Для початку просте запитання. На перший погляд, навіть риторичне. Для чого нам потрібні прокурори, слідчі, судді та інша «обтяжлива ноша» для держбюджету? А як же інакше, здивується більшість із нас, без них не обходиться жодне суспільство. Однак наша історія підказує іншу, альтернативну, відповідь: можна спокійно звільняти всіх — від перших осіб до прибиральниць. Зі слідством і правосуддям легко впорається «паранормальна трійка» — екстрасенс, мольфар і ясновидець...

На каналі СТБ є така передача «Слідство ведуть екстрасенси». Хай би собі й вели — чим тільки глядача не приваблюють, якби ці самопроголошені слідчі не видавали свої візії за істину в останній інстанції, а автори програми, поширюючи їхні «вердикти» в ефірі, дбали не тільки про рейтинг, а й про дотримання елементарних законів. Вірити чи не вірити всій оцій, як каже колега, «чуді» — особиста справа кожного, але ліпити сенсації, спекулюючи долями конкретних людей — все одно, що займатися інформаційним кілерством.

Драма в Бескидах без крапки над «і»

Для прикладу — одна з передач, якій передувала трагедія п’ятирічної давності. Свого часу про неї розповідали ЗМІ, докладно описуючи обставини «драми в Бескидах». Теплого липневого вечора 2009 року на Івано-Франківщині, поблизу гірської річки Мізуньки, відпочивала компанія молодих людей: Василь Кощинець (прізвище відоме ще з тих публікацій) з вагітною дружиною Олесею та троюрідною сестрою Іванкою і товариш Олег Тишківський з дружиною Наталею. Шашлики, козацька каша, багаття, розмови... Все, як завжди.

В темряві почули шум двигуна. Втомлена Олеся з Наталею в цей час сиділи в салоні автомобіля. «Ми побачили, що до нас наближається машина, — розповідав Василь, — я ще тоді вголос зауважив, що це, напевно, браконьєри: крім фар, потужний прожектор бив у всі сторони, освітлюючи місцевість. Нас було видно: горіло багаття і на жердині висів ліхтар. Метрів за вісімдесят машина зупинилася, а ми потрапили в смугу світла від прожектора. Інтуїтивно відчувши небезпеку, крикнув Іванці та Олегові: «Лягайте!» Гримнув постріл, і щось просвистіло над головою...»

Це «щось» обірвало молоде життя Іванки Гошовської. Шротина потрапила їй у голову: всі зусилля лікарів виявилися марними... Почалося слідство. Встановлено, що постріл було здійснено з відстані щонайменше 74 метри, начебто знаходилися і свідки, котрі бачили, як невідомий «УАЗ» роз’їжджав того вечора околицями села. Спочатку подружжя Кощинців і Тишківських проходили у справі як свідки. Всі четверо пройшли перевірку на «детекторі брехні», а Василь та Олеся ще й добровільно зголосилися на комплексну психологічну експертизу для визначення правдивості їхніх свідчень. Та згодом справа різко хитнулася на 180 градусів. Василю Кощинцеві статус свідка обміняли на статус підозрюваного: начебто саме він, «керуючись умислом на вчинення умисного вбивства, який виник раптово на ґрунті особистих неприязних відносин, унаслідок конфлікту... здійснив постріл в Гошовську».

Ми не заглиблюватимемося у деталі досудового слідства, причини та мотиви такої кардинальної зміни у визначені ролі одного з учасників «драми в Бескидах». Це окрема історія, і ми неодмінно поговоримо про неї після закінчення, сподіваємося, чесного й об’єктивного розслідування справи та оголошення вироку суду.

Спекуляція на трагедії: видовище безвідповідальності й цинізму

А зараз повернімося до передачі СТБ, де не сушили собі голови марудним чеканням на судовий вердикт, а роботу слідчих доручили майстрам «окультних послуг». Так, наче викликали відремонтувати кран сантехніка за оголошенням.

Біль приголомшених горем батьків (Іванку з раннього дитинства виховував вітчим, добрий і чуйний чоловік, який замінив їй померлого батька) час не лікує. Єдину доньку, красуню і розумницю, постріл убивці відправив в те потойбіччя, з якого немає вороття. І неймовірно гірко жити без неї чи, точніше, доживати в надії, що колись їхні душі неодмінно знову зустрінуться. Принаймні так запевняє віра. І екстрасенси?

