Сказати, що я не люблю полювання — це нічого не сказати. Я його ненавиджу! Але склалося так, що все життя воно мене супроводжує, бо батько — затятий мисливець. З дитинства я знала, коли відкриття полювання на птицю, коли на зайців, коли, як каже батько, на  «парнокопитних». 
Кожне з них — для нього справжнє свято, значно більше, ніж Новий рік чи чийсь день народження. Готуватися до виїзду на лови батько завжди починав за кілька тижнів. Увесь цей час у хаті не замовкав телефон — мисливська ватага узгоджувала всі деталі, а батько тероризував маму запитаннями: «Ларисо, а де мій?..» Тут замість трьох крапок можна вставити багато чого — мисливський костюм, патронташ, рюкзак, термос. Тому нічого дивного, що «у сезон» батько у ліс без, як  написав би Остап Вишня, ружжа, не ходить. Воно завжди лежить у багажнику на випадок «а раптом»!
Якось ми з батьком поїхали на його батьківщину — у маленьке село Бурівка, що на півночі Чернігівщини. Природа там неймовірної краси. Одразу за селом починаються ліс і болота. Можливо, ви думаєте, що болото —  це якась депресивного виду місцина, вкрита зеленою тванню та гнилими деревами? Нічого подібного! Скільки квітів там розцвітає весною, скільки птахів живе, скільки маленьких озерець! Пам’ятаю, як запитувала покійного діда, де ці болота закінчуються. Він тоді на мить переставав курити самокрутку, махав рукою у бік болота і казав: «Десь під Мінськом». Повертаючись саме з цих місць, ми їхали вздовж лісу польовою дорогою. Було вже темно, я ввімкнула фари. І тут просто під колеса вискочив заєць. Батько вхопився за «ружжо» і, крикнувши: «За ним!» висунувся з вікна. Мені було страшенно шкода зайця! Але він стрибав у світлі фар. Я намагалася йому допомогти, постійно гальмуючи, але він боявся відхилитися від смертельного для нього світла. Тут пролунав перший постріл. Промах! Мене почала брати злість. Як цей заєць не розуміє, що треба зробити лише один стрибок убік, і він врятований. А батько тим часом готувався вистрілити вдруге. Тоді я тихо, але чітко сказала: «От дурний заєць! Ну стрибай же ти у ліс!!!» І сталося диво. Не знаю, чи зрозумів він мене, але одразу після моїх слів сірий стрибонув у хащу. І тут батько з «ружжом» повільно повернувся до мене... На якусь мить я теж відчула, що таке бути зайцем.