Імена цих видатних митців добре відомі читачам. Михайлина Коцюбинська — український літературознавець, перекладач, активна учасниця руху шістдесятників, лауреат Шевченківської премії. Жак Превер — самобутній французький поет ХХ століття. У тематичних випусках передач «Моя література», «Поезія», «Поетична мозаїка», які підготував редактор «Українського радіо «Культура» Микола Байдюк, йтиметься про особливості їхньої творчості, а також звучатимуть вірші Превера, майстерно перекладені на українську мову Михайлиною Коцюбинською та вдумливо, проникливо виконані заслуженим артистом України Борисом Лободою.

Одна з головних ознак справжньої поезії (як і музики) — коли поет, висловлюючи власні почуття й думки, промовляє саме до тебе і ніби зазирає у твоє серце. Тому кожен читач може сказати: «Мій Шевченко» чи «Мій Превер»... З поезією Жака Превера я познайомилася вперше, коли була учасницею київського дитячого хору «Щедрик». Серед іншої музики ми співали кантату Єфрема Подгайця на вірші Превера (в перекладі Володимира Орла) «Як намалювати птаха». Солістка — Алла Аблабердиєва. Пригадую останні хвилини перед концертом, де виконувався твір. Нас, вічно скутих радянських дітей, вишикували на вузеньких сходах за лаштунками сцени. Казенні костюми хору майже не відрізнялися від шкільної форми. Аж ось із гримерки вискочила Алла — граційна, усміхнена, у світлій концертній сукні з накидкою, що під час ходи майоріла, ніби крила птаха. Усе це було як преверівський «Урок арифметики», де в клас до дітей, вимушених бездумно повторювати таблицю множення, влетіла Жар-птиця. Ми зрозуміли! Вірніше, відчули, що за кілька хвилин почнемо співати про вивільнення, пробудження своєї душі...
Багато років потому в книгарні я натрапила на книжку «Видовище» — перше в Україні окреме видання творів Жака Превера. Серед упорядників збірки — Михайлина Коцюбинська. Читаючи цю книжку, я відкривала для себе зовсім іншого Превера, саркастичного, парадоксального, проте вірного собі й упізнаваного. Він нещадно глузує з вад «дорослого» життя, де панують жага влади, війни, брехня. Він відчайдушно закликає «бути ввічливими з усім білим світом» і —  лагідно всміхається в еротичній ліриці. Поет певний, що відчуття щастя не примара, воно справді є, а посестра щастя — любов...