Пляму на шпалерах закрив... Айвазовський

Полювання на шедеври — справа ризикована. Тому що меркантильна любов до мистецтва завжди підпадала під низку статей Кримінального кодексу. Але якщо полювання оголошували добродії при посадах і краватках, закон дивним чином виявлявся на їхньому боці.

Не випадково практику прикрашати «державні органи» творами мистецтва з наших музеїв вважали нормою. Побувавши у високих кабінетах, далеко не всі полотна поверталися назад...

Усім відомий скандал, що розгорівся навколо викрадення 21 шедевра з Уманського краєзнавчого музею. У крадіжці обвинувачують його колишнього директора, колишнього начальника одного з райуправлінь міліції, екс-капітана СБУ й колишнього директора Ямпільського водоканалу. Попросивши в оренду шедеври Глущенка, Яблонської та інших майстрів, злочинці замінили оригінали копіями. Справа дійшла до суду, але повернути вдалося лише частину поцупленого. До речі, одне з украдених полотен — «Зимове сонце» Миколи Глущенка — тоді «засвітилося» в Києві, в Українському домі. Його виставили на продаж на Великому антикварному салоні — за 750 тисяч гривень.

...Оскільки ті само особи були замішані у крадіжці з Музею образотворчого мистецтва міста Ямполя, обидві справи об’єднали в одну. Всі знайдені картини — й місцеві, й ямпільські — до завершення суду вартові порядку передали на зберігання уманським музейникам.

— Саме відтоді я не можу спати спокійно, — скаржиться виконуючий обов’язки директора краєзнавчого музею Юрій Торгало. — Справа про розкрадання картин слухається в суді ось уже більш як два роки.

У його столичних колег настрій не ліпший, адже мода позичати музейні цінності для прикрашання високих кабінетів прийшла в глибинку з Києва. До того ж найбільші й далеко не бідні цінителі мистецтва сидять на Хрещатику.

Так, у кабінеті секретаря Київради Олеся Довгого висить робота Олександра Хвостенка-Хвостова «Площа Богдана Хмельницького. Зимовий пейзаж» (1954 р.) із фондів Музею історії Києва.

— Це полотно видавали не в Київраду, а в КМДА, — розповідає головний хранитель музею Людмила Сургай. — Але, як бачите, картини перетасовують, переносять із кабінету в кабінет, не ставлячи нікого до відома. А всі наші листи з проханням повернути їх або хоча б як належить скласти договір оренди, залишаються без відповіді. Загалом для оздоблення приміщень КМДА з Музею історії Києва було видано 17 полотен: частину — в 1992—1994 роках, решту — в 2006-му . Тринадцять нам так і не віддали, зокрема й кілька робіт Сергія Шишка.

Музейники категорично проти будь-якої безплатної оренди, тим паче що установи культури сьогодні у злиднях, а деякі ще й «без певного місця проживання»... Відтоді, як Музей історії Києва «попросили» із Кловського палацу, де нині розташовується Верховний Суд, його тимчасово розквартирували на четвертому поверсі Українського дому. «У нас є виставковий зал, але левова частина безцінних експонатів змушена «жити» в ящиках, складених у шість-сім поверхів, — каже Людмила Сургай. — Зберігати живопис у таких умовах не можна. І це нам ще пощастило, оскільки в Українському домі підтримується постійний температурно-вологісний режим».

Охороняти художні цінності має Державна служба охорони Міністерства внутрішніх справ. Коли цього року Київська міськдержадміністрація заборгувала вартовим порядку значну суму, ДСО просто відкликала своїх співробітників з декількох установ культури. У тому числі з Київського музею Російського мистецтва.

— Тим самим вони порушили щонайменше один указ Президента і дві постанови Кабміну. Але цього не помітили ані прокуратура, ані міліція! — дивується його директор Юрій Вакуленко. — Нині у нас з охороною все в порядку, але борги перед ДСО знову зростають — під кінець року, думаю, вийдемо на суму в 100 тисяч гривень.

Нещодавно до закону про музеї було внесено зміни: фінансування охоронних заходів перейшло в розряд захищених статей бюджету. «Спочатку ми зраділи, але потім помітили застереження — нововведення стосується винятково музеїв держпідпорядкування, — каже Юрій Вакуленко. — Ось так у нас ставляться до культури... Дійшло до того, що наприкінці року міськказначейство без усіляких на те підстав заморозило рахунки Київського музею російського мистецтва. Тепер ми не можемо скористатися навіть тими коштами, які заробили самі».

Але, незважаючи на підступи чиновників, музею вдалося повернути до своїх фондів всі твори мистецтва, видані в тимчасову оренду.

— Хоча за них теж довелося поборотися, — згадує Юрій Вакуленко. — Протягом 20 років два десятки наших шедеврів прикрашали Маріїнський палац. Частину робіт із музейної експозиції забрали в радянські часи, частину — в 1995 році за наказом Мінкультури. Коли строк оренди минув, Державне управління справами, — горезвісна ДУСя, — відмовилося їх повертати. Там були Шишкін, Левітан, Васнєцов... Проте ми все до крихти повернули в музей. Останнім, близько двох років тому, забрали «Волгу біля Жигулівських гір» Айвазовского. Це велике полотно з палацу ніяк не хотіли відпускати. Казали, їм нема чим закрити пляму, що утворилася під Айвазовским, — на тлі вигорілих шпалер.