Кажуть, хутір Щасливий (він був біля села Добрятин Млинівського району) отримав свою назву від того, що тут мешкали люди, котрі навіть від великих невдач не засмучувалися і були наділені надзвичайним життєвим оптимізмом. Зрештою, над цим оптимізмом таки взяла гору війна. А 17 грудня 1943 року хутір перетворився на суцільне згарище, і від нього мало що залишилося.
Ось що згадує про це жителька міста Дубна Олександра Лобацька (дівоче прізвище Павлунь):
— Під час війни наша сім’я жила на цьому хуторі, який був розташований недалеко від села Добрятин і тодішньої польської колонії Панська Долина. У 1943 році частина поляків цієї колонії організувала боївку й вела боротьбу проти УПА. Зрештою, заради помсти ця боївка і спалила наш хутір. Не спалили тільки польських хат (на хуторі жили і поляки), а також хати мого дідуся, бо там не було чоловіків, які могли б служити в УПА. На нашому обійсті перебувала бабуся, дід по матері, дід по батькові. Моя мама боялася жити на хуторі, тому, забравши нас, дітей, перебралася жити в Добрятин. Там ми в людей і жили, а вдень їздили на хутір, щоб виконувати сільськогосподарські роботи, бо мали ще деяку худобу. Взимку цього ж року, якраз на Варвари (17 грудня), моя сестра Катерина з сусідською дівчинкою пішли на хутір до бабусі й вирішили там заночувати. Під вечір на хутір прийшли озброєні поляки (п’ять чи сім чоловік) і привели з собою двох чоловіків-українців, очевидно, вояків УПА. Завівши чоловіків до кімнати, поляки їх тут же розстріляли. Потім по черзі заводили дідусів і теж розстріляли їх. Після цього вони наказали бабусі, щоб та принесла їм сало. Коли вона принесла сало, то вони відвели бабусю до тієї ж кімнати і розстріляли і її. Весь цей час сестра з подружкою сиділи на печі. Закінчивши розстріли, поляки принесли до кімнати солому й підпалили її. Навпроти печі було вікно в садок. Сестра з подружкою вистрибнули в садок, напівроздягнені, босоніж по снігу побігли в село, до якого було три кілометри. Наступного дня наші хлопці (вояки УПА) саньми поїхали на хутір, з пожарища забрали розстріляні та обгорілі трупи, привезли їх у село, щоб по-людськи поховати. Під час цієї акції була перестрілка між поляками й упівцями, але жертв не було. Усе наше обійстя було спалено, а майно розграбовано.