За фасадом архітектурних шедеврів

Старі будинки беззахисні, як і старі люди. Це особливо відчувається в історичній частині Луцька. Блиск одного з найкрасивіших замків Європи тут затьмарюється руїнами розташованих поруч споруд.

Прогулюючись вузенькими вуличками старого Луцька, обов’язково вийдеш на Плитницю. Вона притулилася до замку Любарта з півдня: починаючись біля його В’їзної вежі і закінчуючись біля Стирової. Сама назва вулиці повертає в давнину, коли на острові Луцьк, у дерев’яній фортеці — попередниці нинішнього замку Любарта, в ХІІ столітті почали зводити мурований храм Іоанна Богослова. Тут складали привезену для нього цеглу. Потім, у XІV столітті, великий литовський князь Любарт, з роду Гедимінів, почав будувати на цьому пагорбі величний замок. Та попри солідний вік Плитниці, екскурсоводи не поспішають вести на неї туристів. Хіба що до розташованого майже впритул до В’їзної вежі найпрестижнішого в місті ресторану «Корона Вітовта». Там — шик і блиск. Далі — зась. За десяток метрів у глибину вулиці віє духом запустіння. Будинок № 5, що з рестораном поруч, вже й не житло — розвалюха. А садок біля нього — хащі і звалище сміття. Шедевром архітектури цей будинок ніколи не був, це хата небагатого міщанина. А ось наступний, № 7, — пам’ятка. Вперше згадується 1789 року в описі Луцького замку — як дворик велятинського старости Єловицького. Жили в ньому різні шановані в Луцьку люди. На початку минулого століття мешкав з родиною Мартинович, який 1919 року очолював Луцький магістрат. До війни тут була казарма охоронців тюрми, по війні — дитяча стоматполіклініка. Тепер — пустка і напівруїна. Цікаво лиш для бродяг.

З іншої, північної, сторони до В’їзної вежі майже впритул стоять будинки № 21 і № 23 по вулиці Кафедральній. Перший з них довго вважався одним із трьох будинків, де в ХІХ столітті жила Леся Українка. Потім цю версію відкинули (може, й передчасно). Однак, як вважає автор книги «Вулиці і майдани Луцька» Вальдемар П’ясецький, будинок становив чималий інтерес як зразок типового для Луцька так званого шляхетського дому. На жаль — «був», бо крім звалища напівзотлілих дерев’яних брусів на відомому ще з княжих часів дворищі, власником якого в XVІ столітті був сам князь Костянтин Острозький, нічого не залишилося.

Будинок № 23, або, як часто його називають, будинок Пузини, історики ідентифікують XІV-XVІ cтоліттями. Це найстаріша житлова споруда Луцька. Більшість дослідників вважає, що виріс він на місці оборонної вежі колишнього Окольного замку — другої лінії оборони старовинного Луцька. Одна стіна цього будинку — елемент фортечного муру. Вона викладена з тієї ж цегли, що і замок Любарта, від В’їзної вежі якого будинок відділяють кілька десятків метрів. Здавалось би, ця споруда мала б стати предметом гордості лучан. Так би й було, якби не ганебний стан будинку Пузини, особливо з тильного боку, де на видноті примостилося три дерев’яні вбиральні. Споруда давно потребує капремонту та реставрації, інакше просто перетвориться на руїну.

Звалищем стало пустирище на вулиці Драгоманова, поблизу площі Ринок. Звідсіля до відомого всій Україні будинку Косачів з відомою «Лесиною вітальнею» — менше сотні метрів, до красеня-костьолу святих Петра і Павла — теж рукою подати.

Беру інтерв’ю в директора Луцького історико-культурного заповідника Тараса Рабана — архітектора за фахом.

— Тарасе Веніаміновичу, від прогулянки старим містом враження двояке. Захоплення викликає прекрасний стан замку Любарта, костьолу святих Петра і Павла, Покровської та Хрестовоздвиженської церков, колишньої лютеранської кірхи, будинку Косачів, вулиці Данила Братковського, музею-аптеки... І поруч — руїни старовини і звалища. Маю на увазі будинки №№ 5 та 7 на Плитниці, №№ 21 та 23 на Кафедральній, пустир на вулиці Драгоманова поблизу площі Ринок. Як так могло статися?

— Всі ці будинки приватні. І їх стан залежить від власників. Приміром, у будинку № 23 на Кафедральній живе чотири сім’ї. Люди небагаті. Відреставрувати будинок за власний кошт не можуть. Коли ж у 2006 році ми запропонували це зробити за рахунок держави, виставили умову: ви нам — нові квартири, ми вам — дозвіл на реставрацію. Коштів не знайшлося. Згодом, опам’ятавшись, вони пристали на наші умови, але рік закінчився, а з ним і державне фінансування. Ще один шанс у них з’явився, коли інвестор придбав поруч будинок № 21 і запланував там спорудити готель у стилі ретро. Щоб сусідня споруда не псувала виду на замок, вирішив викупити і її, запропонував мешканцям взамін чотири нові квартири. Але! У когось теща в квартирі прописана, у когось діти. Давайте і їм житло. Інвестор не захотів. Так і залишилися біля розбитого корита. Самим, на жаль, бракує елементарної культури, навіть щоб двір підтримувати в належному стані.

Подібна історія і з будинком № 5 на Плитниці. Одна сім’я там пристала на пропозицію міськради і вже понад десять літ живе в облаштованій квартирі, інша ж не могла скласти собі ціни й досі мерзне у розвалюсі. Шкода людей, але вони самі створили собі таку долю. Тепер маємо таку ганьбу поблизу замку.

У пустирища на вулиці Драгоманова теж є власник. Не знаю, який за рахунком. Шкода, збанкрутував перший інвестор, який багато зробив для розчищення та консервації старих підвалів, хотів спорудити тут мікрорайон зі стилізованими під середньовіччя будинками. Інвестор, який володіє сьогодні цією ділянкою, теж має амбітні плани. Будемо сподіватися, він їх втілить у життя.

На жаль, час і війни, особливо Друга світова, не пошкодували багатьох пам’яток архітектури старого Луцька. За останні два десятиріччя в історичній частині міста на місті пустирищ і малопримітних хатинок повоєнної пори споруджено кілька прекрасних будівель, які відповідають духу середньовічного міста. У керівництва заповідника є й інші не менш цікаві наміри. Однак здійснити їх можна буде лише у співпраці з міською радою та її керівником Богданом Шибою. Хотілося б, щоб міський голова, який за фахом — архітектор, пройнявся ідеєю відродження і збереження історичного ядра древнього Луцька. Читачам же обіцяємо повернутися до цієї теми наступного року.

На знімках ресторан «Корона Вітовта» — один з найпрестижніших у Луцьку; фасад будинку № 23 на вулиці Кафедральній (будинок Пузини); будинок № 21 на вулиці Кафедральній (колишній шляхетський будинок).