Звичайно, справа батьків відвідувати храм і паралельно кликати на допомогу тих, кого, м’яко кажучи, не вітає церква, хоча «покликані» підкреслено демонструють через зовнішні атрибути свої «контакти» з Небесним Отцем. Хрест, свячена вода, молитва — все це священики називають окозамилюванням і застерігають своїх парафіян від зв’язків із різноманітними лжепророками та цілителями невідомого походження. Тут, як каже народна мудрість, або Богові  свічка, або чортові  кочерга. Хоча, знову-таки, це — вибір батьків: вдаватися їм до послуг екстрасенсів чи ні. Але привселюдно, під камеру, копирсатися в їхньому горі заради сумнівних висновків нетрадиційних «слідчих» — це вже проблема моральності тих, хто потішає невибагливу публіку телевізійною мішурою.

Було б дуже смішно, якби не йшлося про смерть молодої жінки в цій історії і сотні трагедій в інших програмах «слідства», спостерігати за пасами і закоченими очима екзальтованих «посланців Космосу» (як, з’ясувалося, ще й переможниць у якихось там «битвах екстрасенсів»), з якими вони напускали туману перед бідолашними матір’ю і батьком Іванки. «Я бачу, що вона мертва», — загробним тоном провістила екстрасенс Ольга Калінова, проводячи руками по фотографії Іванки (звичайно, цього факту вона не знала, виїжджаючи на замовлення в Прикарпаття?). А потім до чудернацьких пасів приєдналася ще одна панійка — «знаменита мольфарка» Магдалена Мочіовські. І почалося...

Кілька місяців тому на замовлення російського телебачення вбивць Сашка Білого також шукали з допомогою «чуді». Варто було тоді розлити молоко довкола могили, як дух Музичка з головою викрив своїх душогубів, просто в руслі Кремля.

У мольфарки, мабуть, сучасніший метод — подвійної дії: освячені в церкві (?) сіль і мак. Вони не тільки допомогли встановити істину, а й розкрили побіжний сюжет — любовний. Василь був нестямно закоханий у свою троюрідну сестру, підказали невидимі простим смертним знаки мольфарці. Це — раз. Два — нехтував вагітну дружину. І недаремно: Олеся не ті квіти пришпилила до весільної сукні. Маки «сигналізували, що нареченою має бути не вона, а інша». Якийсь вставлений у сюжет специфічного виду чоловічок підтвердив, що Кощинці разом не живуть, як тільки вагітна на восьмому місяці Олеся через півроку (!) народила, вони розійшлися. І третій, найважливіший, доказ: Іванка родичеві відмовила, і він, наче в дешевій драмі, вигукнув: «Так не діставайся ти нікому!..» Ще не завіса, просто кінець першої дії...

А далі — висновок: у двоюрідного брата Миколи мотивів для вбивства не було. Тому... вбив Василь Кощинець. Логічно, адже мотив підказали ще в попередній дії: те, що слідчий делікатно визначив як «раптові особисті неприязні відносини внаслідок конфлікту», виявилося шаленим гнівом на Іванку за відмову у «приязних стосунках» (на очах вагітної дружини, в яку, до речі, також могла б поцілити картеч і з такої близької віддалі взагалі відірвати голову). Щоправда, для помсти в дусі Отелло Василеві треба було пробігти десять кілометрів по рушницю, ще десять миттєво, наче й сам мав паранормальні здібності, здолати назад, щоб поквитатися за «розтоптане кохання»... Жах!

І моторошний фінал: викликають Іванчин дух, аби він «затвердив» вердикт. Той, що дві панійки винесли... іменем солі й маку. «Підкажи, хто тебе вбив» — і невидима рука водить палицею чародійки. У кадрі з’являється напис: «VASA». «Василь Кощинець», — пояснили необізнаним у латинській абетці. І ще раз повторили: «Вбив Василь Кощинець». Складається враження, що це й треба було довести: у набір маячні, тобто в «хід слідства», хитро вмонтовували вочевидь непаранормальні заготовки...

