для багатьох людей із мінімальними і навіть середніми доходами список недоступних продуктів продовжує розширюватись. Тепер лідируючі позиції в ньому посіли молочні та м’ясні товари.
На жаль, цінові нововведення не вносять гармонії в стосунках між виробниками та покупцями. Швидше за все вони тільки підштовхнуть до нових цінових стрибків на споживчому ринку. Але яких кінцевих висот врешті-решт ми маємо сягнути? За торішні одинадцять місяців індекс цін на продукти тваринництва в області становив понад 117 відсотків, причому найвищу планку в 129 відсотків взяло сало.
Передсвяткові новорічно-різдвяні закупи знову підштовхнули вгору ціни на ринках. Надії на те, що вони істотно знизяться після різдвяних канікул, мінімальні. І не тільки тому, що продавцям одна сходинка вниз дається значно важче, ніж п’ять догори.
Товаровиробники і переробники застигли в тривожному очікуванні. Чи зможуть нові правила гри вписатися в загальні економічні реалії? І якими будуть ці реалії? Відповіді невідомі. Саме через це окремі намагання штучного регулювання цін ведуть не до порядку і стабілізації, а лише до нових проблем галузі.
Хмельницька область.
