П’яте колесо до воза

Уважно прочитав міркування учителя-методиста Олени Кияниці з Криму «Вінегрет для мізків» («Голос України» за 20.11.2009). Щодо зовнішнього незалежного оцінювання і в педагога, і в пересічного громадянина складаються свої думки. Хтось може заперечити авторці, інший підтримати. До останніх належу я. Переконаний: якби проблему винести на референдум, відсотків сімдесят проголосували б проти.

Скільки коштів витрачено на так звану реформу! І це за того, що в кишенях держави гуляє вітер. Краще б міністерство навело лад у вступній кампанії, щоб не було хабарництва, щоб дітей підвозили до школи з віддалених сіл.

Цілком поділяю стурбованість колеги: ЗНО — то гра в карти, лотерея.

Тему «революції» в освіті мені хотілося порушити давно. Що ж діється? Раніше була десятирічка. Додали ще рік. Нині вчаться 12 літ. То як п’яте колесо до воза. Від такого глупства кричати хочеться.

Знаю, все базується на освіті, знаю, державі потрібні грамотні люди. Тільки хто про них піклується?

У роки моєї юності була лише десятирічка. Випускники без проблем долали вступні бар’єри. Ні в кого і в думці не було за гроші перездавати заліки, іспити чи курсові роботи. І гірко, і смішно, що нинішня молодь навчається одночасно у двох-трьох вузах. Дехто просто колекціонує пластикові дипломи. Але ж хто багато хапає, не ловить нічого.

с. Симони 

Ємільчинського району Житомирської області.