Наче й латані дірки, та забули про ярки

У героїчні часи живемо. Куди не глянь — Україною правлять всі заслужені люди. І що більший кабінет, то людина гідніша. Аграрний сектор — не виняток.

Напередодні президентських виборів, тут, як то кажуть, нагорода знайшла героя. Віктор наш Андрійович подумав-подумав, як уміє, добре все зважив. А потім взяв та і вручив з панського плеча нинішньому міністрові агрополітики Ю. Мельнику звання Героя України. На честь, так би мовити, Дня працівників сільського господарства і «за особливі заслуги...». Чим не досягнення року? Не в моїх правилах добивати «лежачих», але все-таки хочеться запитати: які такі заслуги міністра на аграрній ниві побачив наш конституційний гарант? Можна, звичайно, у досягнення вписати: агропром, мовляв, — єдина галузь, яка нинішнього року аж до листопада показувала зростання виробництва. Тільки що отут героїчного, якщо народу вже дуже їсти хочеться? Хоча коли не вдаватися в проблеми АПК, а з погляду «лежачих» — логіка очевидна. Президент під вибори пішов на село шукати підтримку, і там узявся праворуч і ліворуч сіяти орденами й медалями. Безперечно, серед нагороджених є й гідні люди. Але здебільшого ті, хто проводить потрібну політику. Правильно розподіляє бюджетні кошти, правильно ділить землю. Причому щедрою рукою відзначено й колишніх. Тих, хто в минулі роки розподіляли й ділили, так би мовити, стояли з вигодою для себе біля джерел сільськогосподарського дерибана. Адже багато нинішніх соратників Ющенка давно зрозуміли — справа пахне гасом і настав час зливати воду. Про щось таке, напевно, здогадується й сам Віктор Андрійович. Тому народжує героїв і сіє ордени. Адже у сільському господарстві головне правило яке: «Що посієш, те й пожнеш». Це 17 січня незначні відсотки Віктора Андрійовича — не аргумент. А якщо сколотити партію з героїв, орденоносців і колишнього президента під вибори парламентські — цілком може бути. Припустімо, назва «Наша Україна» уже була. Аграрна або Селянська партія — пахне нафталіном. А от блок «За аграрну Україну!» — погодьтеся, це звучить. Зрештою, у ньому можна і який-небудь відділ бджільництва організувати. Чим не перспектива?..

А позмагатися є за що. Якщо, приміром, просто політики з опозиційних таборів через годину після гарячих публічних перепалок можуть, мирно спілкуючись, попивати каву за одним столом, то аграрії з владних кабінетів ще дружніші, тримаються один за одного — немов опеньки на пеньку. Всі вчителі, учні, колеги й соратники. Можливість припасти до бюджетного джерела на ім’я АПК, яке не висихає, поєднує. Тут можна черпати й черпати. І якби контролюючі органи потрудилися простежити цей ланцюжок, напевно б диву далися, як багато коштів, що призначалися для відродження села, спливло з державної скарбниці зовсім за іншою адресою. Тільки де такі контролюючі органи взяти?

До речі, тут одна цікава новація народилася. Раніше податок на додану вартість від молоко- і м’ясопереробних підприємств повертався дотацією здавачам молока й худоби. Такий механізм діяв добрий десяток років. Зокрема, понад два мільйони родин, що тримають корів, одержували за продане ними на промислову переробку молоко доплату. Дотація становила майже чверть від закупівельної ціни. Тепер, завдяки героїчним зусиллям аграрних чиновників, для багатомільярдних коштів пропонується обхідний шлях: через міністерство в область, район, село і, нарешті, до здавача молока. Не складно вгадати, якій корові це все дістанеться.

Або ось ще з героїчного в нинішньому році. Аграрні чиновники радіють — вивезли, мовляв, за межі країни рекордну кількість зерна  — майже 25 мільйонів тонн. Ну, і де ж тут оптимістична для нас, пересічних покупців, перспектива? Адже хліб уже зараз подекуди дорожчає — поки що чекаючи високих цін на газ. Але до весни, імовірно, буханці в магазинах почнуть зростати в ціні з іншої причини — дефіциту в країні продовольчої пшениці. Я розумію, якщо пропустити зерно через тваринництво, а м’ясо продати за кордон, тоді була б набагато вагоміша вигода. Водночас ми імпортуємо м’ясо, яке і м’ясом іноді назвати язик не повертається. А у нас до того ж скасували обов’язкову сертифікацію харчових продуктів — клади в ковбасу що хочеш. Отож ліпити із себе героїв через те, що Україна залишається для закордону сировинним придатком і споживачем різного непотребу — смішно.

