Уляна Кот. Звичайна жінка із поліського села Крупового, що в Дубровицькому районі. Але про неї давно знає вся Україна, чимало країн світу, де на фольклорних фестивалях звучали її пісні.
Знає як про народну ткалю, чиї дивовижні витвори чарують зір і звеличують душу. А ще більше — як про унікальну виконавицю народних пісень, що їх вона здавна дбайливо записує і пропагує.
Усе своє життя Уляна Петрівна провела у рідному селі Круповому. Тут організувала фольклорно-етнографічний ансамбль «Берегиня» та дитячу студію «Серпанок». Скільки переспівано за ці десятиліття дорослими і юними співаками, скільки поліських славних традицій відновлено і передано новим поколінням, збережено на віки!
— Сьогодні, — бідкається жінка, — вже не ті літа, та й здоров’я не те. Але ще багато задумів у мене...
Уляна Петрівна рада, що нарешті вийшла її книжка «Ой зозулько, сива пташко...». Сюди увійшли колядки, щедрівки, веснянки, балади. Всього у збірнику — 150 старовинних народних пісень Полісся. Упорядкував книгу Кузьма Антонович Смаль, допоміг її видати. Нині у роботі друга книга пісень з голосу Уляни Кот. Адже берегиня поліського фольклору записала і зберегла їх понад тисячу.
Хата Уляни Кот на краю Крупового, біля самого лісу. У цій звичайній поліській хатині створювалися дивовижні вироби народного ткацтва, збиралися і зберігалися пісенні скарби. Отже, хата Уляни Кот не скраю, а в епіцентрі нашого мистецького світу, наших традицій, української духовності.
Ось рядки Надії Ярмолюк, які поетеса присвятила Уляні Кот:
Ну, що б у тім, здавалося,
такого?
На сцену жінка пісню принесла.
А зал завмер, а зал затримав
подих —
Мелодія у тишу попливла.
Пили той голос спраглі наші душі,
Гнучкий і сумовитий, мов лоза.
О, пісне, пісне, клятво непорушна,
Мого народу праведна сльоза!