Газ, вклади, пірати та грип, або Чотири війни і одне партнерство

О 10-й ранку 1 січня Росія перекрила газові крани. А в цей час, як завжди несподівано, прийшла зима з усією необхідною атрибутикою — морозами і снігами. Причому не тільки в Україну. Європу теж замело і приморозило. Тож від позиції: «Наша хата скраю — у вас проблеми, ви і домовляйтесь», Брюссель швидко відійшов. Результатом довгих і абсолютно непрозорих переговорів стала газова відлига, яка настала (як несправедливо!) разом з природною. Європа полегшено зітхнула і почала шукати нові шляхи постачання енергоресурсів (вже у кінці року Брюссель домовиться з Москвою про будівництво «Північного потоку» — газопроводу в обхід Білорусі та Польщі дном Балтійського моря, а в планах «Газпрому» і «Південний потік», що піде в обхід нас). А для українців кінець газової війни, точніше, припинення каральних акцій з боку Росії означало появу магічного сьомого числа кожного місяця, коли наш уряд повинен розрахуватися або померти. Тому борги з підприємств почали стягувати з подвійною силою. Тут з’ясувалося, що боржників у нас — хоч греблю гати. І всі з економічно благополучних регіонів. Особливо показовою була кампанія відключення тепла у киян. У період чергового пробудження зими половину столиці залишили без опалення. Саме тоді мешканці лівого берега довідалися, що таке ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6, а замість «Як справи», запитували: «Тепло ще не включили»?

Через газову проблему поглибилася й криза. Підприємства, які і так постраждали від світового падіння економік, тепер  мали працювати ще й за новими газовими тарифами. Тобто просто стали. Якщо столиця страждала від холоду, то промислові регіони — від безробіття. Кожен завод сам собі шукав рятівне коло. Дехто переходив на чотириденний (а іноді й триденний) робочий тиждень, дехто залазив у борги з зарплати перед працівниками, а на деяких заводах просто скорочували штат. Тому під весну українцям довелося серйозно затягнути паски, а в кого були якісь запаси у вигляді депозитів у банках — вирушили знімати відкладене. Але й тут все не слава Богу.

Ще з 2008 року почалися проблеми у Промінвестбанку. За ним потягнулися «Київ», «Надра», «Родовід», Укрсоцбанк. І це тільки, так би мовити, кити. Що вже казати про десятки дрібних регіональних банків, які банкрутували. З’ясувалося, що у період «кредитної лихоманки» банкіри роздавали гроші кому завгодно, аби погодився взяти у борг під проценти. Не дивилися ні на прибутки потенційного божника, ні на наявність у нього заставного майна. Ніхто не рахував, що мало не чверть виданих кредитів не поверталася. Додайте до цього кризу, коли сотні тисяч осіб втратили роботу і залишилися наодинці з кредитами за квартиру, машину, техніку. У таке само скрутне становище потрапили підприємці — замовлень немає, але є борги перед банками. І тут почалася ще одна війна — боржників проти колекторів. 

З іншого боку виступали ошукані вкладники. Газети описували десятки трагічно-зворушливих історій, коли хвора з 25 тисячами гривень на депозиті не може заплатити за необхідну операцію або коли пенсіонерка відмовляла собі у всьому, збирала на похорон, а тепер залишилася ні з чим. До кінця року депозити частково почали повертати. Щоправда, як у нас заведено, робили це,  влаштовуючи якісь записи, черги, котрі переходили у стихійні мітинги.

