12 січня 2010 року під час своєї прес-конференції Президент України Віктор Ющенко, закликаючи виборців голосувати на наступних президентських виборах проти Юлії Тимошенко, заявив, що я, народний депутат України від Блоку Юлії Тимошенко Олег Ляшко, у минулому був тричі судимим і це є прикладом того, як «криміналізується українська влада, хто за цими людьми стоїть, яка політична сила, хто її провідник».
Розмахуючи на прес-конференції відбитками моїх пальців, «Гарант Конституції» не тільки не пояснив, де він їх взяв і на підставі якого закону демонструє, а й не повідав фабули тих кримінальних справ, якими тепер мені дорікає. Можливо, тому що я, на відміну від Ющенка, притягувався до кримінальної відповідальності як журналіст, а не як банкір-злодій.
Усе своє свідоме життя я працював у журналістиці, завжди різко критикував владу, за що й переслідувався — і Ющенкові це достеменно відомо. Факти мого незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та незаконного засудження є загальновідомими й впродовж кількох років широко висвітлювалися засобами масової інформації. Цим фактам давно дано оцінку й журналістською спільнотою, і політиками, і Європейським судом з прав людини.
Я не маю судимості. Хоча помаранчеву революцію, справді, зустрів у процесуальному статусі підсудного. Кримінальна справа була порушена проти мене 2002 року у зв’язку з публікацією в газеті «Свобода», яку я тоді редагував, депутатського запиту Григорія Омельченка на ім’я Генерального прокурора України Михайла Потебенька. Вміщення на шпальтах «Свободи» цього документа було розцінено прокуратурою як втручання в особисте життя Потебенька, оскільки в запиті порушувалося питання про ймовірне отримання Генеральним прокурором хабара. Автомобіль, який перевозив тираж газети з розташованої в Черкасах друкарні, був пограбований невідомими людьми, а весь вантаж втоплений у річці. Згодом мене було обвинувачено також і в тому, що під час спроби повторно віддрукувати зазначене число газети чинив у приміщенні друкарні опір працівникам міліції і побив чи то 7, чи то 9 «беркутівців». У друкарні я був затриманий і провів 9 діб в ізоляторі тимчасового утримання в м. Черкасах.
Але мушу розчарувати Віктора Андрійовича — вироком та справа так і не завершилася. Дії української влади з переслідування головного редактора тижневика «Свобода» були одностайно засуджені міжнародними правозахисними організаціями, а після перемоги Віктора Ющенка на президентських виборах прокуратура взагалі відмовилася підтримувати обвинувачення проти мене, й кримінальна справа була закрита судом. Тож постає питання — на яку аудиторію розраховує Віктор Ющенко, розказуючи про мої неіснуючі три судимості? Може, на ту молодь, яка прийшла до активного життя за останні 4—5 років і не знає, в яких умовах за часів Кучми працювалося опозиційним журналістам?
Тоді вже нехай Ющенко розповідає і про інші мої «злочини» — про те, як влада звинувачувала мене в поширенні державної таємниці, про закриття очолюваної мною газети «Політика», про порушення кримінальної справи проти мене за так званий «наклеп» на Василя Дурдинця. Того самого Дурдинця, племінника якого, Тиберія, Ющенко призначив заступником Голови СБУ і який згодом був оголошений Генеральною прокуратурою в розшук. «Наклеп» полягав у тому, що в одній зі своїх публікацій я порівняв Василя Дурдинця з нільським крокодилом. За це проти журналіста була порушена кримінальна справа, отримана санкція на арешт, а згодом я був засуджений. І цей факт є також загальновідомим, оскільки Європейський суд з прав людини визнав моє засудження як порушення Україною Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Внаслідок чого я був не тільки повністю реабілітований, а й отримав від держави за рішенням Європейського суду 3,5 тисячі євро як компенсацію.
Своєю прес-конференцією 12 січня 2010 року Ющенко ще раз довів, що він — лише технічний кандидат Віктора Януковича, завдання якого полягає в обливанні брудом Юлії Тимошенко та її політичної сили, а також у відволіканні уваги громадськості від кримінального минулого лідера Партії регіонів, який двічі побував на тюремних нарах за скоєння загальнокримінальних злочинів — грабежу та заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості. За твердженням пропагандистів Партії регіонів, вироки щодо Януковича були скасовані як незаконні на клопотання льотчика-космонавта Георгія Берегового. Але ще в червні 2005 року стало відомо, що постанови президії Донецького обласного суду, якими начебто 1978 року був реабілітований Віктор Янукович, є фальшивками, виготовленими вже після смерті космонавта. Втім, з цього приводу Президент України прес-конференцій не збирає й відбитки пальців двічі засудженого Януковича журналістам не демонструє. Натомість виливає потоки брехні на людей, разом з якими стояв на Майдані.
Те, що трапилося 12 січня, — не перший випадок оббріхування мене з боку чинного поки що Президента України. Але свої слова про мої начебто «три судимості» Вікторові Андрійовичу тепер доведеться доводити в суді. Мною подано позов до громадянина Ющенка в Печерський районний суд м. Києва, перше засідання має відбутися 19 січня 2010 року.
Народний депутат України Олег ЛЯШКО.