Та і як тут враховано інтереси людей, котрі виростили, власне, у нинішньому непростому сезоні цей непоганий урожай? Знаю одного зернотрейдера — теж, до речі, Героя України, — так той і не приховує, що підприємство добряче заробило в кризовому році. Притому, що робота в нього: купив у хліборобів дешевше — продав за кордон дорожче. А от скільки господарств можуть похвастатися рекордними прибутками? — Гадаю, небагато. Хоча, пардон, — може, зернотрейдер і герой. Часто домовитися з вітчизняними чиновниками набагато складніше, ніж із сомалійськими піратами.

Ну, та і Бог з ними, торговцями. Поговоримо краще про наболіле. За прогнозами песимістично налаштованих експертів, наступного року Україна може недорахуватися чверті врожаю. Тобто, є небезпека повернутися до середнього за останні 5 років валу в 39 мільйонів тонн. Причина, обґрунтовують свій вердикт фахівці, для проведення осінніх польових робіт українські аграрії закупили, і, відповідно, внесли недостатньо мінеральних добрив.

У довгострокову перспективу експерти дивляться без оптимізму через недофінансування галузі. Поки що сільгоспвиробники «виїжджають» на старих запасах. На тому, що вкладалося у виробництво рік-два тому, коли значно доступнішими були кредити. Аграрії купували техніку — хто нову, хто беушну, хто вітчизняну, хто імпортну — кому яка по кишені. Хоч якось, але технічні парки поповнювалися. Кредити давали можливість придбати якісне насіння, добрива, засоби захисту рослин, вистачало грошей на пальне, щоб вчасно зорати-посіяти-зібрати.

Тепер, якщо вже наступного року не з’являться для аграріїв доступні кредити або інші форми фінансування, селянам доведеться заощаджувати на агротехнологіях.

Щось зовсім вже сумний виходить прогноз, а до свята хочеться чого-небудь втішного. А, ось! Обвал курсу гривні в нинішньому році призвів до подорожчання імпортних продуктів. Отже, інфляція певною мірою підтримала вітчизняний АПК. Імпортна їжа стала необґрунтовано дорогою, багато хто, навіть найнедовірливіші наші покупці, змушені були перейти на вітчизняні товари. І тут одразу згадали, що наші харчі, часто натуральні, не поступаються в якості привізним. Отож в української продукції з’явилася реальна можливість завоювати внутрішній ринок.

З молоком от біда. За попередніми оцінками, споживання його на душу населення за останній рік знову скоротилося. А порівняно з 1990-м мало не удвічі. Проблема тут ось у чім. Дорогу телятину, приміром, можна замінити більш дешевою курятиною. Цукру навіть за гарячого бажання багато не з’їси. Якщо ж у країні істотно падає споживання молока, це тривожний сигнал, що громадяни масово опиняються за межею бідності. До того ж молокопродукти в раціоні громадян замінити особливо немає чим. А молоко, кефір необхідні, приміром, дітям для нормального росту й розвитку. Отож ще один привіт керівникам нашої держави, які так часто дбають про здоров’я нації.

Галопуюче подорожчання молокопродуктів пояснюється браком сировини через вирізання поголів’я корів. Переробники вже платять за молоко екстра-класу по 5 гривень за кілограм. Складно в такій ситуації очікувати появи в магазинах молокопродукції за доступною ціною. Хоча, тим, хто здає сировину на переробку, нині скаржитися гріх.

Якщо говорити про солодке — це вже зовсім заплутана тема. Під ялинку можна покласти кілограмовий пакет цукру-піску за 9—10 гривень. Або 850-грамову пачку рафінаду за 16 гривень. Про перехідні 400 тисяч тонн запасу, які нібито існують, Мінекономіки вже мовчить. Як і про економічно обґрунтовану ціну вроздріб 4,3-4,5 гривні за кілограм. Яскравий приклад, коли державна машина не може протистояти спекулятивним інтересам. Або, скоріше, не хоче. Адже й серед цукроварів є Герої України. Отож життя в цьому контексті буде не солодким. На тлі рекордного за останні три десятиліття подорожчання на світовому ринку какао, зростання цін на молоко і цукор — дешевих цукерок і кондитерських виробів годі й чекати.

Але, всупереч прогнозам, у солодку перспективу хочеться вірити.

Прорвемося!