Якби у Дідів Морозів були трудові книжки, то жителю селища Млинів, заслуженому працівнику культури України Миколі Муляру записали б півстоліття. Адже на кожен новий рік його запрошують знову й знову перевтілитись у Діда Мороза. А його перший дідморозівський дебют відбувся у п’ятнадцятирічному віці.
— За ті довгі десятиліття, відколи я за Діда Мороза, яким тільки він не був — все залежало від обставин, — усміхається Микола Муляр. — Було, що мій Дід Мороз абсолютно не мав схожості з нинішнім звичним образом, бо не було статків, аби придбати вбрання. А із ситуації виходили так: брали кожуха, вивертали його, прикрашали усяким лахміттям. Головне, що такий важливий атрибут, як торбина з подарунками, завжди був при мені, тобто при Дідові Морозові. Хоча одного разу все-таки довелося залишитися без подарунків. До одного села із Млинова ми поїхали на двох санях. На одних — Дід Мороз із щедрувальниками, на інших — фірман, який віз не тільки солодощі, але й холодильника, іншу дрібнішу побутову техніку, яку районна влада передавала для школи. Найцікавіше, що двоє саней поїхали різними дорогами. Прибувши на місце, ми відразу взялися за справу. А я відповідно починаю наголошувати, що з хвилини на хвилину, як у казці, повинен з’явитися подарунковий фаетон. Але проходять хвилини, проходять години — фаетон не з’являється. З’ясовується, фірман заблудився у лісі...
Не тільки до дітей ходив Микола Муляр у ролі Діда Мороза. З року в рік за традицією вітав ветеранів. Робив це разом з учасниками художньої самодіяльності настільки цікаво, весело і гарно, що з наближенням кожного нового року ні у кого не виникало запитання: хто ж буде Дідом Морозом. Всі знали: ця роль — за Муляром.
Євген ЦИМБАЛЮК, Олександра ЮРКОВА.
Рівненська область.
