Ювілей відзначений... конфліктом

Гандбол. Головний тренер чоловічої збірної України Леонід Захаров (на знімку) оприлюднив попередній список гандболістів, з яких на чемпіонат Європи до Австрії поїде 16.

Воротарі — Вадим Бражник («Будівельник», Бровари), Сергій Білик («АОН Файверс», Австрія), Євген Будко («Чеховскіє медвєді», Росія); польові гравці — Андрій Наталюк, Микола Стецюра, Сергій Бурка, Євген Константинов, Володимир Кисіль, Олександр Педан, Олексій Ганчев, Сергій Любченко, Геннадій Комок, Артем Звьоздов, Владислав Остроушко, Михайло Кривчиков (усі — «ЗТР», Запоріжжя), Олександр Шевельов, Дмитро Дорощук, Борис Крючков (усі — «Портовик», Іллічівськ), Олександр Петров («Будівельник»), Сергій Шельменко («Чеховскіє медвєді»), Артем Вишневський («Нева», Росія), Костянтин Кириленко («Брест», Білорусь), Сергій Онуфрієнко («Динамо», Білорусь), Віталій Нат («Віве Кєльчє», Польща), Юрій Петренко («Парі гандбол», Франція), Євген Гурковський («Дедеман Бакеу», Румунія).

У груповому раунді чемпіонату Європи збірна України зустрінеться з Росією (19 січня), Хорватією (21 січня) і Норвегією (23 січня).

1993 року почав працювати зі збірними незалежної України. Молодіжну вивів до фіналу чемпіонату світу 1997 року, де вона стала срібним призером. А через два роки ця команда стала фіналістом дорослого чемпіонату світу. Ще раз у головній частині світової першості команда Захарова була 2001 року і посіла почесне сьоме місце.

І от тепер українські гандболісти штурмуватимуть європейську вершину. Щоб краще підготуватися до серйозного іспиту, завтра наша команда вирушає до Риги на міжнародний турнір, де змагатиметься з національними збірними Латвії і Бельгії, а також із сильним клубом «Динамо» (Білорусь, Мінськ).

Перед дорогою до столиці Латвії Леонід Захаров побував в нашій редакції. Під час розмови з нашим шановним гостем про його команду і її перспективи в континентальному чемпіонаті на поверхню випливла інша тема. Виявляється, в українському гандболі, котрий нині відзначає 100-річний ювілей, виникла вкрай гостра, а точніше — конфліктна ситуація.

Саме тепер (19 грудня) мав відбутися конгрес національної федерації (ФГУ), на якому передбачалися вибори нового президента. Але під досить «оригінальним» приводом (грип, світова економічна криза, вибори Президента країни) цей важливий захід нинішнє керівництво ФГУ (президент В. Миленький) перенесло на ... 20 березня 2010 року.

— Гандбол, котрий приніс нашій країні світове визнання, сьогодні, на жаль, швидкими темпами скочується в стан аутсайдерів. От і нещодавно на чемпіонаті світу в Пекіні наша жіноча команда посіла принизливе 17-е місце. Зрозуміло, що така ситуація не може подобатися. Прикро, що національні збірні стали заручниками ситуації, до якої привело нинішнє керівництво ФГУ. Так от, протягом чотирирічного періоду, відведеного для роботи федерації, жодного разу не збиралася рада ФГУ.

Отож, гандболісти поставили вимогу: перед виборами провести засідання цього органу, щоб упорядкувати питання з мандатами, інакше кажучи, кількістю людей, котрі мають право голосу на конгресі. Адже в статут, котрий був перероблений без ознайомлення з цим гандбольної громадськості, записали, що кожна обласна федерація делегує по п’ять осіб. Але ж, люди добрі, як може бути, що Запоріжжя (головний центр українського гандболу), котре має кілька команд суперліги, отримало п’ять мандатів і стільки само, скажімо, Крим, де немає жодної? Цю несправедливість якраз і мала виправити рада федерацій. Однак нинішнє керівництво ФГУ зробило все можливе, щоб кворум не зібрався. Для необхідного мінімуму не вистачило душ п’ять—шість. З вищого керівництва були присутні лише сам президент і генеральний секретар Віктор Коноплястий.

Однак до Києва тоді прибув увесь цвіт гандболу, ті, хто справді працює на благо виду спорту. Десять членів виконкому федерації, котрі були присутні на тому зібранні, вирішили, щоб обов’язково мандати видавали клубам, гандбольним школам і олімпійським чемпіонам. За це проголосували всі і сам пан Миленький. У підсумку вийшло 230 делегатів. Інформація про це одразу з’явилася на офіційному сайті ФГУ. Однак уже через два дні з’явився... попередній варіант. Наступний крок — перенесення конгресу. От і виходить, що на доленосні рішення впливає жменька людей, далеких від нашого виду спорту, котрий їм геть байдужий.

— Таке цілком можливе. Моя команда, котра доклала титанічних зусиль, щоб пробитися до фінальної частини чемпіонату Європи, здолавши на цьому шляху гранда світового гандболу Іспанію, а ще — Нідерланди і Литву, очікувала обіцяної матеріальної винагороди. Спонсори, котрих знайшов я особисто і які не мають жодного відношення до ФГУ, казали: «Яку суму премії виділить федерація, таку саму дамо й ми». І дали все. А от чиновники з федерації — ні. Вони виділили лише частку грошей. Мовляв, решту віддамо потім. От тобі й маєш.

Зрозуміло, що за такого ставлення гандболісти стали вигадувати різні причини, щоб не приїздити до збірної. Скажіть, як мені примусити людину, котра отримує за кордоном зарплату в сім-вісім тисяч євро, грати в збірній без серйозної страховки? Чи розуміє це президент ФГУ, котрий протягом чотирьох років жодного разу не прийшов у команду, не поцікавився її справами?

— Склавши руки не сидітимемо, підніматимемо громадськість. Як то кажуть, звернемося до народу по допомогу. А ще ми сподіваємося на підтримку і розуміння Комітету Верховної Ради у справах сім’ї, молоді і спорту, Мінмолодспорту та НОК України.

— А хто це «ми», якщо не секрет?

— Керівники справжніх регіональних федерацій, а не утворених формально нашвидкоруч, тренери, видатні наші гравці. Зокрема, олімпійські чемпіони Зінаїда Турчина, Тетяна Макарець-Кочергіна, Михайло Іщенко та багато інших...