Зерно перележало і рясно вже не вродить

Нашого виборця, мабуть, слід пожаліти. Політики лукавлять, переконуючи людей, що вони вільні вибирати того, кого вважають гідним свого вибору. Усе має не такий вигляд, якщо проаналізувати стан виборця, що перебуває в полоні передвиборних технологій і реклами. За оцінкою соціологів, 93 відсотки електорату не має стосунку до партій і політики, а це означає, що «електоральне поле можна засівати й засівати». Його й засівають, тільки «зерно» перележало в «коморах» й рясно, як очікувалося, вже не вродить. Певна недовіра до політиків і влади з боку українців настільки очевидна, що не визнати її просто нелогічно. Але реакція на таке до себе ставлення, на превеликий жаль, не зазнала істотних змін. Ні вчора, ні сьогодні. Все ті-таки технології, всі ті-таки способи реклами, той-таки стереотип пропагандистських прийомів. До вибору пропонується не ідеологія, котру виборець може прийняти чи не прийняти, а боротьба обіцянок, в якій виборцеві визначена роль арбітра. Таке ставлення кривдить людей, тому що в цій ситуації їх уважають не учасниками виборчого процесу, а лише способом боротьби декількох лідерів.

Велика помилка наших політиків у тім, що вони не шукають нових, дієвих форм спілкування з виборцями. Чи то страждають невмінням вести таку роботу, чи то остерігаються брати на себе таку відповідальність, не розуміючи при цьому, що в такий спосіб втрачають свої активи. Учасники президентської дистанції повторюють сьогодні передвиборні помилки одне одного й, по суті, нічого нового стосовно впливу на електорат не винайшли. Засилля білбордов із зображенням кандидатів, намети на головних вулицях і площах населених пунктів, газетки з нудними або досить хвалькуватими статтями та анекдотами на останній сторінці. До того ж ті, хто поширює газетний продукт, — не агітатори, а тільки реалізатори. Вони не спілкуються з населенням на рівні грамотних роз’яснень політичних, а здебільшого — соціальних завдань, які ставить перед собою той чи інший учасник президентських перегонів. На думку спостерігачів, іде просте відмивання грошей найнятих технологів, які використовують стандартні методи впливу на виборця, незважаючи на те, що вони сьогодні малоефективні й у чомусь навіть принижують людей.

Фахівці стверджують, що на тому рівні демократії, що наявна в країнах СНД, наше населення просто генетично відчуває гостру потребу в об’єднанні. Уточнимо: в неформальному об’єднанні. Принципи такого об’єднання, як відомо, різні — за інтересами, за професійною ознакою або ж вони пов’язані з певною ідеологією, завданням або ініціативою.

Судячи з усього, паростки самоорганізації в Україні вже з’явилися. Те, що вони проросли в період політичної та кризи влади в нашій країні, цілком виправдано. Виборці втомилися від агітаційних атак передвиборного періоду, витратили свій запас довіри політичним технологіям і вже не можуть витримати того приниження, якого зазнають від з’ясування стосунків лідерів країни. Виборці починають діяти.

Одночасно в Сєверодонецьку, Рубіжному і Луганську на різних об’єктах з’явилися написи, що складаються лише із двох слів — «ЗА ЛИТВИНА». Чому саме в цих містах, чому їх робили під покривом ночі й чому із 18 кандидатів у Президенти предметом такої уваги і кращого вибору став саме Литвин, — невідомо. Луганський обласний штаб Володимира Литвина про це нічого не знав і сам був доволі заінтригований. Передбачається, що написи — це підсумок роботи таких груп самоорганізації, які діють окремо від передвиборного штабу Володимира Литвина. Людям симпатичний цей кандидат у Президенти, однак відкрито про це заявити вони не можуть. Наприклад, у Сєверодонецьку, кажуть, місцева влада зорієнтована на кандидатуру Юлії Тимошенко, в Луганську за свої позиції міцно тримається Партія регіонів. «Партизанська», а отже, народна агітація цікава тим, що не вимагає коштів і, головне, психологічно розрахована дуже правильно. Від чого людина отримає більше вражень — від дорогого білборду зі слоганом, що набив оскому, чи від скромного напису на штукатурці, котрий свідчить не лише про політичний вибір того, хто писав, а й про почуття, з якими він робив цей напис? Треба думати, що зустріч із Володимиром Литвином для учасників такої самоорганізації не є метою. Висловлення своєї поваги до Голови Верховної Ради вони воліють продемонструвати іншими засобами. Не скликати величезні юрби, не тиражувати заклики й навіть не співробітничати з передвиборним штабом, а робити невелику, але конкретну роботу, що піде на користь своєму кандидатові в Президенти, розширивши його електоральне поле. До того ж вони не вимагають оплесків.

Треба визнати, що ця народна технологія справді має ефект. На відміну від інших способів і прийомів, вона робить виборця безпосереднім учасником передвиборного процесу, визначаючи водночас і ступінь його відповідальності. Утім, такі написи активізують дії й супротивників Володимира Литвина з передвиборної боротьби. З розповідей очевидців, на заклик «ЗА ЛИТВИНА» досить оперативно відреагувала Партія регіонів. Її представники постаралися замазати напис так, щоб текст не проглядався. Така поведінка цілком поясненна: дуже боляче віддавати свої позиції й визнавати свою поразку. Тим паче перед своїм виборцем.

Луганськ.