На тлі цього суцільного негативу Євросоюз таки зрозумів, що відмежовуватися від України, Білорусі, Молдови та інших східних сусідів новим муром — не кращий метод зовнішньої політики. На зміну неефективній політиці сусідства Польща та Швеція пропонують Східне партнерство, куди запрошують, окрім перерахованих, ще Вірменію, Грузію і Азербайджан. Проте одразу виникають запитання: а чому не запросили Росію? А чи це не черговий хитрий зговір Заходу проти Москви з метою послабити вплив Росії на пострадянському просторі? Кремль одразу після проголошення у Празі Східного партнерства заявляє, що йому цей проект нецікавий. У Києві теж незадоволені. По-перше, навіщо нам партнерство, якщо ми прагнемо членства в ЄС і вже, до речі, ведемо переговори з Угоди про асоціацію. По-друге, якщо метою цього проекту є зробити Україну регіональним лідером, то 600 мільйонів євро, виділених на шістьох учасників Східного партнерства до 2013 року, явно не вистачить. Але пізніше інтонації і Києва, і Москви стосовно Східного партнерства пом’якшали. Київ вирішить, що цей проект можна розглядати як додаткову складову інтеграції до Європи, а Москва навіть запланує долучити Калінінградську область до деяких проектів.

До позитивних закордонних новин можна додати й звільнення українців з суден «Фаїна» та «Аріана». За долею моряків, які, ризикуючи власним життям, плавають під прапорами інших держав («Фаїна» йшла під стягом Белізу, а «Аріана» — Греції), стежила біля телевізора вся країна. Відчуваючи людську небайдужість, чиновники, випереджаючи один одного, заявляли про готовність допомогти. Деякі політичні сили навіть збирали кошти на звільнення. Щоправда, куди поділися зібрані мільйони, досі невідомо. Викуп, за офіційною інформацією, в обох випадках заплатили судновласники. За «Фаїну», яка була нашпигована зброєю, — 3 мільйони 200 тисяч доларів, за «Аріану» — 2,5 мільйона. Проблему Аденської затоки цього року розв’язати не вдалося. Там досі орудують пірати, незважаючи на кампанію військових під егідою НАТО та Євросоюзу. Причина того, що біля берегів Сомалі на початку ХХІ століття по-середньовічному захоплюють судна, полягає у крайньому зубожінні місцевого населення. Сомалійці знають, що військові кораблі стрілятимуть по їхнім суднах без жодного жалю, і, більше того, отримали на це спецмандат ООН. Однак, не маючи жодного іншого джерела доходів, вони виходять у море. Тому роз’язати проблему банальним «відстрілом» не вдасться. 

Неподоланою в Україні та світі у році, що минає, залишилася пандемія грипу А, більш відомого як свинячий. Україну грип А застав, як завжди, зненацька. Ще навесні, коли у Польщі та Росії фіксували поодинокі випадки захворювання, наше МОЗ радісно рапортувало: свинячого грипу в Україні не зафіксовано. Через це, не звертаючи уваги на прогнози Всесвітньої організації охорони здоров’я, до епідемії ми не готувалися. Не зробили «НЗ» з таміфлю, гігієнічних масок, противірусних препаратів. Результат не забарився. Непідготовлене і непоінформоване населення після перших повідомлень у середині жовтня про жертви грипу на Західній Україні кинулося «громити» аптеки. Почалася паніка. На заході країни ситуація загострилася настільки, що люди боялися вийти на вулицю, а політики тим часом у вечірніх «шоу» розповідали про легеневу чуму, через що навіть ті, у кого сталеві нерви, перед виходом з дому нашвидкуруч шили марлеві маски. Нагріли руки на епідемії ділки. Чиновники мали можливість швидко і без належного контролю закуповувати потрібні ліки за кордоном, а підприємливі бізнесмени продавали гігієнічні маски по п’ять гривень і дорожче. Коли перша хвиля епідемії пішла на спад, винних у тому, що країна була непідготовленою до неї, як завжди, не знайшлося.

Газ, криза, грип, пірати — це, на щастя, не єдине, чим запам’ятався минулий рік. Тут автор цих рядків намагалася згадати щось позитивне і радісне, але... Нехай воно настане у році наступному, а все погане піде під бій годинника. А передумови для цього вже склалися: «Газпром» заявив, що навряд чи газовий конфлікт повториться, МОЗ переконує, що епідемія грипу пішла на спад, СБУ підготувало 25 бійців «Альфи» для боротьби з піратами, банки, як можуть, але виконують зобов’язання перед вкладниками. І хоча кожну з цих тез можна іронічно прокоментувати, сподіватимемося на краще.