Що в голові майбутньої глави, або Наскільки візьмемо відповідальність за власну голову і главу держави?

Усі ми, громадяни України, нині стривожені одним: що буде після президентських виборів, як житимемо, куди піде наша Батьківщина, яким шляхом? Щоправда, стривожені по-різному: одні бояться втратити мільярди, інші бояться втратити Україну і хочуть нарешті жити по-людськи.

Під час численних зустрічей з виборцями на моїй рідній Чернігівщині я мав можливість переконатися у зростаючому рівні свідомості громадян. Проте досі далеко не кожен усвідомлює ту очевидну істину, що відповідь на запитання про наше майбутнє цілком і повністю залежить від нас, виборців.

До того ж важливість нинішніх виборів Президента для нашого майбутнього набагато вища, ніж виборів до Верховної Ради.

Бо після виборів до українського парламенту склад депутатського корпусу відображає все строкате розмаїття політико-ідеологічних уподобань громадян України. Саме виборці, своїми руками роблячи позначку в бюлетені для голосування, визначають, хто, на їхнє переконання, вартий зайняти місце в сесійній залі.

І саме через цю строкатість уподобань виборців у парламенті, що складається із 450 народних депутатів, представлено всі головні кольори політичного спектру владної палітри головного законодавчого органу держави: від затятих червоних і ще більш знахабнілих їхніх блакитних партнерів до псевдопомаранчевих «патріотів» і біло-сердечних... Депутати представляють відповідні кольори переконань виборців.

І якщо всі ці різнокольорові наші представники в парламенті часом гостро конфліктують між собою, то це лише наслідок нашого з вами вибору. Ми їх висунули на роботу до Верховної Ради згідно з нашими уподобаннями в момент вкидання бюлетеня у виборчу урну.

Лише один момент, який триває кілька секунд, і кілька кроків до виборчої урни є визначальними для нашого майбутнього.

Бо від нашої позначки в бюлетені, який ми несемо до урни, потім залежатиме робота чи «робота» наших депутатів-законодавців у вищому органі держави, а головне — залежатиме, за якими законами нам доведеться жити.

Якщо оберемо чесних і працьовитих — будуть справедливі закони, а наші обранці добросовісно працюватимуть для суспільного добра.

А якщо ми самі не усвідомлюємо, що робимо, коли ставимо позначку в бюлетені, або нам байдуже, що буде потім, або й зовсім не віримо в те, що кожен голос виборця має величезну ціну і впливає на курс держави (а отже, визначає порядок чи хаос в організації нашого життя), тоді нема чого потім обурюватися, що «вони нас дурять».

Бо «вони» — це результат нашого вибору. І вони «уже совсєм обнаглєлі і делают, что хотят», саме тому, що ми, виборці, делегували туди, «наверх», таких, які здатні «обнаглєть».

Але, попри все, Верховна Рада, навіть за будь-якого її складу, — це ще не остаточна катастрофа. Бо хоч би там як було, але саме оце різноколірне представництво створює можливості для плюралістичної полеміки, яка нерідко все-таки закінчується консенсусом і прийняттям поміркованого рішення, яке влаштовує всіх.

Зовсім інша річ, коли йдеться про вибори глави держави. Бо, обираючи Президента, ми обираємо головні принципи управління державою і майбутній шлях розвитку (чи деградації) нації, народу, всіх нас.

Я дуже раджу всім громадянам України обов’язково прочитати в ці дні нашу Конституцію, особливо розділи: V. Президент України; VІІ. Прокуратура; VІІІ. Правосуддя.

Про те, що «риба гниє з голови», знають усі. Але чомусь забувають, що найважливішим робочим органом — чи людини, чи сім’ї, чи держави — є саме голова.

Особливо, якщо йдеться про конкретну голову людини, яку ми (МИ!) обираємо на посаду Президента.

