Перед Новим роком у Черкаському обласному муздрамтеатрі ім. Тараса Шевченка зіграли прем’єру комічної опери «Циганський барон» Йоганна Штрауса-сина. Це міжнародний проект: продюсер від України — Сергій Проскурня, а його зарубіжний партнер — Здіслав Супєж, що представляє Міжнародний фонд оперних постановок. В середині січня виставу повезуть за кордон, показуватимуть в Нідерландах і Бельгії, а на День театру, 27 березня, поновлять на черкаській сцені.
У біографіях більшості хороших композиторів, які писали опери, часто можна зустріти такий пасаж: «був дуже вимогливим до лібретистів». Але то не про геніального Штрауса-молодшого — цей писав музику на будь-який текст, що б не пропонували. Саме тому його оперети — суміш блискучих арій, ансамблів, хорів та сюжету, якого не здатна переказати жодна людина на цьому світі. А професійні драматурги кажуть про них дуже просто: «повний дурдом». Щось із цим зробити намагалися не лише радянські функціонери від культури — спроби «переписати» Штрауса були навіть на батьківщині композитора або дати змогу публіці нарешті зрозуміти, що саме відбувається на сцені.
Український продюсер вистави Сергій Проскурня опинився в ситуації Штрауса, коли практично з нічого треба зробити все. За основу — вперше в Україні! — взяли оригінальну партитуру. Виконавців для міжнародного проекту збирали звідусіль. Вокалістів головних партій з хорошими голосами та ще кращою німецькою вимовою знайшли в Австрії, Німеччині та Нідерландах. Черкаси забезпечили хор, балет та оркестр, з якими працювали голландські режисер Марк Крон та диригент Пітер Кокс. Обом постановникам трохи за п’ятдесят і відчувається, що свою справу вони можуть робити із заплющеними очима.
Мені пощастило бачити генеральну репетицію вистави, на яку диригент прилетів буквально за годину до її початку, а Дітер Гоффінг (виконавець ролі Омоная), такого собі «бога з машини», встиг якраз на другу дію. Оркестр маленький, ріденький, більшість музикантів ледве витягують власні партії. Актори бояться піднятися на другий поверх бутафорного будинку, бо погано закріплена драбина от-от зламається. За мірками наших стаціонарних театрів — абсолютна катастрофа! А тут — блискуча, легка і весела вистава. Бо видатний авантюрист Сергій Проскурня точно знає: в мистецтві, як, власне, і в житті, розумна хитрість та вміння обійти гострі кути важать більше, аніж наполегливе і занадто чесне крокування утоптаним шляхом.
Навіть якщо знаєш німецьку, дуже важко зрозуміти, що, де і чому відбувається на сцені: хтось шукає наречену, а знаходить загублену дружину, а ще комусь уві сні відкривається місце, де заховано скарб. Оттокар — це син гувернантки доньки свинаря. Звучить це дуже поетично, але зрозуміти і тим більше запам’ятати таке — неможливо. Здається, що сюжет «Циганського барона» навмисно заплутаний настільки, щоб глядач взагалі забув про нього, слухав чудесні арії і насолоджувався дотепністю простих побутових замальовок, у яких циганський хор схожий на компанію наших бомжів (художник по костюмах — Марріт ван дер Бюргт), а величезні, несправжні і навмисне сильно перебільшені свинячі окороки, шматки торта та злитки золота літають по сцені з рук у руки, та в кінці кінців, як заведено, виявляється, що навіть щастя опереткових героїв не в окороках.
Найпростіше це прочитується в декораціях, виготовлених за ескізами німецько-нідерландського сценографа Карела Шпанхака. Усю першу дію та початок другої фасади будинків багатого свинаря Зупана (ліворуч) та циганки-злидарки Чіпри (праворуч) — підозрілого зелено-коричневого кольору. А як тільки особисте щастя героїв починає налагоджуватися, обидві «стіни» обертаються своїм зворотнім, жовтогарячим боком, і ті самі декорації із занадто реалістичних перетворюються майже на казкові.
Проте справжня казка — це виконавці головних ролей. Найкращий з усіх — блискучий комічний баритон Берт Шімхоффер (свинар Зупан). Але й решта —- Андреас Шагерл (Барінкай, той самий циганський барон), Крістіна Хосрові (молода циганка Саффі, з якою Барінкай одружується), Ріта-Люція Шнайдер (Чіпра, стара мати Саффі), Свеа Йонсен (Арсена, донька свинаря), Стан Ламбрегтс (інспектор з купами паперів Карнеро), Даніела Бюйк (Мірабелла, гувернантка Арсени) — не просто чудові співаки, але й темпераментні, позбавлені опереткових штампів актори, для яких у «Циганському бароні» важливо не «красу голосу продемонструвати», а зробити публіку щасливою.