Переламати долю

Олег і Юля побрались у 1996 році. Вони були щасливі: кохали одне одного і чекали на дитину. Цього ж року, 9 вересня, народився син. Його назвали на честь дідуся Валерієм. Усе, здавалося, було добре. Молода сім’я жила окремо від своїх батьків, самостійно піклувалися про дитину і, за відсутністю досвіду та певних знань щодо розвитку новонародженого, не помічала, що дитина відстає у розвитку. Це помітила Тамара Василівна, бабуся Валерика, коли внукові вже виповнилося п’ять місяців, і вдарила на сполох. Вона переконливо стала говорити про це своїм дітям та дільничному педіатрові. На це лікарка відповіла: «Не морочте голову. Що ви хочете? Дитина народилася недоношеною».

Коли хлопчикові виповнилося майже вісім місяців, його обстежив обласний педіатр і поставив діагноз: «ДЦП». Повідомлення про страшну хворобу маленького сина прозвучало для молодих батьків як приголомшливий вирок. Вони не знали, що робити далі, і вирішили обстежити Валерика в обласній дитячій лікарні. Діагноз підтвердили. Треба діяти, — вирішили для себе батьки і почали лікувати свого хлопчика.

Спочатку це було лікування в Полтавському обласному реабілітаційному центрі — двічі на рік протягом двох тижнів. Потім стали прислухатись до порад і рекомендацій не лише лікарів, а й просто знайомих, родичів. Де тільки не були і що тільки не робили! За порадою родичів повезли Валерика на лікування до реабілітаційного центру міста Кривий Ріг. Спеціалісти закладу визначили, що дитина не безнадійна, і взялися за лікування. Молода мати змушена була жити з сином два роки в чужому місті. Батько залишався в Комсомольську — треба ж було комусь заробляти гроші для утримання сім’ї.

По першій порі Юля жила з дитиною в родичів, а потім довелося наймати квартиру. У Криворізькому реабілітаційному центрі Валерик пройшов шість курсів гіпсування, кожен із яких тривав місяць. Переносив хлопчик це лікування тяжко. Нелегко було і його мамі: сама з хворою дитиною в чужому місті, без чоловіка. До того ж постійно не вистачало коштів і зовсім не залишалося часу для себе.

Валерик потребує особливої уваги, забирає багато фізичних і психічних сил матері. Мрії про щасливе подружнє життя зникли, як марево. Гнітючий, тяжкий настрій не полишав Юлю, почалися прояви депресивного стану. Порадившись з Олегом, вони з сином повертаються додому. Знайомі радять їм провести Валерикові курс нетрадиційної медицини у Харцизьку. Лікування амінокислотами за методикою московського професора Хохлова виявилось ефективним. Якщо після лікування в Кривому Розі Валерик почав стояти на ногах, то після лікування в Харцизьку він почав ходити — щоправда, при сторонній підтримці. Крім цього це лікування позитивно вплинуло на розумовий розвиток хлопчика.

Звісно, на цьому не зупинились. Перепробували всі методи лікування, про які дізнавались. Валерик пройшов три курси голковколювання в Одесі. Для зняття спастики м’язів його возили до Тули, де робили насічки голкою. Також хлопчик лікувався в Євпаторії. Зрозуміло, що для безкінечного лікування потрібні були чималі кошти. А де їх брати? Грошей, які заробляв Олег, катастрофічно не вистачало. Допомагали його батьки — Валерій Дмитрович і Тамара Василівна. Зараз Валерик живе з ними. Вже п’ять років його батьки не живуть разом. Хоча мама бере його до себе на вихідний, але для дитини цього недостатньо, він дуже скучає за материнською турботою, ласкою, любов’ю. Нині Тамара Василівна на пенсії за віком і живе повністю життям та проблемами онука, доглядає за ним та турбується про нього. Бо Валерик навіть не може самостійно рухатися у візку — працює в нього лише права рука, та й то не надто.

Шкільну програму хлопчик опановує вдома з 8 років. Цьогоріч він вивчає програму 5-го класу.

Завдяки реалізації міської програми «Реабілітація дітей-інвалідів м. Комсомольська», яку ініціював міський голова Сергій Супрун, Валерій уже півтора року проходить соціальну реабілітацію в міському центрі соціальної реабілітації дітей-інвалідів департаменту праці та соціального захисту населення виконкому Кременчуцької міської ради Полтавської області. Фінансування програми відбувається за рахунок коштів міського благодійного фонду «Соціальний захист та розвиток», основним наповнювачем якого є ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат». Базове підприємство міста очолює генеральний директор ВАТ Віктор Лотоус. Завдяки конструктивній співпраці міського голови Сергія Супруна та керівника комбінату Віктора Лотоуса кошти з благодійного фонду використовуються для вирішення найбільш актуальних проблем громади міста. Реалізацію заходів, передбачених програмою, доручено громадській організації «Центр муніципального розвитку» в особі її керівника Любові Хиль.