І тому нас усіх (усіх без винятку! — чи закарпатців, чи кримчан, чи киян, чи донеччан) має цікавити передусім голова майбутнього Президента, а конкретно — що там у тій голові: який багаж знань, переконань, досвіду, волі, свідомості.

«Якби ви вчились так, як треба...» — цей класичний вислів Тараса Шевченка дуже актуальний для нашого вибору. Або скажу інакше: з кого із кандидатів ви хотіли б, щоб брали приклад ваші діти, на біографії якого слід вчитися?

Бо кожна мати і кожен батько передусім хочуть, щоб їхня дитина мала розумну, мислячу, відповідальну голову.

Чи вважаєте, що варто брати приклад із «двічі несудимого проФФесора», який у разі його обрання автоматично стає Головнокомандувачем Збройних Сил України?! Та він тоді зможе за копійки продати не лише наш прикерченський шельф, як у 2007 році, а й усю державу!

А чи можна брати приклад з «гаранта»-Головнокомандувача нинішнього, який обіцяв «десять кроків назустріч людям» й увійшов в історію тим, що не зробив жодного? Натомість підписав сумнозвісний меморандум із «проФФесором», після чого створив сумнозвісне «Росукренерго», в ніч на 4 січня 2006 року піднявши ціну на російський газ для України майже втричі. І все це під гарні слова щодо піклування про «маленьких українців»...

Якби нам обирати главу держави лише для виконання функцій Головнокомандувача ЗСУ, то кращої кандидатури, ніж колишній міністр оборони в уряді Ю. Тимошенко, годі шукати.

Але ж обираємо найважливішу главу держави не лише для функцій Головнокомандувача, а для всіх функцій керування Україною — передусім для створення і повноцінної діяльності правоохоронних, господарчих, фінансових, культурно-освітніх, центральних і місцевих органів влади.

Обираючи главу держави, ми повинні також усвідомлювати, що обираємо не лише одну розумну голову й одне патріотичне серце, а обираємо відповідну команду партнерів-однодумців. Обираємо готовність великої команди патріотичних фахівців, здатних під керівництвом цієї голови здійснити спільні наміри на благо всього народу України.

Отож і подумайте: хто з нинішніх кандидатів має таку потужну команду, яка не заплямувала себе прихватизаційними і тіньовими аферами, натомість пройшла складні випробовування в умовах кризи, та ще й під постійним тиском несправедливих звинувачень, інсинуацій і пліток?

Нам потрібна не така голова, як у Леоніда Другого, який після своєї першої чотирирічної президентської каденції заявив, що він лише почав розуміти, як треба бути Президентом.

Потрібна голова, яка вже нині бачить всі дірки в будівлі дотеперішнього «державотворення», знає хто ці дірки поробив і має добрий власний досвід «затикання» цих «дірок». Нам потрібна голова, яка не лякає народ чорними прогнозами, а постійно повторює, що Україна переможе!

Переможе, бо в умовах нашої багатющої країни слід лише ліквідувати тіньову економіку, зміцнити державний сектор промисловості і дати людям не лише право, а й можливості вільно працювати на своїй землі.

А хто в нас не лише обіцяє, а й має практичний досвід ліквідації корупційних і тіньових схем?

Є така голова. Будучи віце-прем’єром з питань енергетики, вона встигла ліквідувати лише деякі тіньові схеми в нафтогазовому секторі й саме взялася за наведення порядку у вугільній галузі, як за вказівкою тодішнього глави держави була вкинута до Лук’янівської в’язниці.

Нинішній «гарант» тоді був прем’єром, тобто її безпосереднім начальником, але жодним пальцем «рук, що нічого не крали» не поворухнув, щоб припинити це беззаконня.

Шістнадцять слідчих груп «копали» докази для доведення її начебто кримінальної діяльності, але що було робити, коли цих доказів немає в природі.

