У столичному театрі імені Франка випущено виставу «Скандальна пригода містера Кетла та місіс Мун».
П’єса Джона Бойнтона Прістлі — про бунт людини. Про те, як одного разу високопоставлений чиновник прокинувся і збагнув, що йому остогидла буденність, банківська рутинна робота й вимушений пієтет до інших, навіть неприємних людей. Герой вирішує повернути своє життя на сто вісімдесят градусів, що викликає занепокоєння і ворожість його знайомих.
Безтурботно плюнувши на те, що сьогодні понеділок і слід іти на роботу, містер Кетл купує дитячу гру, про яку давно мріяв, і, попиваючи віскі, припрошує до гри всіх, хто заходить до нього у серйозних справах. Потім телефонує поважним людям і каже таке, що при здоровому глузді не наважився б вимовити.
Дивно, але режисер Юрій Одинокий підійшов до справи так само безтурботно, як і містер Кетл. Жартома, чи що? У виставі містер Кетл (Володимир Нечепоренко) перевершив літературний прототип. Він безжально трощить мобільний телефон, перекривляє турботливу економку, бадьорим підстрибцем гасає по сцені, бубонить всілякі пісеньки. Для гри «Полювання в океані» він взувається в ласти й отак ходить по кімнаті. Я, мовляв, пливу, куди хочу.
У принципі, ідея вся нібито в тім, щоб показати внутрішню свободу персонажа. Але на сцені ми бачимо якраз несвободу й дискомфорт. Містер Кетл лише імітує «розкомплексованість». Коли чалапає в ластах по сцені, йому незручно рухатись, він спотикається. Зрештою, актор, здається, зовсім не переймається драмою свого героя. Та чи й існує у виставі взагалі якась драма? Навіть кульмінаційні пафосні стогони і розкидання ділових паперів навряд чи свідчать про осмислення чогось.
Так і режисер щоразу спотикається, трактуючи решту героїв карикатурно й перебільшено. Містер Мун (Олександр Логінов), у чию дружину необачно закохався головний герой, — просто дивак, який повсякчас чіпляється парасолькою за одвірок. А потім приходить у розідраному піджаку, це наслідок чергових розпусних походеньок, здається? Член міської управи Гардейкр, якого грає Назар Задніпровський, брутальний, істеричний фраєр. Дочка економки Моніка Твіг (актриса Ірина Мельник) схожа на дівчину з панелі, що постійно норовить «бухнути». Лікар-гіпнотизер (актор Володимир Ніколаєнко), який мав повернути Кетла до «нормального» життя, вражає своєю надмірною жестикуляцією та умисними клоунськими замашками.
Навіщо ці герої трактуються саме так, збагнути важко. Принаймні режисер дав можливість акторам досхочу побавитися. Він придумав фішки, котрі роблять персонажів кумедними. А зміст вистави? Його як такого нема, дбати про нього сьогодні, певно, неактуально. Ідея людини, що прагне не плисти за течією, тут лише побічна.