Відвідування центру докорінно змінило життя Валерія. За його словами, лише тут він відчув життя по-справжньому. В нього з’явилися друзі і, звісно ж, спілкування з ними. А ще він навчився самостійно приймати їжу та рухатися з допомогою ходунів. Саме тут у нього з’явилось бажання читати літературу, при цьому — поезію. У центрі він свій, такий, як усі... Атмосфера добра і любові, яка тут панує, сприяє формуванню в дітей-інвалідів умінь і навичок самообслуговування, відкриває можливості до адаптації в соціумі, націлює на сприйняття краси і радості навколишнього світу.

У центрі Валерія вчать рухатися на візку, купувати продукти харчування, готувати самостійно прості страви, грати в боулінг та ін., а головне — вчать боротися з випробуваннями долі, вселяють віру і надію на майбутнє.

Нещодавно я спілкувалася з Валерієм, і ось що він мені сказав: «Дорогі дорослі, пам’ятайте, що нам дуже потрібна ваша підтримка і допомога. Знайте, нам не потрібна ваша жалість, а потрібні лише любов, ваші дії і ставлення до нас як до повноцінних. Я дуже співчуваю всім тим, у кого така ж хвороба, як у мене. Я вдячний організаторам програми й усім, хто дбає про нас. Сподіваюся, що ця програма триватиме багато років».

Міська програма «Реабілітація дітей-інвалідів м. Комсомольська» діє з початку 2008 року. Її затверджено сесією Комсомольської міської ради. До цього часу допомогу на лікування дітей-інвалідів батькам надавало ВАТ «Полтавський ГЗК». Але це були поодинокі випадки, і допомога надавалась батькам, які працювали на підприємстві чи особисто зверталися по допомогу до генерального директора комбінату. А згідно з програмою, до центру Кременчука впродовж 2008 року, щоденно, у дві зміни (перша зміна — діти віком до 6 років, друга — діти віком від 6 до 18 років), транспортувалося на реабілітацію 20 дітей. Цього року — 26 дітей щодня.

Кременчуцький центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів створено у 2002 році. Цей заклад — єдиний у Полтавській області, який здійснює соціальну реабілітацію дітей з проблемами фізичного та розумового розвитку. Тут не лише відновлюють фізичне здоров’я, а й допомагають становленню особистісного та соціального статусу кожного вихованця. Мета діяльності центру і, зокрема, міської програми «Реабілітація дітей-інвалідів м. Комсомольська» — дати можливість дітям з фізичними та інтелектуальними вадами перебороти труднощі розвитку, засвоїти побутові та соціальні навички, розвинути свої здібності, повністю або частково інтегруватися в життя суспільства; дати можливість батькам реально усвідомити сутність проблеми дітей, допомогти оволодіти методикою індивідуального навчання дитини; також допомогти батькам бути більш активними учасниками виконання індивідуального сімейного плану, навчити їх працювати з дитиною вдома, довести, що діти-інваліди можуть подолати або зменшити свої вади, що вони можуть жити і навчатися в колективі ровесників.

У Центрі створено і функціонують такі структурні підрозділи: відділення соціальної реабілітації дітей-інвалідів, психологічної реабілітації, педагогічної реабілітації, професійної орієнтації, медичного супроводу, методичний відділ, відділ обслуговування центру, служба соціального патронату.

Для реабілітаційних заходів у центрі працюють кабінети педіатра, невролога та ортопеда, масажу, психологічної допомоги, логопедичної корекції, сенсорної інтеграції, а також куточок фізичної реабілітації. Нинішнього року завершено будівництво нових приміщень центру, де розмістилися образотворча студія, комп’ютерний клас, фізпроцедурний кабінет, зала лікувальної фізкультури з різноманітними тренажерами, басейн з гідромасажером. Вихованці центру постійно беруть активну участь у громадському житті, зокрема, вони є учасниками численних виставок образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, художніх творів, боулінг-турнірів тощо.

Керує Центром реабілітації дітей-інвалідів жінка великої душі, неординарна особистість, високопрофесіональний педагог від Бога, ентузіаст, людина вищого ґатунку, безмежно закохана у свою справу, талановитий керівник Надія Колесник. Такі добрі душею люди, як Надія Геннадіївна, зустрічаються рідко, і велику радість мають ті, хто живе і працює поруч з нею.

Під час спілкування з Валерієм Мірошниченком я дізналася, що незабаром бабуся Тамара Василівна повезе його  в Трускавець на шостий курс  відновного лікування за методикою Козявкіна. Ця поїздка відбудеться завдяки допомозі міського голови Сергія Супруна. На посаді міського голови Сергій Андрійович перебуває з 2007 року. З 1994 року він займав посаду першого заступника міського голови. Добре знає людей, живе їхніми проблемами і, маючи добре серце, завжди готовий прийти на допомогу кожному.

На прощання Валерій прочитав мені свій улюблений вірш Л. Чарської «Янгол біля ліжка дитини», який глибоко запав мені в душу:

Комсомольськ, 

Полтавська область.