Тому тодішнім можновладцям для виправдання свого беззаконня залишилося лише поширювати плітки про буцімто тіньові оборудки «газової принцеси», як вони тоді її називали у тих плітках. Для когось тих пліток вистачає до сьогоднішнього дня.

Але колишній начальник, а теперішній «гарант» не заспокоївся і двічі (у вересні 2008-го і знову у вересні 2009-го) звинуватив її в... державній зраді!

Але навіть дуже прискіпливий аналіз 357 сторінок матеріалів, переданих до Служби безпеки України 27 серпня 2008 року секретаріатом Президента з його особистої подачі, не дав жодних підстав для висунення звинувачень ненависній пані Юлії.

І це за того, що СБУ підпорядкована особисто В. Ющенку.

До того ж чотиристорінкове супровідне (супровідне до тих 357 сторінок) звернення голови секретаріату Президента до СБУ після переліку висмоктаних з пальця «злочинів» Ю. Тимошенко, закінчувалося чітким висновком: «Такі дії загрожують економічній безпеці України і можуть містити ознаки злочинів, передбачених 

ч. 1 ст. 111 і ч. 1 ст. 365 Кримінального кодексу України».

Такий категоричний висновок слід було розуміти як чітку вказівку «гаранта» знову всадити Ю. Тимошенко за ґрати. Але СБУ не знайшла фактичного підтвердження звинувачень, що «можуть містити ознаки злочинів».

Тоді «гарант» натиснув цими матеріалами (на 357 сторінках) на, підпорядковану знову-таки йому, Генеральну прокуратуру. Але й ця інстанція після того, як майже цілий день допитувала Ю. Тимошенко, делікатно відмовилась від «розкрутки» надуманої справи.

Бо попри всю відданість В. Ющенку, Генпрокуратура побачила, що «гарант» надимає велику мильну бульбашку, яка може дуже голосно луснути і небезпечно оббризкати деякі й без того нечисті мундири...

Мабуть, багато хто на її місці плюнув би на всю цю «сантехніку» і «сантехніків», хряснув дверима і чкурнув собі до будь-якого куточка затишної і спокійної Європи, громадяни якої ніяк не можуть зрозуміти причин очевидної абсурдності українських чвар за такого наскрізь вишиванкового і пропахлого медом «гаранта».

Так ні! Вона ще хоче і прагне справедливості для всіх громадян; для громадян, які значною мірою вже втратили віру й надію на будь-яку справедливість.

А вона вірить, несе цю віру іншим і з усією рішучістю береться відновити справедливість, бо гасло «Бандитам — тюрми!» не може залишатися лише красивим закликом, а повинно бути впроваджено в життя, в організацію діяльності суспільства! Бо інакше ми ніколи не вийдемо з болота брехні!

І цю її рішучість добре знають ті п’ятдесят сімей в Україні, котрі разом зі своїм корумпованим оточенням уже дев’ятнадцятий рік поспіль безперешкодно нарощують свої капітали за рахунок зубожіння 81 відсотка наших громадян.

Тому вони тепер натворили майже півтора десятка технічних кандидатів на посаду Президента, щоб розтягнути голоси довірливих і не дуже свідомих виборців.

І тому нині, в ці тривожні зимові дні, однією спільною турботою живе весь антиукраїнський корумпований олігархат: за будь-яку ціну (за будь-яку!) не допустити обрання ненависної йому принцеси на посаду королеви.

Бо добре знає, що вона, на відміну від нього, прийде з патріотичною командою фахівців і таки буде виконувати свої обіцянки.

Знає, що ці її обіцянки не марні, а спираються на її гаряче прагнення зробити Україну насправді доброю матір’ю для всіх чесних громадян.

Знає, що вона має світлу голову і гаряче серце, сповнене безмежною любов’ю до України. Вона розраховує на нас із вами, шановні громадяни.

Бо яку голову оберемо, з тією і будемо після президентських виборів.

Від того й залежить, як житимемо і яким шляхом піде наша Батьківщина.