Сезон обіцянок

Насамперед усіх зацікавлених треба попередити: передвиборні програми — це одне, а реальна політика — дещо інше. Крім того, коли ми оцінюємо передвиборні перегони взагалі, окремих кандидатів на посаду Президента України, їх обіцянки, зокрема і в сфері аграрної політики, соціального розвитку села, треба мати на увазі одну важливу обставину. Про неї, на жаль, дуже часто забувають і самі політики, а ще менше про це або знають, або якось думають пересічні виборці: йдеться про те, що зараз повноваження Президента України обмежені. І що глава держави не має прямого впливу на економічну політику, зокрема й на аграрну. Він має прямий вплив на сферу зовнішньої політики, на сферу національної безпеки та оборони, в нього достатньо багато кадрових повноважень, але він не може напряму впливати на політику економічну. Такий вплив у нього може бути лише за двох обставин: якщо він матиме парламентську більшість, на яку спиратиметься і через яку впливатиме на законодавчу політику. Не просто висувати ті чи інші законопроекти, а так, щоб їх можна було результативно проголосувати. Нині Президент такої можливості не має.

Друга важлива обставина — вплив на виконавчу владу, тобто наявність або підконтрольного уряду, або уряду, лояльного до Президента, на який він може впливати. Якщо цього не буде, то щоб не обіцялось перед виборами, глава держави не здатний буде реалізувати свої передвиборні економічні обіцянки.

За словами директора Центру політичного аналізу «Пента» Володимира Фесенка, найгірший варіант — повторення нинішньої ситуації, коли Президент і Прем’єр-міністр перебувають у постійному конфлікті. Але навіть якщо й не буде такого конфлікту, все одно питання впливу на уряд і на урядову політику — воно також має принципове значення. І в цьому сенсі отой факт, що більшість передвиборних програм мають такі великі обсяги економічної політики, наводить на думку, що це, скоріше, програми прем’єр-міністрів, ніж президентів. Принаймні, кожному кандидату на посаду Президента треба ще давати відповідь, як він втілюватиме свої обіцянки, реалізуватиме свою передвиборну програму, зокрема ту її частину, яка стосується аграрної політики.

Передвиборні програми, відповідно до законодавчих норм, мають обмежений обсяг. Скоріше це політична декларація, ніж опис економічної, політичної стратегії кандидата. Насправді в програмах, які зареєстровані ЦВК, окремим напрямам державної політики присвячується, в ліпшому разі, два-три абзаци, а іноді — буквально кілька речень. Тому не слід переоцінювати саме передвиборні програми. І все-таки на них треба звертати увагу як мінімум з кількох обставин: будь-яка передвиборна програма дає уявлення про те, яким є політичний світогляд кандидата (його команди), що він являє собою як політик, яких ідей він дотримується. По-друге, на які суспільні верстви збирається спиратися цей кандидат, на які групи виборців він орієнтується, голоси яких виборців хоче він залучати в період виборчої кампанії. Третє — як він бачить взагалі пріоритети економічної політики держави.

Для представників аграрного бізнесу, людей, які пов’язані з аграрною індустрією, з селом як частиною суспільства важливі такі питання: чи цікавлять політика селяни як окрема соціальна і електоральна група? Чи збирається він до них звертатися з якимось спеціальними посланнями? Чи визнають кандидати аграрний сектор як важливу складову подальшого розвитку вітчизняної економіки? Тобто, яке місце займає аграрна політика в наборі пріоритетів економічної політики загалом?

Як відомо, усього претендентів — вісімнадцять. Хоча очікувалося набагато більше. Дехто прогнозував навіть, що буде понад півсотні. Але достатньо висока сума, яку потрібно було внести для участі у виборчих перегонах — 2,5 мільйона гривен, обмежила їх кількість.

Навіть серед цього не дуже великого числа кандидатів у Президенти, з’ясувалося, аж ніяк не всі бачать аграрну політику серед пріоритетних. Така парадоксальна картина: нібито всі знають і визнають, що Україна — аграрно-індустріальна держава, аграрний сектор — дуже важливий для нашої країни в усіх сенсах, проте тільки декілька учасників президентських перегонів виділяють аграрну політику та розвиток села серед головних пріоритетів своєї соціально-економічної політики, або приділяють цим питанням розділ, окремі пункти (окрему частину) своєї програми. У переліку тих претендентів В. Литвин, 

Ю. Тимошенко, А. Яценюк, С. Тігіпко, А. Гриценко, І. Богословська і Ю. Костенко. Як бачимо, менше половини кандидатів.

Більшість претендентів на посаду Президента України в своїх передвиборних програмах торкаються теми аграрної політики та соціального розвитку села, не виділяючи їх як пріоритет або як окрему частину своєї програми.

Треба звернутися до теми села, до теми аграрної політики — відзначають її і все, особливо не вдаючись в подробиці.

