Київська гімназія з поглибленим вивченням біотехнологій № 177, що у Києві на вулиці Курській, 12, — один із провідних загальноосвітніх навчальних закладів нашої країни. Власне, і у великій Європі ви не знайдете подібних шкіл, де біотехнології вивчаються як комплекс наук, за допомогою якого людина зможе пізнавати весь навколишній світ.
До того ж, починаючи з 2007 року, гімназія має статус експериментального навчального закладу, що працює за програмою «Школа повного дня» — це дає можливість учням знайти собі справу до душі за межами суто навчального процесу.
Очолює 177-ту гімназію Ірина Сташевська, заслужений вчитель України.
— Ірино Станіславівно, ваша школа відкрита для учнів з 8.30 до 18.30. Чи не стомлюються школярі від постійної уваги вчителів?
— Концепція нашого закладу полягає в тому, щоб гармонійно розвивати дитину і забезпечувати її супровід як педагогічний, так і психолого-медичний, протягом цілого дня. Мусимо враховувати й те, що за нинішньої фінансової скрути і самі батьки не завжди можуть приділяти дитині достатньо уваги. Або ще гірше — не хочуть займатися як слід дитиною, і тоді вона потрапляє на вулицю. Ми ж робимо все від нас залежне, щоб гімназист був не просто під наглядом, а міг займатися улюбленою і цікавою для нього справою. У гімназії працюють 60 гуртків, 38 предметних і 8 спортивних секцій — тільки вибирай. Відкрито дві вокальні студії, кілька театральних — залежно від вікової категорії чи бажання брати участь у виставах німецькою або англійською мовами.
Загалом я впевнена, що від такого тісного спілкування виграють усі, зокрема, і вчителі, які мають можливість вдосконалювати свою педагогічну майстерність.
— Але чи не перевантажуєте ви школярів?
— Такі побоювання даремні. Більшість уроків, особливо в молодших класах, ми проводимо в ігровій формі, впроваджуємо у навчальний процес інноваційні технології, маємо для цього три комп’ютерні класи, вісім мультимедійних кабінетів, інтернет-бібліотеку.
Важливо, щоб школа стала для учня привітним та теплим домом, де він в особі вчителя завжди знайде старшого товариша, помічника, порадника, а за кризової ситуації, може, й других батьків.
Загалом у нас навчається 650 дітей, якими опікуються майже сто викладачів. Власне, вчительський колектив складається із 60 осіб, а решта — запрошені сумісники вищої школи, театральних навчальних закладів, знані хореографи.
Переконана, що місія викладача полягає в тому, щоб якнайповніше, мов ту квіточку, розкрити душу дитини та прищепити в ній потяг до навчання. Для нас кожна дитина — особлива. Саме тому вчителі початкової школи розробляють індивідуальну програму для кожного учня окремо, в залежності від його здібностей та можливостей. Це так зване особистісно-зорієнтоване навчання, реалізовувати яке дуже не просто, але по-іншому школа нині вже працювати не повинна.
— Чи добираєте ви учнів якимось особливим чином, за спеціальними тестами, може, статусом батьків, як це іноді буває?
— Зазвичай у приватній школі навчаються діти лише заможних сімей. Ми ж, як державний освітній заклад, зберігаємо баланс між батьками різного соціального й матеріального статусу і гарантуємо рівний доступ до знань для всіх. При цьому створюємо атмосферу, де діти всі рівні.
— Та повернімося до спеціалізації вашої навчальної програми — біотехнологій. Тут не кожний дорослий збагне, що це таке.
— Ми дивимося на біотехнології як на комплекс наук, за допомогою якого людина пізнаватиме весь навколишній світ. Їхнє прикладне значення — у будь-якій сфері: фармакології, харчовій промисловості, біології, медицині і, що дуже важливо, — в біоенергетиці. До того ж сучасна людина у XXІ сторіччі не може обійтися без ґрунтовних знань про громадянське право, без вивчення іноземних мов...
Пишаємося ми і власним ноу-хау — програмами «Людина. Природа. Всесвіт» (для класів біотехнологічного циклу) і «Людина. Громадянин. Держава» (для суспільно гуманітарного спрямування). Їх авторами є наші викладачі: вчителі біології Тетяна Гаврилюк та історії Валентина Скрицька. Ці програми учні починають опановувати з першого дня навчання, але поглиблена предметна спеціалізація настає після 8-го класу.
Окрім того, ми у співпраці з науковцями та викладачами вузів розробили проект лабораторії біотехнологій. За основу взяли не тільки вітчизняний досвід, а також світовий — США та Англії. При цьому важливо було адаптувати його до шкільного навчального закладу, де не можна мати справу з бактеріями, а лише з рослинними клітинами.
Нині процес викладання інноваційних програм відбувається під керівництвом декана факультету біотехнологій Національного політехнічного університету Олексія Дугана. Співпрацюємо й з багатьма іншими провідними навчальними закладами — Київським національним університетом імені Т. Г. Шевченка, Національним авіаційним університетом, Київським національним університетом технологій та дизайну, Київським національним університетом будівництва та архітектури.
Учителі в класах вдаються до застосування ще однієї новації — інтерактивної дошки. Також під час уроку учень має можливість за допомогою комп’ютера користуватися електронною базою, скажімо, Оксфордської бібліотеки. Крім того, на сайті нашої гімназії постійно присутні електронні завдання і електронні уроки.
Чимало наших випускників провідні вузи країни зараховують у студенти без вступних іспитів. Учні постійно посідають призові місця на міських та всеукраїнських олімпіадах. Діти з найвищим рейтингом успішності обов’язково отримують стипендію.
— Новаторство у будь-якій сфері не може впроваджуватися байдужими людьми. У вашому трудовому колективі багато однодумців?
— Звичайно, інакше й бути не може. Жодних зрушень на краще не досягти без єдиної команди та злагоджених дій.
Ми повинні враховувати нові вимоги часу. Україна приєдналася до Болонського процесу. Запроваджена система незалежного зовнішнього тестування, яку я вітаю, прозора й справедлива. Хоча в нашій роботі є моменти, які себе справді вичерпали, а є й здобутки, від яких абсолютно не варто відмовлятися. Маю на увазі програмування навчального процесу, його методичне забезпечення, якість і рівень вимог до учнів. Цього ми не повинні втрачати.
Я пишаюся своїм педагогічним колективом. Випадкові люди тут не затримуються. Будь-яка молода людина, яка приходить працювати в гімназію, має бути трудоголіком, любити дітей, віддаватися своїй справі сповна і не думати тільки про матеріальну винагороду.
Середній вік учителів гімназії становить 43 роки. Водночас всі до одного представники старшого покоління — це найкращі викладачі, педагоги, які самовіддано служать своїй професії. Вони справжні подвижники!
На жаль, є проблема в тому, що до навчальних закладів приходить небагато молоді. Для них працювати в школі стало непрестижно. І це проблема не лише сучасної школи, а й влади, всього суспільства.
Проте тішить надія на краще. Принаймні у нас зараз працюють і викладають вісім наших випускників. Ми ними пишаємося.
Наталія ТИХОНЕНКО, Укрінформ (спеціально для «Голосу України»).
На знімку: заслужений вчитель України Ірина Сташевська.
