Ми не потрібні нашій владі тверезими?

Алкоголізм — одна з найпоширеніших духовних і фізичних недуг нашого часу. Багато людей, котрі бажають вилікувати себе або своїх близьких від цієї згубної пристрасті, напружено шукають виходу, але часто просто блукають у пошуках правильного шляху. Знайти вірний спосіб зцілення справді складно. Заважають різні міфи, страхи, відсутність достовірних відомостей про суть алкоголізму й багато чого іншого.

На жаль, багато хто дотепер не розуміє, що алкоголізм, як і будь-яка пристрасть, — це захворювання не просто соматичне й навіть не психосоматичне, а, насамперед, духовне. Алкоголь руйнує не тільки тілесну й психічну (душевну) сфери людини, а й духовну.

На алкоголі зав’язані великі гроші. Причому настільки великі, що пиво-горілочним королям можна спати спокійно. Сухий закон Україні не загрожує. Та що там сухий закон, коли законодавча й виконавча влада навіть не намагається втрутитися в поголовне споювання свого народу. Росія, до слова, уже почала обмежувати виробництво, реалізацію та рекламу алкоголю. А ми нерішуче обговорюємо проблему алкогольного геноциду, хитаємо головами, журимося й... нарощуємо випуск наркотику.

Хтось сумнівається, що спиртне є наркотиком? Запитайте в лікарів, що воно робить із мозками, і сумніви зникнуть. Причому більшість наркологів схильні вважати алкоголь наркотиком номер № 1. І знаєте, чому? Бо наркотиком його суспільство не вважає. Не хоче вважати, не хоче помічати, тому що алкоголь — порятунок для бюджету, порятунок від сірої буденності, проблем і зневіри. Пияцтво й алкоголізм — це не моральні дефекти, не відсутність сили волі, не вада й не погана звичка. Це хвороба, яка прогресує і є смертельною.

Як свідчить статистика, в Україні майже мільйон осіб страждають на хронічний алкоголізмом. Наркологи, щоб одержати реальніший результат, множать цю цифру в п’ять, а то й у вісім разів. Щороку від алкоголізму помирають більш як 40 тисяч осіб, від 700 до 900 тисяч — перебувають на обліку як хворі на алкоголізм, хоча реальна цифра значно більша. Ще в 1991 році фахівці Інституту кардіології з’ясували, що 12 відсотків смертей від серцево-судинних захворювань насправді сталися внаслідок отруєнь, і насамперед алкогольних. Алкоголізм є на третьому місці серед чинників, що спричиняють смертність серед населення країни, на другому — що позбавляють життя працездатну категорію населення, і на першому — що загрожують смертю людям віком від 25 до 40 років. На думку експертів, лише 10 відсотків чоловіків і 21 відсоток жінок старше 18 років ведуть тверезий спосіб життя. А в середньому на одного українця припадає 13 літрів чистого алкоголю на рік (без урахування гігантського тіньового товарообігу). А згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, цілковите пошкодження генофонду народу наступає вже за обсягів виробництва спиртного вісім літрів на душу населення. Адже не дарма ще Гітлер в 1942 році, формулюючи основу окупаційної політики на завойованих територіях, написав свої директиви: «Необхідно звести слов’ян до мови жестів. Ніякої гігієни. Ніякої профілактики. Тільки горілка й тютюн. Горілка й тютюн знищать слов’ян через два покоління».

Тобто, ми з вами стаємо мимовільними свідками й учасниками повної деградації суспільства.

Уявіть собі картину: діти грають у пісочниці, але раптом пісочні пасочки перетворюються на чарки, а малюки починають вимовляти тости. Це не проблема неправильного виховання: світ дітей — дзеркало нашого дорослого життя. Підростаюче покоління вихоплює в дорослому світі найяскравіші й найкумедніші моменти. Адже стало звичним, коли молодий батько, прогулюючись із дитиною, попиває пиво. Його малюк, підростаючи, вважає абсолютно нормальним випити пляшку-дві, іноді не розуміючи, що його шлях до алкоголізму вже розпочався. Він із пелюшок слухає телевізор, який весело наводить на думку, що щастя — в келиху.

Протягом останніх десяти років пивних алкоголіків в Україні стало вдесятеро більше. Завдяки, як вважають наркологи, міфу про безпеку пива або навіть його користь. За прикладами далеко ходити не треба. Достатньо лише включити телевізор, з якого на нас обрушується пивна реклама. Хочеш стати успішним — пий пиво, йдеш на футбол — візьми пляшку, проблеми з іспитами — мало п’єш. Навіть знамениті спортсмени, які, я впевнений, самі є свідомо непитущими, не проти того, щоб заробити на алкоголі.

Залежність від пива значно підступніша, ніж від горілки. Пивний алкоголізм розвивається повільно, часом непомітно, але проникає глибше й потім одразу переходить у тяжку форму. До того ж дуже важко лікується.

У жінок, які регулярно споживають пиво, алкоголізм може розвитися вже через півроку, але, як правило, термін цей не перевищує двох—трьох років. А чоловіки ризикують підсісти на пиво за шість років. На втіху пивоварів.

Особливо уразливі підлітки, в яких стало вже звичкою прогулятися в міському скверику з пляшечкою або на шкільній перерві «видути» баночку для «кращого засвоєння навчальної програми». Якщо батьки з усмішкою читають ці рядки й продовжують вважати пиво нешкідливим напоєм — «рідким хлібом із підвищеним вмістом вітамінів групи В», сходіть на екскурсію до наркодиспансеру або хоча б для розминки — до нарколога. І візьміть із собою своє чадо. У приймальні в нарколога сидять матері з дітьми, які теж починали з однієї баночки. Спочатку на тиждень, потім на день, потім і літр уже не «вставляє».