Деякі кандидати взагалі не згадують про аграрну політику та село в своїх передвиборних програмах. Є й такі. Навряд чи у цих кандидатів, зазначив Володимир Фесенко, є шанси не лише на перемогу, а навіть на серйозну боротьбу в першому турі виборів. І це, скоріше, претенденти, які беруть участь у виборах через власні політичні амбіції, або виконують суто технічні функції.

Якщо оцінювати ключові питання аграрної політики, яких торкаються кандидати на посаду Президента в програмах, то передусім слід проаналізувати, як на ці питання відповідають фаворити передвиборної кампанії. Спільне — і Янукович, і Тимошенко, а також ті кандидати, які змагатимуться за третє місце — у них головна увага приділяється фінансовому забезпеченню аграрної політики. Це зрозуміло і закономірно. Але на що саме звертають увагу фаворити? В. Янукович обіцяє своєчасну виплату державних дотацій вітчизняним сільгоспвиробникам та компенсацію відсотків за кредитами інвесторам сільгосппроектів. Ю. Тимошенко вважає своїм головним пріоритетом перехід від несистемного фінансування аграрного виробництва до повноцінного довгострокового кредитування під повний технологічний цикл, включаючи закупівлю сільгосптехніки. За пільгове кредитування сільськогосподарського виробника виступають також і деякі інші претенденти на Президентську посаду, зокрема В. Литвин, О. Тягнибок, Ю. Костенко.

Ю. Тимошенко особливого значення у своїй програмі також надає створенню розгалуженої мережі сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. Вона про це казала ще до виборів. Думається, така ідея їй особисто сподобалася. Чому? Можливо, вона в цьому побачила не лише політичні, а й певні економічні розрахунки для себе як Прем’єр-міністра і, можливо, майбутнього Президента.

Ю. Тимошенко, а також деякі інші кандидати — А. Яценюк, С. Тігіпко, 

А. Гриценко, І. Богословська — обіцяють сприяти просуванню продукції українських виробників на зовнішні ринки. Але конкретизації, як вони це робитимуть, не дають. Нині про це кандидати в Президенти, здається, і не думають, тому що є інші пріоритети. Але просування аграрної продукції — тема нині модна. Проте бачиться по-різному. Зокрема, А. Яценюк пропонує робити таке просування на зовнішні ринки разом з партнерами за Східноєвропейським проектом. Він приділяє цій темі достатньо багато уваги. А Східноєвропейський проект — це такий собі політично-економічний союз з нашими сусідами по пострадянському простору — Росією, Білоруссю, а також Казахстаном. Чи це вигідно, раціонально — тут уже вирішувати виборцям. З політичної точки зору не всім це подобається. Пріоритети і бачення громадян щодо подальшого геополітичного вектора держави відрізняються. Одні бачать такий вектор розвитку в об’єднаній Європі, інші — в союзі з Росією. Яценюк позиціонує себе як прихильник економічного союзу з пострадянськими сусідами. Така само позиція приблизно і у І. Богословської — вона взагалі виступає за створення зернового союзу з Росією та Казахстаном.

А. Яценюк, В. Литвин, С. Тігіпко також виступають за розвиток великотоварного сільського господарства. І тут питання цікаве. Ніхто не використовує, приміром, термін «колгоспи». Що саме мають вони на увазі під великотоварним сільським господарством — колективне господарство, приватне, великого власника приватного чи власника державного або колективного? Конкретизації ніхто із кандидатів не дає, але це питання. Як далі розвиватимуться відносини власності на селі?

Більшість кандидатів звертають увагу на земельне питання. Це також закономірно. Усі політики в нас зрозуміли, зазначив Володимир Фесенко, що земельне питання передусім має предметну, матеріальну ціну — на землі можна заробляти. І вони також усвідомлюють, що земельне питання торкається мільйонів людей. І це можна використовувати у боротьбі за голоси виборців. І можливо, саме тому окремі кандидати взагалі фактично ототожнюють аграрну політику з земельною політикою, а деякі кандидати більше уваги приділяють саме розв’язанню земельного питання (В. Ющенко, О. Мороз, С. Ратушняк, О. Пабат).

Що саме обіцяють?

В. Янукович — забезпечити юридичну гарантію захисту земельних паїв.

Ю. Тимошенко дає більш розлогу позицію цих питань: на її думку, земля сільгосппризначення належатиме тільки громадянам України, які живуть і працюють на ній. Річну орендну плату за сільськогосподарську землю буде законодавчо закріплено на рівні 10 відсотків її ринкової вартості. Всі державні акти на володіння присадибними ділянками будуть видані безоплатно протягом року. Щодо останньої тези — нині це одна з фішок Тимошенко, якою вона намагається залучити голоси людей, котрі живуть на землі. Інше питання — як така перспектива зреалізується на практиці і чи не виявиться це таким собі електоральним манком.

Вже зараз проглядаються елементи певного політичного популізму: адже мова про перспективи земельної реформи. Фактично йдеться, що сільськогосподарська земля не буде приватизуватися іноземними інвесторами. Прямо це не сказано, але фактично це виходить з логіки цих пропозицій.

