Не було б економії, та криза підштовхнула

Принцип роботи гідросайзера простий, але ефективний. Уперше в Україні одразу дві такі установки були задіяні на Авдієвському коксохімічному заводі ще в 2001 році, в 2008-му він з’явився на ДЗФ «Самсонівська» і лише місяць працює на гірничо-збагачувальній фабриці «Краснолучська» у Луганській області.

Всі минулі роки дрібна фракція вугілля, після проведеного збагачення, з території фабрики «Краснолучська» відправлялася у відстійники й накопичувалася там роками, отруюючи довкілля. По суті, сировина пропадала, оскільки технологія з її переробки не використовувалася. Така ситуація тривала доти, доки на ДЗФ не прийшов ефективний власник, який насамперед став прораховувати перспективу збагачувального виробництва, вести ощадливішу політику. У чомусь і криза підштовхнула. Сьогодні, наприклад, багато металургійних заводів і інші підприємства переходять на пиловугільне паливо. По-перше, це дешевше, по-друге, не виникає проблем при перебоях із газом. Керівники ЗАТ ДЗФ «Краснолучська» орієнтувалися на такий попит, а, крім того, по-хазяйськи прорахували можливі фінансові активи після встановлення нового обладнання. Йшлося про гідросайзер — принципово нову технологію в системі вуглезбагачення, що дає змогу переробляти дрібну фракцію вугілля, а не відправляти її в шламовідстійники. Використовувані водні сепаратори, які виготовляються в Україні, Росії й колишньому СНД, не настільки ефективні, як гідросайзер.

— Але тут виникло запитання: а чи впорається англійська установка з антрацитом? — розповідає директор спільного україно-британського підприємства «Індастріал Сістемз» Олександр Логачев. — Скептиків було багато. Адже на Авдієвському коксохімзаводі й на фабриці «Самсонівській» гідросайзер працював із коксівним вугіллям, а в нас — антрацит. Але ми переконалися, що з антрацитом устаткування справляється так само успішно, як і з іншими видами вугілля. У принципі різниці немає. Результат хороший — виловлює фракцію від нуля до двох-трьох міліметрів. Презентація гідросайзера відбулася 30 листопада.

Перед його установкою на «Краснолучській» проводилися розрахунки й маркетингові підрахунки, у який строк він окупиться. З усіма витратами й перевезеннями він себе окупить місяців за вісім, може, і за півроку. Усе залежатиме від завантаженості фабрики. Маю зазначити, що за допомогою гідросайзера ми повністю замикаємо цикл переробки вугілля. Він обробляє близько ста тонн палива на годину. Шламовідстійники поки що не чіпатимемо, але дійде й до них.

Гідросайзер, установлений на «Краснолучській», розробила британська компанія «MEP Ltd». Але повністю завозити все устаткування в країну — це великі гроші. Тому було прийнято таке рішення: щоб скоротити витрати, основну частину гідросайзера за англійською ліцензією робитиме завод «Лисмаш», шефмонтаж і технічна підтримка здійснюватимуться спільним україно-британським підприємством «Індастріал Сістемз». Технічно тут складна тільки електроніка. Все інше виявилося по зубах. В 2008 році англійська компанія домовилася з українським підприємством про просування й поширення гідросайзерів в Україні й інших країнах СНД.

З огляду на те, що за цією технологією збагачення можна додатково на рік одержати до 150000 тонн вугілля, які були б втрачені спіральними сепараторами, нові установки повинні мати більший попит.