Загальне захоплення пивом призвело до того, що проблеми з алкоголем виникають уже в 15-річному віці. За даними наркологів, сьогодні в країні один відсоток дітей 12—13 років щодня вживає алкогольні напої. Україна випередила за дитячим алкоголізмом усі країни Європи (включаючи Східну Європу та Росію) і посіла «почесне» перше місце; на другому місці, хоч як це дивно, Ізраїль.

Сорок відсотків українських школярів п’ють регулярно (в Ізраїлі, наприклад, 28 відсотків, у Росії — ще менше). Діти із пляшкою пива на вулиці, навіть не старшого шкільного віку, а 13—15-річні, — це стає нормою. У багатьох магазинах висять вивіски «Спиртне й сигарети дітям до 18 років не відпускаються», але реально купують і 10—12-річні... Деякі для тата, а деякі — для себе й таких само друзів. Для них це «круто», як і сигарети, котрі не можна купити хіба що в аптеці.

Часто схильність до алкогольної та нікотинової залежності в дитині формується ще в момент її зачаття та народження. Багато таких «складних» дітей ростуть без особистісного стрижня. Вони не можуть відрізнити добро від зла, не вміють сформувати життєву мету, знайти опору, в них нічого не виходить. Але наше суспільство приймає тільки успішних і корисних людей, соціальних програм немає, боротьба з дитячим алкоголізмом тільки на словах, уряду не вигідна непитуща нація, і чарка для таких людей нерідко стає рятівною емоційною соломинкою (принаймні їх так запевняють).

Ми десятиліттями спостерігаємо парадокс. Пиво-горілчана індустрія наповнює бюджетну скарбницю держави, потім держава виділяє гроші на подолання наслідків від алкоголізму — медицині, міліції та іншим сферам суспільної діяльності.

Закон України «Про рекламу» забороняє пряму рекламу спиртного. Але виробники алкоголю знайшли примітивний обхід: рекламується не спиртне, а торговельна марка. Можна подумати, що розкручені алкогольні бренди можуть рекламувати щось інше, крім горілки, вина або коньяку. Особливо цинічно нав’язують молоді слабоалкогольні напої «Лонгер», «Джин-тонік» та їм подібні, а також «енергетики», звикання до яких таке саме, як і до будь-яких психостимуляторів.

Державні мужі закривають очі: їм вигідно не тільки заробляти на алкоголізмі, а й тримати на гачку засоби масової інформації, бюджет яких прямо залежить від недобросовісної реклами спиртного. Державу не хвилює, що діти — її діти — прилучаються спочатку до слабоалкогольних напоїв, потім, у міру звикання, переходять на важке спиртне і як підсумок зачинають уже вбоге покоління зі ще стійкішою схильністю до алкоголізму.

За такої сумнівної державної політики людина позбавлена права вибору. Тож скажіть, нарешті, про алкоголь правду, і нехай людина сама вибирає — пити або не пити, народжувати хворе потомство або не народжувати, рити собі могилу чарками й пивними кружками або не рити. В протилежному випадку ми сліпо блукатимемо між двома думками. Прихильники тверезості бачать причину суцільного алкоголізму в засиллі реклами та державному потуранні, а виробники алкоголю — в низькій культурі суспільства та убогості його дозвілля. А поки ж ми бачимо, що нашим наркологам безробіття ще довго не загрожуватиме.

Українська охорона здоров’я скептично ставиться до досвіду Михайла Горбачова й не бачить панацеї у запровадженні сухого закону: це занадто простий шлях, який, на жаль, веде в глухий кут. Необхідні конкретні кроки, а саме — державна програма. Причому починати треба із заборони реклами алкоголю та введення економічних обмежень. Навряд чи нові правила гри на алкогольному полі сподобаються виробникам товару та тим, хто ним торгує. Нескладно передбачити, що подібні нововведення, якщо парламент раптом вирішить їх запровадити, зустрінуть серйозний опір алкогольного бізнесу, який має потужне лобі на всіх рівнях влади. Для боротьби з алкоголізмом не потрібен сухий закон. Хоча, чого приховувати, антиалкогольна горбачовська програма, незважаючи не очевидні перегини, дала свій позитив: за 1985—1987 роки тривалість життя чоловіків збільшилося на 3,6 року, жінок — на 2,1 року.

Зараз достатньо повністю заборонити рекламу алкогольних напоїв, причому не розділяючи їх на слабоалкогольні та міцні, а також зробити жорсткішими умови їхнього обігу. Україна відрізняється від інших європейських країн тим, що в неї немає наркополітики: ні стосовно алкоголю, ні стосовно наркотиків, ні стосовно тютюну. Наркополітика — це твердий план реальних заходів, які дають змогу країні приборкати проблему. Але поки що в керівництва країни немає для цього політичної волі — в народу немає надії, що алкоголізм буде переможений. І кожен день зволікання — це нові жертви «пивної чуми», розбиті родини, підірване здоров’я, скалічені долі мільйонів українців.

Сподіваюся, що ця стаття змусить замислитися не тільки політиків, інтелігенцію, діячів культури, а насамперед — наших громадян. Кожен із нас має пам’ятати, що здоров’я майбутніх поколінь залежить від стану здоров’я батьків.

Здорові батьки — здорові діти! Здорові діти — здорова нація!