Цікаво, два провідні кандидати — А. Яценюк і П. Симоненко — не мають програмної позиції щодо земельного питання. Чому — не зрозуміло. У Яценюка, можливо, — це також такий традиційний передвиборний прийом: якщо є конфліктне питання, краще його оминути. По аналогії з Віктором Ющенком, який і на парламентських виборах 2002 року, і на президентських 2004-го взагалі не торкався теми НАТО. Хоча є прихильником Євроатлантичної інтеграції. Можливо, Яценюк уникає питання земельної реформи, бо не хоче входити в конфлікт.

А от чому не дає позиції Симоненко — трохи дивно. Комуністи мають свою традиційну позицію щодо земельного питання. Пріоритет тут — державна власність. Але, ймовірно, це натяк на те: хтозна, можливо, комуністи можуть трохи гнучкіше підходити до цього питання у найближчому майбутньому. Це припущення, але показово, що комуністи чомусь обійшли земельне питання у передвиборній програмі свого кандидата.

Достатньо багато уваги земельному питанню у своїй передвиборній програмі приділяє В. Литвин: він виступає за ревізію всіх сільськогосподарських земель, усунення зловживань, скасування незаконних операцій купівлі-продажу (цікаво, яким буде механізм отакої ревізії?), притягнення до кримінальної відповідальності земельних шахраїв; надання на безоплатній основі документів про право власності на земельні ділянки; за державну реєстрацію орендарів земельних паїв та суворий державний контроль за розрахунками з орендодавцями. Виступає за створення Державного земельного банку; за можливість продажу земельних паїв виключно цьому банку. Варто зазначити, що тема створення Державного земельного банку дуже популярна. Тимошенко за це виступає, і ще декілька інших кандидатів. Литвин, можливо, серед інших претендентів найбільше уваги приділяє питанням і аграрної, і земельної політики. Зрозуміло чому: якраз у Литвина мешканці села — одна з його цільових груп. І він розраховує, що його позиція із земельних питань буде позитивно сприйнята сільськими виборцями.

Прозорі операції на земельному ринку країни обіцяє і С. Тігіпко. Обіцяє повернути землю людям. Звісно, це нагадує гасло ще 1917 року. І трохи дивно таке чути від достатньо ліберального політика. Але це, наголосив Володимир Фесенко, якраз сутність політики: треба казати популярні тези. Тігіпко, можливо, один з небагатьох кандидатів, пропонує конкретні законопроекти — звичайно, він їх просто називає, але це дає уявлення про те, що він може робити, коли стане якщо не Президентом, то Прем’єр-міністром. Він каже, що домагатиметься ухвалення пакета законів «Про ринок земель в Україні», «Про державний земельний кадастр», «Про державний Земельний банк» та низки інших. Центральним елементом ринкової інфраструктури, на думку Тігіпка, має стати Земельний банк. Ця установа буде державним агентом на ринку землі, і через нього проводитимуться всі операції з землею. Згадування Земельного банку в цьому сенсі дає підстави думати, що судячи з усього, експерти команд різних кандидатів на посаду Президента, швидше за все, робитимуть ставку на інструментарій банківський. Зокрема, на створення такого  елементу інфраструктури, як Земельний банк.

У О. Тягнибока дуже проста теза — «Заборона торгівлі землею сільськогосподарського призначення». Також показово. Правий політик, у нас прийнято вважати: праві — це ліберали, або консерватори. Але відома закономірність політична: крайні праві за позиціями соціально-економічними дуже схожі на лівих. У цьому разі це проявляється дуже чітко: заборона торгівлі.

А. Гриценко виступає за те, що «Всю землю України буде розмежовано між територіальними громадами. Це збільшить прямі надходження до сільських бюджетів». Теза не конкретизується, проте це так чи інакше може бути пов’язано або виступати як складова аграрно-територіальної реформи. Тобто дуже непросте і суперечливе питання. Ставлення у суспільстві до цього різне.

О. Мороз, як і Литвин, орієнтується на сільських виборців, також приділяє достатньо уваги саме земельному питанню: на його думку, «українська земля сільськогосподарського призначення ... має бути винятково власністю українського народу (суто соціалістична позиція. — Авт.). У зв’язку з цим ринок землі в Україні повинен обмежуватися викупом державою у громадян актів на земельні ділянки і передачею цих ділянок в оренду селянам, кооперативам, фермерам, інвестиційним компаніям (тобто купівля-продаж землі лише через державні установи. — Авт.). Вторинного ринку землі не буде! ... Інструментом для забезпечення такого стану земельних відносин має бути Державний земельний банк», — кандидат зазначає, проект закону про такий банк у нього є.

Ю. Костенко обіцяє створити земельний кадастр та відкритий реєстр прав власності на землю та інші об’єкти нерухомості.

І наостанок. Хоча б які «солодкі» були передвиборні обіцянки кандидатів на посаду Президента щодо аграрної політики, є ще одна перешкода на шляху втілення їх у життя. Реалізація ускладнена важкими економічними умовами посткризового розвитку країни.