Напевне, в усякій роботі є свої казуси, трапляються вони і в журналістській практиці. Ця історія не вигадка: вона з життя. Це яскравий приклад того, яким вагомим може бути газетне слово.На фініші перебудови у села прийшло лихо: поля заростали бур’янами, пального не вистачало, грошей не було — процвітав бартер. Щоб колективна рілля не гуляла, керівники господарств викручувались, як могли.
І от одного разу вранці до редакції обласної газети зателефонували з найвіддаленішого району: є гарна новина! Мешканці одного з сіл, розуміючи важливість посівної кампанії, молоко з приватних садиб обміняли на солярку, і таким чином було засіяно поля.
Журналіст, узявши інформацію на олівець, рушив у відрядження і свою статтю про подвиг селян побачив уже в газеті. А тут треба сказати, що в ті часи в редакціях комп’ютерів не було: усе робилось на друкарських машинках. Кинувши погляд на закарлюки, віртуозна друкарка слово «солярка» прочитала як «семёрка», а оскільки філфак закінчила на відмінно, «новояз» узяла в лапки.
Досвідчений літературний редактор, зачудувавшись кричущою безграмотністю, «семёрку» закреслив і виправив на «сімку». Черговий по номеру, заступник головного редактора, який терпіти не міг лапок, для «сімки» знайшов більш людяний аналог — «новенький легковик».
Інформація стала бомбою вже наступного ранку. Редакційні телефони розривалися: обурені селяни з віддаленого району вимагали покарати голову. Просили розкритикувати негідника по повній програмі: вони молоко здавали на солярку, а він легковика прикупив! На редакційній планірці стали шукати винних. На жаль, зловмисників не виявилося...
Довідавшись, яким чином солярка перетворилася на новий легковик, обурення людей перейшло в дружний сміх. Щиро сміявся і голова. Але цей випадок змусив нас ставитися до газетного слова вимогливіше.