«Пошук» злочинців обертається втратою моральності

До «Голосу України» звернулася дружина Василя Кощинця, «розведена» на СТБ не просто з чоловіком і батьком свого сина, а з підступним «убивцею» родички. «Це неправда, — запевнила Олеся, — ми разом із Василем виховуємо синочка Богдана. Він справді даний нам Богом, адже картеч могла потрапити і в мій живіт...»

Авторка листа справедливо обурена передачею, у якій, м’яко кажучи, дивні особи без суду й слідства привселюдно оголошують свої химерні висновки, автори програми все це схвалюють без жодного сумніву, а марновірні глядачі розносять по всіх усюдах, по суті, плітки, травмуючи душі і близьких Василя, і вбитої Іванки. Напевно, до цього обурення приєднаються й ті, чию долю скалічили самовизнані магістри окультного бачення: на СТБ «затверджують вироки» з ширшим розмахом, ніж в офіційному правосудді. Чому на це ніхто не звертає уваги?

Олеся також дивується, навіщо нам величезний апарат слідчих і суддів, якщо екстрасенси можуть дослідити навіть невідповідність квітів на її сукні, і чому без дозволу полоскали в ефірі її приватне життя?

«Спочатку я, чоловік і наші друзі, — висловлює вона своє бачення причин появи «VASІ» в ефірі, — виступали як свідки. Однак наша активна участь на Майдані комусь не сподобалася. Шукали спосіб, як нас залякати. Особливо відзначився у цих зусиллях старший слідчий зі слідчого управління ГУ МВС у Львівській області, котрий займався цією справою — О. Ц. Впевнена, це його слід потоптався і «по солі, і по маку». До речі, непередбачений жодною нормою КПК України доказ — висновок екстрасенсів — цей кмітливий пан використовує як факт, що доводить вину Василя. Впевнена, це саме він обернув таємниці незавершеного слідства на «екстрасенсорні» властивості двох «колег»...

Психологи пояснюють віру людей у мольфарів, екстрасенсів, провидців та відьмаків довірливістю, замішаною на малограмотності. А одна з причин цієї пошесті — вакханалія безвідповідальної телевізійної і газетної пропаганди всілякої ахінеї. За здобуттям рейтингу забувають не лише про закони, а й про ту дуже делікатну матерію, про яку свого часу казав геніальний Альберт Ейнштейн: «У кінцевому рахунку основою всіх людських цінностей служить моральність». На жаль, цю цінність у сюжетах «слідства» не враховують.

Мал. Миколи КАПУСТИ.

Коментар юриста

Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цього принципу в Конституції закріплено положення про те, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Цими конституційними положеннями і мають керуватися автори програми та адміністратори телеканала, які готували і давали «добро» на трансляцію програми в ефірі. Нерозуміння важливості закріплених в Основному Законі положень призводить до порушення прав людини, інших правових норм, які розкривають сутність конституційних прав. Зокрема, ст. 296 Цивільного кодексу України (ЦКУ), яка забороняє використовувати ім’я людини без її згоди, наприклад, як персонажа (дійової особи) телепрограми, або в разі, якщо цю людину затримано чи вона підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення. В останньому випадку використання (обнародування) імені людини може мати місце лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення чи, наприклад, в разі оголошення її у розшук.

Не можна також розголошувати і подробиці особистого життя людини, наприклад, щодо її сімейних стосунків або інших стосунків з приватними особами. Стаття 301 ЦКУ встановлює положення, за яким фізична особа сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб, а обставини особистого життя можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду, а також за згодою особи, обставини життя якої поширюють. Таке положення діє і стосовно поширення фотографій чи інших художніх творів, на яких зображено фізичну особу (ст. 308 ЦКУ), якщо людина не позувала авторові твору за гроші.

Захищати своє порушене право можна в різній спосіб: від звичайної скарги і вимоги притягнути до дисциплінарної відповідальності винних у порушенні прав особи до притягнення їх до цивільно-правової чи кримінальної відповідальності. Зокрема, людина має право вимагати спростування поширеної про неї негативної інформації,  відшкодування майнової і немайнової (моральної) шкоди, а в разі наявності ознак злочину (наприклад, завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину або розголошення даних оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування) вимагати притягнення винних до кримінальної відповідальності.

 

Сергій ДЕМСЬКИЙ.