Наприкінці 80-х на велике національне полювання вийшла вся країна. Полювали на все: продукти, одяг, батарейки, лампочки... І раділи кожному трофею. Особливий ажіотаж починався за кілька місяців до Нового року. Шукав «Московську», а знайшов «Шахтарську»? Згодиться й така. Шукав сметану, а знайшов масло? Ще краще. Отож на святковому столі буде не сметанник, а «Наполеон»!
Я на своє перше полювання вийшла в червоний день календаря. Нас, десятикласників, за традицією вирішили звозити на святкування Великого Жовтня до Білокам’яної. Пакуючи валізи, батьки складали список, що привезти з Москви. Моє завдання було лаконічне: будь-що до новорічного столу.
Але чи досвіду забракло, чи відвернулася мисливська фортуна, та завдання я провалила.
До від’їзду залишався один день, а у моїй валізі лежало тільки чотири консерви салаки, про яку московська продавчиня сказала, що це нічим не гірше за шпроти. І ось коли московські канікули добігли кінця і в екскурсійних планах залишився тільки Мавзолей, до нас підійшла вчителька і, ніяковіючи, попросила: «Дівчата, ви вже дорослі. Зрозумійте мене правильно. Наші викладачі дали мені замовлення: привезти з Москви презервативи. У сусідній аптеці є, але дають тільки по 10 штук в одні руки. Як мені їх розділити? Навіть по одному не вистачить. Якщо ви можете...»
Ми, звичайно, змогли. В одну мить ми виросли у власних очах від шалено відповідальної місії, яку було на нас покладено. І дружним строєм пішли до аптеки. Аптекарка позирала на нас із цікавістю, вряди-годи зиркаючи на непевну особу, що стоїть біля входу в аптеку і збирає презервативи.
Коли трофеї було здано, настала і наша зоряна година. «Дівчата, у сусідньому гастрономі дають шампанське. Червоне, «Артемівське». По дві пляшки в одні руки. Ходімо я вас проведу. І постою поруч. Про всяк випадок».
Про всяк випадок ми позичили у вчительки косметику і нашвидкуруч домалювали собі кілька років. Потім з трофеями у кожній руці пробиралися до спортивного залу московської школи, де стояли наші розкладачки. Вчителька йшла попереду, перевіряючи дорогу. Стояла на шухері, поки ми ховали шампанське у валізи, уявляючи, як зрадіють батьки, бо цей Новий рік точно буде з шампанським. А потім — знову нашвидкуруч — змивали косметику, бо на нас чекав Мавзолей. Але ту чергу нам вистояти так і не пощастило.
